Дипломная работа: Молочне скотарство, перспективи розвтитку галузi
В умовах ринкових
відносин важливим чинником поєднання інтересів рослинництва і тваринництва,
передусім у частині виробництва кормів та поголів’я худоби, є дотримання
послідовності економічних перетворень. Це пов’язано з необхідністю поетапного
забезпечення структурної перебудови діючої системи тваринництва та системи
кормо виробництва, науково обґрунтованого нормування виробничого потенціалу
зазначених галузей з одночасним кадровим та інформаційно-консультаційним забезпеченням,
зі створенням умов поступової адаптації товаровиробників до ринкових умов
господарювання. При цьому, на мій погляд, основним ринко утворюючим чинником
розвитку кормової бази і відповідно тваринництва має бути місцева, регіональна
і загальнодержавна потреба в продукції тваринництва, включаючи можливості її
експорту. Кормова база як і поголів’я худоби в основному повинні формуватись
під впливом ринку, який у свою чергу розвивається за законами попиту і
пропозиції, а також цінової кон’юнктури і конкурентоспроможності, тобто на
основі саморегулювання, але при постійній присутності держави, яка в масштабах
країни регулює на підставі продовольчих балансів виробництво і реалізацію
товарної продукції, при необхідності підтримує виробництво, доходи сільськогосподарських
виробників за допомогою економічних важелів. Розвиток ринку тваринницької
продукції має забезпечувати продовольчу безпеку не тільки країни, а й регіонів,
районів, кожного населеного пункту.
На рівні ринку
тваринницької продукції і продовольства перетинаються інтереси виробників
кормів і тваринницької продукції, переробників сировини та виробників кінцевого
продукту, споживачів.
Якщо в цьому
ланцюзі якась ланка в економічному плані не задовольняється, а це насамперед є
сфера кормів, то вся система несе втрати, які не можна компенсувати в наступних
ланках виробництва; повинен бути міжгалузевий диспаритет цін. Ціни мають
забезпечувати сільськогосподарських виробникам розширене відтворення, включаючи
виплату процентів за кредити, а також стимулювати пропозиції на рівні масового
попиту більшості населення певного регіону.
Для ефективної і
стабільної всього тваринного комплексу потрібно насамперед зміцнювати кормову
базу, виробництво кормів. Сільськогосподарські підприємства, які вирощують і
виготовляють корми, не в змозі самостійно вирішити цю проблему. Тому, на даному
етапі, за рахунок інших галузей, які переробляють тваринницьку продукцію в
кінцевий товар, а також через макроекономічні важелі потрібно компенсувати
витрати кормо виробникам. Тобто необхідно внести суттєві корективи в
економічний механізм кормо виробництва і кормів, у форми організації та
управління цієї справи.
За існуючої
ситуації, я думаю, пріоритетним напрямком розвитку кормо виробництва стає курс
на біологізацію інтенсифікаційних процесів за рахунок удосконалення структури
кормових культур на угіддях, раціонального використання пасовищ, зменшення
втрат під час заготівлі і зберігання кормів. Більше уваги потребують також
посіви багаторічних бобових трав і бобовозлакових травосумішей як найбільш
доступного агрохімічного засобу підвищення продуктивності польових і кормових
сівозмін за рахунок зменшення втрат гумусу і залучення в землеробство країни
зростаючих обсягів біологічного азоту. Ключовим питанням підвищення ефективності
травосіяння є відтворення системи насінництва багаторічних трав.
Для усунення
дефіциту протеїну, передусім у концентрованих кормах, пріоритетним напрямком
повинне стати збільшення обсягів виробництва зернобобових культур, макухи і
шроту за рахунок розширення посівів гороху, конюшини, сої.
Важливим джерелом
збільшення виробництва об’ємистих кормів є природні кормові угіддя.
Стратегічним напрямом розвитку лучного кормовиробництва є утримання
продуктивних пасовищ, у тому числі і на орних землях.[40,с.36-38].
Ефективність розвитку всіх тваринницьких галузей –
скотарства, свинарства, птахівництва, вівчарства, конярства насамперед залежить
від достатньої кількості повноцінних кормів. Тому кожне сільськогосподарське
підприємство будь-якої форми власності і господарювання, особисте селянське і
фермерське господарство, яке займається тваринництвом або планує розпочати цю
справу, повинне спочатку подбати про міцну кормову базу, оскільки від неї
залежить продуктивність худоби і птиці, їх розвиток, жива маса і відтворювальна
здатність.
Аграрна наука не
тільки узагальнила й акумулювала історичний досвід розведення і вирощування
свійських тварин, а й розробила науково обгрунтовані системи виробництва кормів
стосовно кожної окремої галузі, кожного конкретного господарства відповідної
спеціалізації та розміру. Визначальною складовою таких систем є виробництво
оптимальних обсягів кормів, їх якісні характеристики, збалансованість за
протеїном та іншими параметрами, система зберігання, приготування, використання
та обліку в кількісних та вартісних вимірниках.
Основними
джерелами кормів, на основі яких формується кормова база будь-якого
підприємства в Україні, є кормові угіддя. Традиційно в польових сівозмінах під
кормові культури відводиться в середньому 30% ріллі, сіножатей, природних пасовищ
і лук. За пропозиціями Мінагрополітики України, до 2001 р. передбачалось ввести
за активного обробітку до 10млн.га угідь, які сприятимуть коригуванню структури
вітчизняного тваринництва, його кількісного і якісного складу. Важливим
джерелом кормів залишається продукти переробки зерна, цукрових буряків тощо.
Традиційно у складі кормів переважатимуть такі групи, як зелені корми – сіяні
трави, природні луки і пасовища, озимі і які зернові культури, однорічні трави
та кукурудза на зелений корм. Серед грубих кормів незмінними мають бути сіно
багато- і однорічних трав, сіяних та природних трав, солома, полова, тощо;
соковитих – силос, коренебульбоплоди, кормові багаторічні культури;
концентрованих – зерофураж, комбікорм, кормове борошно, висівки, макуха, відходи
хлібозаводів, пивоварних заводів та їдалень. Крім того, у тваринництві
використовують корми тваринного походження – молоко, сироватку, мінеральні
корми – кухонну сіль, кісткове борошно, крейду та інші як добавки до основних
кормів.
Кожний регіон
повинен мати Програму економічного і соціального розвитку агропромислового
виробництва, яка б містила окремий розділ розвитку кормової бази тваринництва,
включаючи не тільки внутрігосподарське, а й промислове кормовиробництво,
потреби господарств у кормах для тваринництва. Така програма стабілізуватиме
кормовиробництво, сприятиме визначенню потреби в кормах на перспективу та
спеціалізованих зон виробництва кормів за видами, сприятиме їх здешевленню, що
в свою чергу сприятиме кооперації та інтеграції у сфері виробництва
тваринницької продукції, її переробки, реалізації продуктів тваринництва на
місцевих ринках, підвищить їх якість та ефективність агропромислового
виробництва в цілому[37,с.27-31].
Так як Іршавський
район як і Закарпатська область в цілому специфічний регіон, то для розвитку
міцної кормової бази в районі необхідно дотримуватись правильної сівозміни.
Кормова сівозміна – це науково обґрунтоване чергування кормових культур
(сумішей) у просторі (на полях) і в часі (по роках), яке забезпечує високу врожайність
та родючість грунту.
Дослідження та
виробнича практика свідчать, що впровадження кормових сівозмін дає можливість
створити міцну кормову базу, вирішити проблему білка, забезпечити потребу в
зелених, концентрованих, соковитих, грубих та інших видах кормів. У кормових
сівозмінах, на відміну від польових, створюються можливості для якнайновішого
використання біологічних особливостей культур і сумішок. Впровадження кормових
сівозмін дає змогу підвищити продуктивність у 2-3 рази, а кормові цінності
рослини у 4 і більше разів.
Забезпечивши
високу врожайність кормових культур у сівозмінах, можна вивільнити значну
частину родючих земель для вирощування зернових, технічних та інших цінних
сільськогосподарських культур.
Важливим питанням
є створення оптимальної структури посівних площ кормових культур. Багаторічні
бобово-злакові травосумішки, які дають змогу одержувати високі врожаї
(500-600ц/га, а за умови зрошення понад 700ц/га зеленої маси) повинні займати
не менш як 50-55% посівних площ. З огляду на дефіцит азотних добрив, а також на
шкідливість їх для тварин і довкілля особливої уваги набуває насичення кормових
сівозмін бобово-злаковими травосумішами, які здатні засвоювати атмосферний азот
і накопичувати значну частину його в ґрунті. Завдяки цьому бобово-злакові
травосуміші протягом 2-3-х років забезпечують високу врожайність без внесення
азотних добрив. Окрім кормового, травосумішки мають велике агротехнічне
значення: після оранки шару, який містить багато органічних решток, у ґрунті за
наявності води, тепла та кисню спостерігається інтенсивніша (порівняно з іншими
культурами) діяльність ґрунтових мікроорганізмів, внаслідок чого ґрунт
збагачується азотом, фосфором, калієм, мікроелементами, поліпшуючи його
родючість та агрофізичні властивості, що є надзвичайно важливим для тих типів
ґрунтів, які є в господарствах Іршавського району. Впровадження кормових
сівозмін, насичених багаторічними травами, дає змогу збільшити виробництво
кормів, повніше забезпечити тварин дешевшим білком, на 30-55% скоротити витрати
насіння, на 20-30% сівозмінної площі, скоротити застосування гербіцидів, значно
заощаджень азотні добрива[40,с.36-38].
Є й
організаційно-господарський аспект цієї проблеми. У багатьох господарствах
польової сівозміни здебільшого розміщені на значних відстанях від тваринних
ферм, і через це вирощувати коренеплоди, силосні та інші корми, які формують
велику врожайність об’ємних і важко транспортабельних кормів у польових
сівозмінах, як правило, економічно невигідно. Ці корми слід вирощувати у
сівозмінах, розміщених поблизу господарств.
Надходження з
рослинними рештками трав великої кількості багатого на азот органічного добрива
забезпечує підвищення біологічного потенціалу ґрунту, активізує процеси
перетворення органічної речовини і формування гумусу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19 |