Дипломная работа: Молочне скотарство, перспективи розвтитку галузi

В умовах ринкових відносин важливим чинником поєднання інтересів рослинництва і тваринництва, передусім у частині виробництва кормів та поголів’я худоби, є дотримання послідовності економічних перетворень. Це пов’язано з необхідністю поетапного забезпечення структурної перебудови діючої системи тваринництва та системи кормо виробництва, науково обґрунтованого нормування виробничого потенціалу зазначених галузей з одночасним кадровим та інформаційно-консультаційним забезпеченням, зі створенням умов поступової адаптації товаровиробників до ринкових умов господарювання. При цьому, на мій погляд, основним ринко утворюючим чинником розвитку кормової бази і відповідно тваринництва має бути місцева, регіональна і загальнодержавна потреба в продукції тваринництва, включаючи можливості її експорту. Кормова база як і поголів’я худоби в основному повинні формуватись під впливом ринку, який у свою чергу розвивається за законами попиту і пропозиції, а також цінової кон’юнктури і конкурентоспроможності, тобто на основі саморегулювання, але при постійній присутності держави, яка в масштабах країни регулює на підставі продовольчих балансів виробництво і реалізацію товарної продукції, при необхідності підтримує виробництво, доходи сільськогосподарських виробників за допомогою економічних важелів. Розвиток ринку тваринницької продукції має забезпечувати продовольчу безпеку не тільки країни, а й регіонів, районів, кожного населеного пункту.

На рівні ринку тваринницької продукції і продовольства перетинаються інтереси виробників кормів і тваринницької продукції, переробників сировини та виробників кінцевого продукту, споживачів.

Якщо в цьому ланцюзі якась ланка в економічному плані не задовольняється, а це насамперед є сфера кормів, то вся система несе втрати, які не можна компенсувати в наступних ланках виробництва; повинен бути міжгалузевий диспаритет цін. Ціни мають забезпечувати сільськогосподарських виробникам розширене відтворення, включаючи виплату процентів за кредити, а також стимулювати пропозиції на рівні масового попиту більшості населення певного регіону.

Для ефективної і стабільної всього тваринного комплексу потрібно насамперед зміцнювати кормову базу, виробництво кормів. Сільськогосподарські підприємства, які вирощують і виготовляють корми, не в змозі самостійно вирішити цю проблему. Тому, на даному етапі, за рахунок інших галузей, які переробляють тваринницьку продукцію в кінцевий товар, а також через макроекономічні важелі потрібно компенсувати витрати кормо виробникам. Тобто необхідно внести суттєві корективи в економічний механізм кормо виробництва і  кормів, у форми організації та управління цієї справи.

За існуючої ситуації, я думаю, пріоритетним напрямком розвитку кормо виробництва стає курс на біологізацію інтенсифікаційних процесів за рахунок удосконалення структури кормових культур на угіддях, раціонального використання пасовищ, зменшення втрат під час заготівлі і зберігання кормів. Більше уваги потребують також посіви багаторічних бобових трав і бобовозлакових травосумішей як найбільш доступного агрохімічного засобу підвищення продуктивності польових і кормових сівозмін за рахунок зменшення втрат гумусу і залучення в землеробство країни зростаючих обсягів біологічного азоту. Ключовим питанням підвищення ефективності травосіяння є відтворення системи насінництва багаторічних трав.

Для усунення дефіциту протеїну, передусім у концентрованих кормах, пріоритетним напрямком повинне стати збільшення обсягів виробництва зернобобових культур, макухи і шроту за рахунок розширення посівів гороху, конюшини, сої.

Важливим джерелом збільшення виробництва об’ємистих кормів є природні кормові угіддя. Стратегічним напрямом розвитку лучного кормовиробництва є утримання продуктивних пасовищ, у тому числі і на орних землях.[40,с.36-38].

Ефективність розвитку всіх тваринницьких галузей – скотарства, свинарства, птахівництва, вівчарства, конярства насамперед залежить від достатньої кількості повноцінних кормів. Тому кожне сільськогосподарське підприємство будь-якої форми власності і господарювання, особисте селянське і фермерське господарство, яке займається тваринництвом або планує розпочати цю справу, повинне спочатку подбати про міцну кормову базу, оскільки від неї залежить продуктивність худоби і птиці, їх розвиток, жива маса і відтворювальна здатність.

Аграрна наука не тільки узагальнила й акумулювала історичний досвід розведення і вирощування свійських тварин, а й розробила науково обгрунтовані системи виробництва кормів стосовно кожної окремої галузі, кожного конкретного господарства відповідної спеціалізації та розміру. Визначальною складовою таких систем є виробництво оптимальних обсягів кормів, їх якісні характеристики, збалансованість за протеїном та іншими параметрами, система зберігання, приготування, використання та обліку в кількісних та вартісних вимірниках.

Основними джерелами кормів, на основі яких формується кормова база будь-якого підприємства в Україні, є кормові угіддя. Традиційно в польових сівозмінах під кормові культури відводиться в середньому 30% ріллі, сіножатей, природних пасовищ і лук. За пропозиціями Мінагрополітики України, до 2001 р. передбачалось ввести за активного обробітку до 10млн.га угідь, які сприятимуть коригуванню структури вітчизняного тваринництва, його кількісного і якісного складу. Важливим джерелом кормів залишається продукти переробки зерна, цукрових буряків тощо. Традиційно у складі кормів переважатимуть такі групи, як зелені корми – сіяні трави, природні луки і пасовища, озимі і які зернові культури, однорічні трави та кукурудза на зелений корм. Серед грубих кормів незмінними мають бути сіно багато- і однорічних трав, сіяних та природних трав, солома, полова, тощо; соковитих – силос, коренебульбоплоди, кормові багаторічні культури; концентрованих – зерофураж, комбікорм, кормове борошно, висівки, макуха, відходи хлібозаводів, пивоварних заводів та їдалень. Крім того, у тваринництві використовують корми тваринного походження – молоко, сироватку, мінеральні корми – кухонну сіль, кісткове борошно, крейду та інші як добавки до основних кормів.

Кожний регіон повинен мати Програму економічного і соціального розвитку агропромислового виробництва, яка б містила окремий розділ розвитку кормової бази тваринництва, включаючи не тільки внутрігосподарське, а й промислове кормовиробництво, потреби господарств у кормах для тваринництва. Така програма стабілізуватиме кормовиробництво, сприятиме визначенню потреби в кормах на перспективу та спеціалізованих зон виробництва кормів за видами, сприятиме їх здешевленню, що в свою чергу сприятиме кооперації та інтеграції у сфері виробництва тваринницької продукції, її переробки, реалізації продуктів тваринництва на місцевих ринках, підвищить їх якість та ефективність агропромислового виробництва в цілому[37,с.27-31].

Так як Іршавський район як і Закарпатська область в цілому специфічний регіон, то для розвитку міцної кормової бази в районі необхідно дотримуватись правильної сівозміни. Кормова сівозміна – це науково обґрунтоване чергування кормових культур (сумішей) у просторі (на полях) і в часі (по роках), яке забезпечує високу врожайність та родючість грунту.

Дослідження та виробнича практика свідчать, що впровадження кормових сівозмін дає можливість створити міцну кормову базу, вирішити проблему білка, забезпечити потребу в зелених, концентрованих, соковитих, грубих та інших видах кормів. У кормових сівозмінах, на відміну від польових, створюються можливості для якнайновішого використання біологічних особливостей культур і сумішок. Впровадження кормових сівозмін дає змогу підвищити продуктивність у 2-3 рази, а кормові цінності рослини у 4 і більше разів.

Забезпечивши високу врожайність кормових культур у сівозмінах, можна вивільнити значну частину родючих земель для вирощування зернових, технічних та інших цінних сільськогосподарських культур.

Важливим питанням є створення оптимальної структури посівних площ кормових культур. Багаторічні бобово-злакові травосумішки, які дають змогу одержувати високі врожаї (500-600ц/га, а за умови зрошення понад 700ц/га зеленої маси) повинні займати не менш як 50-55% посівних площ. З огляду на дефіцит азотних добрив, а також на шкідливість їх для тварин і довкілля особливої уваги набуває насичення кормових сівозмін бобово-злаковими травосумішами, які здатні засвоювати атмосферний азот і накопичувати значну частину його в ґрунті. Завдяки цьому бобово-злакові травосуміші протягом 2-3-х років забезпечують високу врожайність без внесення азотних добрив. Окрім кормового, травосумішки мають велике агротехнічне значення: після оранки шару, який містить багато органічних решток, у ґрунті за наявності води, тепла та кисню спостерігається інтенсивніша (порівняно з іншими культурами) діяльність ґрунтових мікроорганізмів, внаслідок чого ґрунт збагачується азотом, фосфором, калієм, мікроелементами, поліпшуючи його родючість та агрофізичні властивості, що є надзвичайно важливим для тих типів ґрунтів, які є в господарствах Іршавського району. Впровадження кормових сівозмін, насичених багаторічними травами, дає змогу збільшити виробництво кормів, повніше забезпечити тварин дешевшим білком, на 30-55% скоротити витрати насіння, на 20-30% сівозмінної площі, скоротити застосування гербіцидів, значно заощаджень азотні добрива[40,с.36-38].

Є й організаційно-господарський аспект цієї проблеми. У багатьох господарствах польової сівозміни здебільшого розміщені на значних відстанях від тваринних ферм, і через це вирощувати коренеплоди, силосні та інші корми, які формують велику врожайність об’ємних і важко транспортабельних кормів у польових сівозмінах, як правило, економічно невигідно. Ці корми слід вирощувати у сівозмінах, розміщених поблизу господарств.

Надходження з рослинними рештками трав великої кількості багатого на азот органічного добрива забезпечує підвищення біологічного потенціалу ґрунту, активізує процеси перетворення органічної речовини і формування гумусу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19