Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
1)
різдвяне свято, коли співають колядки;
2)
пісня, яку співають напередодні Різдва;
3)
винагорода колядникам за різдвяні пісні;
4)
різдвяний сніп [Жайворонок 2001: 54].
Важливим
компонентом обрядів зимового циклу є колядування – обрядовий обхід
(акціональний план обряду), а ко`ладка – обрядова пісня, яка виконується в день
Різдва сільською молоддю, що ходить з цією метою з хати до хати і дістає за
співи винагороду. Цей номен вживається в сакральному значенні, йому характерна
моносемія. Взагалі, слово колядка зафіксоване у всіх слов’янських мовах із
семантикою ‘крик, голос, гук’. Звідси випливає, що слов’янському колядувати
відповідає кликати, а ті що співають обрядові пісні – ті, що кличуть [Петров
1966: 30].
Виконавців
цих пісень називають ко\л`ад`н`ік’і (всі н.п.) ко\л`ад`н`ек’і (н.п. 2).
Статево-віковий склад колядників різноманітний: колядувати ходять окремо
дорослі і діти, змішані групи, часто окремо чоловічі і жіночі групи. Діти
ходять (\б’егайут`) переважно вранці, а дорослі – увечері. Цей обряд проходить
у три етапи:
1)
надвірні чи підвіконні пісні, в яких просять дозволу колядувати.
Вони містять вступні формули: \пане гос\подар`у, доз\вол`т`е кол`адо\ват` (всі
н.п.); позвол`т`е коледо\ват` (н.п. 8); доз\вол`т`е кол`а\ди кол`адо\ват`(н.п.
1-3).
2)
колядування в хаті чи під вікном;
3)
обдарування колядників.
Колядки,
які виконували групи дорослих, у своїй композиційній будові в основному
складаються зі вступу, величання і вимоги (прохання) винагороди та кінцівки (по
коляді). Як зазначив В. Пропп: „Вимога подарунка – у жодному разі не жебрацтво
і не злидарство. Це владна вимога послуги за послугу” .Дар, дарування як один з
універсальних засобів регулювання стосунків всередині соціуму містить у собі
уявлення про благо (добро) і є матеріалізацією цього добра. Момент
обдаровування (винагороди) колядників у відповідь на їхні побажання є основним
структуротворчим елементом календарного обходу. Змістовну основу колядування
складає ідея дарообміну, тобто виділення обрядової страви для сакральних гостей
(„божественних посланців”) з розрахунку на їх допомогу і опіку. Колядників
намагалися обдарувати якнайщедріше, але з-поміж різноманітності продуктів
найбільш традиційним даром був обрядовий святочний хліб („щедрівний хліб”).
Залежно від того, добре чи погано обдаровували господарі колядників, ті зичили
їм добро чи проклинали [Рикман 1983: 74].
Дар –
один із універсальних способів регулювання відносин між людиною, потойбічними
силами і світом природи. Дар криє в собі уявлення про благо (щось добре) і є
його матеріалізацією. Він сприймається не як втрата, а як заклад майбутнього
прибутку і є знаком встановлення певних відносин між тим, кому дарують, і тим ,
хто дарує (реалізація опозиції давати: брати).
Обдаровуючи,
дають гар\буз`ік’і, го\р`ехі, кан\ф’ети, коzба\су, х\л`еб, \йаблока, шо бу\ло,
zс`е да\вал`і. Дари забирав маха\ноша (н.п. 1,3), а \пот`ім. ус`е д`е\л`іл`і.
За
свідченням більшості інформаторів колядувати дозволяли всім: а ска\зати шо н`е,
не \можна, т\реба шоб розре\шили кол`а\довати (н.п. 8); ну це ж г\рех н`е \мона
от\казоват` (н.п. 10); отв’е\чал`і розре\шайомо, н`е з\найу шоб н`е розре\шали,
вс`е за\ходили і розр`е\шали (н.п. 9). Рідко, але траплялось, що господар не
дозволяв колядувати. Тоді в говірці с. Словечно проклинали: св’а\те
рожд`ест\во, шоб \вашу \хату і \с`ен`і роз`н`ес\ло.
Залишки
культу родючості можна вбачати і в переодяганні колядників: в тварин (козу,
коня), птахів (півень); вимазування обличчя сажею. Так, наприклад, птах – форма
прояву аграрного культу, він є посередником між світом живих і мертвих, до яких
вона має донести прохання про урожай та благополуччя. Вимащення обличчя сажею –
персоніфікація духів померлих [Пашина 1995: 75].
Отже,
занепад первіснообщинного ладу, можливо, привів до зміни функції колядкової
обрядовості, яка поступово перестає служити кликанню померлих. Люди звертаються
до слова, пісні, оскільки вірять, що вступаючи в новий рік, вони допоможуть
забезпечити їм добробут і благополуччя. Із зростанням людської свідомості ця
аграрномагічна функція також згасає, а на зміну їй приходить величальна.
Об’єктом величання в колядках і щедрівках стає переважно селянська родина, її
члени, їх життя і праця, врода й характери.
Проаналізувавши
обрядові дії, які відбувались під час Свят-вечора і Різдва, виділяємо їх
вербальні компоненти та їх семантичні коди:
а)
назви виконавців обряду – \пан гос\подар (‘хазяїн дому’), ко\л`ад`н`ік’і (всі
н.п.) ко\л`ад`н`ек’і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з
обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва’); ко\за, в’едм’ед`, \п’ев’ен` –
‘переодягнені колядники’, м’ехо\ноша (‘хлопець, який носить мішок для
подарунків, що дають господарі колядникам’);
б)
назви свят обрядового комплексу – Б’една кут`\йа (н.п. 1,2,3,4,8), Го\лодна
кут`\йа (н.п. 7), \Посна ку\т`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), \Перша ку\т`а (всі н.п.)
Св’а\тиt \в’ечор, \Кол`а\да (н.п. 1,3) – вечір перед Різдвом; Розд\во (н.п.
1,2,3,4,5,6,10), Рож:ест\во (н.п. 8,9), Рожд`ест\во (н.п. 9) (‘свято 7 січня);
в)
назви реалій обряду – \д`едух ко\лос`йа (н.п. 1,2), боро\да (н.п. 4,7,9,10),
сно\пок (н.п. 5), ко\л`адка (н.п. 8) – ‘різдвяний сніп’, зв’ез\да (‘атрибут
колядних обходів’), \м’ех (н.п.1,3,4) (‘сніп соломи, який розстеляли на
підлозі’), кут`\йа (всі н.п.) (‘ритуальна страва святочного періоду’), уз\вар
(‘напій із сушених плодів яблук і груш’), \в’ерх ку\т`\йе (‘верхня частина
обрядової страви’), \в’ен`ік, об\руч (‘обід діжі’), \пук \с`ена (‘жмут сіна’);
г)
назви обрядових ритуальних дій – кол`адо\ва\т` (н.п. 1-3) коледоват` (н.п. 5,7)
(‘обходити будинки в переддень Різдва, виконуючи обрядові пісні – колядки’),
но\с`іт` в’е\ч’еру (‘носити обрядову їжу рідним або хрещеним батькам’)‚
в’е\ч’ерат`(всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Різдва’),
пер`еод`е\вац:а (‘переодягатись’), зап\рошуват` го\с`т`еt (‘ритуальне
запрошення душ померлих родичів на вечерю’), но\с`іт` зв’ез\ду (‘обходити
будинки із зіркою напередодні Різдва’);
д)
назви міфологічних персонажів – \дух’і, по\мерлийе, \род`іч’і, д`е\ди –
‘померлі родичі’, мо\роз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на
Багату кутю’), \дол`а(н.п. 1,3) (‘міфологічний персонаж, як уособлення щастя і
добробуту людини’).
Новий
рік за старим стилем – свято Щедрого вечора. Це свято повязане з давно минулим
етапом розвитку людської цивілізації з культом Місяця. Власне, це свято
народження Місяця, який мав назву Уаціля, що пізніше перейшло в сучасну –
Василя .Прямою вказівкою на звязок із космогонічним уявленнями давніх українців
є ліплені пироги, обрядова щедро вечірня страва. Точними вказівками є і
щедрівки, у яких славиться господар, його багатство тощо, оскільки Місяць керує
небесною й земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби [Ярещенко
2003: 357].
Вечір
напередодні Старого Нового року в досліджуваних говірках називають ш\чедриĭ
\в’ечор, ба\гата кут`\йа (н.п. 1-3) або ба\гата кут`а. Інформатори пояснюють
таку назву не великою кількістю страв, а тим, що ст\рави го\тов’іл`і \жирнийе,
\ситнийе, а н`е \поснийе, за\тим во\на нази\валаса ба\гата. Ці ж вербальні
одиниці використовували, коли говорили про обрядову страву – кут`\йу. Її
вживали з молоком, а \мат`і мог\ла \к’інут` ту\ди і о\р`ех’і, \м’ед, \мак, а
з\варена во\на бу\ла на \масл`і; тому й називали ба\гата кут`\йа, ш\чедра.
Це
обрядова їжа мала здатність впливати на все те, з чим вона контактувала,
сприяти родючості. Тому люди, накриваючи стіл скатертиною, клали під неї
час\ник по кут\ках – це оберіг від злих духів; \с`ено або со\лому – в сіні ховається
доля худоби; г\роши, щоб у сім’ї був матеріальний достаток.
По
закінченню святкової вечері відбуваються різноманітні ворожіння господарів,
пов’язані переважно з прогнозами аграрного і сімейного характеру: В них
присутні ключові семантичні ознаки невербальних елементів, які в системі
різдвяних свят як частини народної культури відбивають традиційні уявлення
нашого народу про світ і, як правило, корелюються, вступаючи в бінарні
опозиції:
-
господиня виймала стеблини з-під скатертини і за їх розміром визначали,
кому судився довгий вік, а кому короткий (реалізація опозицій довгий: короткий,
доля: недоля, життя: смерть);
-
господар або господиня ішли у хлів годувати худобу і спостерігали,
куди корова стоїть головою: якщо на схід, то теля народиться вранці, якщо на
захід – увечері (реалізація опозиції схід: захід, ранок: вечір); якщо вона
повернута на північ – чекай приплоду вночі, а на південь – вдень (реалізація
опозиції ніч: день);
-
родина чекала першого гостя, бо за народним повір’ям, коли до хати
в цей вечір першим зайде чоловік, а ще краще – хлопчик, то ця господа буде
щасливою. Жінка віщувала нещастя (чоловік: жінка як втілення опозиції щастя:
нещастя). Хлопчик вважався посланником добрих духів та бога – Сонця;
-
господарі вірили, що якщо першим до хати зайде чоловік, то корова
приведе бичка, коли ж прийде жінка – то теличку (як реалізація опозиції
жіночий: чоловічий);
-
яскраві зірки на небі в Щедрий вечір пророкують добрий урожай, а
затьмарені – неврожай (реалізація опозицій світло: тьма, урожай: неврожай,
добробут: злидні);
-
сніг на новий рік віщує великий урожай лісових грибів та ягід, а
коли снігу майже не випало – буде неврожай (реалізація опозиції багато: мало,
добробут: злидні);
-
господиня під час варіння куті ворожила таким чином: якщо зварена
кутя піднімалася над горщиком – виходила з верхом, це віщувало урожай сіна і
зернових, протилежний результат – злидні в господі (реалізація опозицій верх:
низ, повний: порожній, добробут: злидні);
-
члени сім’ї прогнозували погоду на цілий рік за погожим днем на
Різдво (реалізація опозиції погода: негода) – ґрунтується на магії подібності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |