Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
а)
назви виконавців обряду – гос\подар, госпо\дин`а, ха\з`айін, \бат`ко, с\таршиĭ
у с`ем\йе;
б)
назви локусів – по\рог, д\вери, ок\но, д\вор;
в)
назви реалій обряду – \горшчик, \мיіска, \ложка, ба\тог, в’е\чера, ку\т`:а,
\каша, \в’ерх ку\т`:е, \ложка ку\т`е;
г)
назви обрядових ритуальних дій – зап\рошуват` гос`\т`ей, к\л`ікат`,
закл`і\кат`, з\ват`, гу\кат`, пригла\шат`, казат`, с\тукат` у ок\но,
за\добрит`;
д)
назви міфологічних персонажів – мо\роз, \вітер, х\мара, \вовк, вед\мідь
ли\сиця, \відма, відь\мак, \щедрик, ха\з`айін (в значенні мороз), \д`ід, \баба,
ду\ша, \дол`а, по\мерл`і \родичі, \духі, по\мерлийе.
Отже,
лише при застосуванні комлексного етнолінгвістичного аналізу до обряду, стає
можливим проаналізувати певне кульурне явище повно, а дослідження навіть
окремого обряду на певній території дасть можливість виявити, наскільки він
зазнав змін у структурному та семантичному плані. Це допоможе дослідникам
точніше реконструювати первісну форму обряду та зрозуміти його значення і суть
у системі різдвяного комплексу.
2.2.2 Бешкетування молоді напередодні Нового Старого року та його
номінація у говірках Овруцького р-ну Житомирської області
Крім
поминання предків, в календарній обрядовості цього періоду Д.К. Зеленін, а за
ним і В.І. Чичеров виділили ще й тему шлюбного союзу, весільних мотивів як
основу взаємодії аграрної і весільної обрядовості, оскільки й весільні обряди
формувалися в системі землеробського календаря. Цю думку обстоює сучасний
знавець календарної пісенності слов’ян І.І. Земцовський. І справді, у фольклорі
календарних циклів зустрічається багато весільних мотивів, а в ритуалах обрядів
– залицяльних забав та ігрищ молоді. Ідучи за Б.О. Рибаковим, зауважимо, що тут
відбита обмеженість світогляду первісного землероба, коли аграрна магія була
одночасно і статевою магією [Рибаков 1981: 178].
В
1928 році І.Р. Лепер опублікував дослідження обряду стерегти сонце напередодні
свята Петра. Цей обряд мав такий елемент, як бешкетування молоді. Такий елемент
є обов’язковим компонентом зимового календарного циклу і в Овруцькому р-ні
Житомирської обл: ох ш\коди с\коко ро\б’іл`і, \дурос`т`і, во\рота з`н`і\мал`і у
\д`еzк’і і н`ес`\л`і до х\лопца с \к’ім во\на встр`е\чалас, а у\ранци
вста\йут` і \д`іzл`ац:а, \д`е ч’і\йе во\рота сто\йат` (всі н.п.);бу\ло шо од
\д`еzк’і до х\лопца з`е\л`онкоt ч’і чер\н`ілом в’іл`і\вал`і до\рогу на
с`н`е\гу( н.п. 1-3); \воза на оста\ноzку за\т`агвал`і і на стоz\пи, і на \хату
чи х\л`ев (всі н.п.); \нашому со\с`еду \копал`у на ди\мар с`т`ек\ло пок\лал`і
шоб дим і\шоz \хату, а у мар\йанк’і зан`ес`\л`і с`т`ек\ло а во\на п’ідпа\л`іла
у п’еч’е z\ранци, \чуйе \дим ід`е у \хату, вона \думайе \ком’іна н`е
одотк\нула. \Н`е, \д`ів’іц:а у \ком’ін н`е \в’ідно \з`ірок на̮\н`еб’і (н.п. 3); шче пер\йіну на шну\рок при\цепл`увал`і,
опус\кал`і шоб \дим і\шов об\ратно (н.п. 1); \с`ено пере\т`агвал`і з од\ного
\места у д\руге (всі н.п.); \хату подп’і\рал`і шоб н`іх\то н`е \в’іtшоz, зав\йазвал`і
\полнос`т`у д\вери і ха\з`айіна ў \хат`і, бо н`е пус`\т`іл`і х\лопцоў ( н.п.
1-5,9,10); до\рогу п’ерего\рожвал`і ко\лодам’і чи \чимос ш\че (всі н.п.).
Бешкетування
– це форма ритуальної поведінки (антиповедінки ), яка містить в собі дії, що
суперечать нормі [Славянские древности 1995: 116]. Виконавцями таких дій на
обстеженій території є гурти молодих хлопців, а адресатами можуть стати сусіди,
всі жителі села, дівчата на виданні, незаміжні дівчата, які або не вишли заміж,
або відмовили женихам.
Характерною
рисою ритуального бешкетування молоді на Поліссі є те, що воно могло
здійснюватись в різні періоди: зимою – в ніч на Різдво, Новий рік, Водохреща,
перед святом Андрія; весною – в Страсну неділю, на Великдень; літом – в ніч на
Івана Купала, на свято Петра, на Трійцю чи Русалії ( наступний понеділок після
троїцької неділі ); восени – на Покрову.
Крім
того, бешкетування могли входити до складу сімейних обрядів: весільного,
проводів до армії та ін. Вони мали різне функціональне спрямування та семантику
– залежно від святкового комплексу. Так, у складі купальського обряду вони
пов’язані з мотивом оберегу від нечистої сили, в період зимових свят ці дії
стосуються господаря дому, який або не дозволив колядувати чи щедрувати, або
погано обдаровував гостей; під час весілля закривали димар, щоб наречена
підпалила в печі, а дим пішов у хату. Весільні мотиви могли бути присутніми і в
календарних бешкетуваннях – знімали ворота на подвір’ї у дівчини і несли їх на
подвір’я коханого парубка [Толстая 1985: 150].
Не
випадковим є і те, що в Овруцькому р-ні бешкетування найчастіше відбуваються
під час зимових свят та свята Купала. Це два найбільш небезпечні періоди року
(зимове і літнє сонцестояння), які відзначаються активізацією нечистої сили.
Молодь бешкетувала вночі: \це ро\б’ілоса \ноч:у у че\соz две\нац:ат`,
о\д`інац:ат` \ноч’і посл`е то\го, йек покол`а\дуйут` да \само ро\б’іл`і
запад\ло \тим хто н`е розр`е\шаz шчедро\ват` (н.п. 1). Характернм для обстеженої
території є те, що бешкетування відбувались напередодні Старого Нового року, а
не напередодні свята Андрія: це на \Нов’іĭ \год ш\коду ро\б’іли, н`е \йек
кор\же п’ек\ли, а на ба\гати \в’ечор (н.п. 10); це н`е на Анд\рейа а у \нас, а
п\рот`і \Нового \года (н.п. 7).
Найпоширенішими
у досліджуваних мікрокультурах є такі дії:
1)
красти в сусідів вози, сани, ворота, копу сіна, переносити їх в
іншу частину села;
2)
розкидати дрова, колоди, бочки, драбини;
3)
блокувати цими предметами дорогу;
4)
закидати вози, сани, драбини, колоди, колеса, плуги, борони,
ворота на дахи будинків;
5)
закривати трубу, щоб дим не міг вийти на вулицю;
6)
підпирати важкими предметами двері, щоб господарі не могли вийти з
хати;
7)
кидати в колодязь глечики, колоди, діжу, жердини;
8)
виводити із хліва худобу.
На позначення
бешкетування (акціональний план обряду) в досліджених говірках використовуються
номінативні одиниці зі значенням ‘забава, жарт, витівка’: \балувац:а (н.п.
1,2), ш\коду ро\бит` (н.п. 1-4,8-10), ш\коду тво\рит` (н.п. 1-4), \дурос`т`і
ро\б’іт` (н.п. 1,2), страш\не ро\б’іт` (н.п. 1).
В
опрацьованій літературі не зафіксовано такого способу бешкетування, який був
розказаний інформатором: пе\рину на шну\рочок прик\л`ейіz і опус`\т`іz на
сан\т`іметроz \с`еміс`ат у ди\мар; зато\пиz \печ, дим і\д`е, пе\рина к\рут`іц:а
і \через йе\йе zраш\чен`ійе \дим і\д`е у \хату а на\ружу \н`е (н.п. 1).
Характер
бешкетування, а насамперед такі елементи як викрадення, перекидання,
розкидання, руйнування, блокування дороги та ін., без сумніву, виконують
сакральну функцію і дають підстави відносити їх до категорії охоронних,
катартичних обрядів [Толстая 1985: 15]. Аналіз зібраної інформації дає
можливість виділити такі одиниці, якими представлений локативний план обряду:
на вулицю, на кладовище, на подвір’я сусідів, в річку, на дах будинків, на
дерево, на край села, на дорогу, на село.
Залежно від контексту обряду, у
бешкетуваннях переважає один з мотивів: охоронний (захистити себе від впливу
злих сил) чи матрімоніальний (ворота знімали на подвір’ї дівчини і відносили на
подвір’я парубка, чорнилом проводили лінію від подвір’я парубка до подвір’я
дівчини, яку він проводить і т.п.).
Проаналізувавши зібраний матеріал
можемо говорити про наявність деструктивного характеру дій, які виконувались, а
їх локативна і темпоральна характеристика та пояснення своїх дій інформаторами
(загородити дорогу нечистій силі, відігнати, залякати її і т.п.) свідчать про
наближення бешкетувань до інших ритуалів проводів, відгону, символічного
знищення нечистої сили.
2.3 Номінація традиційних календарних зимових обрядів, віднесених
до свята Водохреща, в говірках Овруцького р-ну Житомирської області
В
календарній обрядовості значну роль відіграє вода тому – без води життя просто
неможливе. Вона була необхідна людині завжди: для приготування їжі, для худоби
та зрошення посівів, для омивання тіла, для прання білизни.
Єдиним
святом в українській обрядовості, де центральне місце займають обряди,
пов’язані з водою, був день 19 січня – Водохреща. Оскільки зимовий цикл свят за
своєю структурною будовою був двочастинним, то закликанням (перший етап) він не
закінчувався. Акт зустрічі відбувався у святвечір, а з святом Водохреща
пов’язувався акт проводів (другий етап).
За
народними віруваннями свято Водохреща пов’язане з народженням богині води –
Дани. Дана в уявленні праслов’ян – не просто вода, це – пасивна жіноча
субстанція, жіночий початок Всесвіту [Знойко 1989: 149].
На
думку академіка Марра, імя Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське
‘вода’) і на – ‘неня’, ‘мати’, тобто – Вода-Мати. Це персонаж східнослов’янської
міфології, богиня річок [Знойко 1989: 149]. Культ Дани датується
доіндоєвроєвропейською добою. Цікаво те, що засівання вранці на свято Щедрого
Вечора є жертовним обрядом на честь богині Дани – втіленої води. Він імітує
дрібний дощик (появу самого божества) і провіщає господарю урожай [Знойко 1989:
219].
Водохреща
– річне свято, яким закінчувався святковий цикл. На обстеженій території на
позначення назви свята використовують такі одиниці: кр`еш\чен`йе (н.п. 1): у
\нас воб\ше н`е водох\решча, ка\зал`і а кр`еш\ч’ен`йе ч’і йор\дана; креш\чен`:е
(н.п. 1-4,7,8,10), хр`еш\ч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водох\решча (н.п. 1,7),
во\дохрешче (н.п. 4), во\дохришч’і (н.п. 9) ор\дан` (н.п. 2), йор\дан`,
йор\дана (н.п. 1).
Найбільш
значущим є переддень Водохреща (як і переддень Різдва, Старого Нового року),
який багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї. В цей день готували
обрядову страву – кутю, яку в обстежених говірках називають \посна ку\т`а (н.п.
4,7), т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), го\лодна кут`\йа (всі н.п.), вод`а\на ку\т`а
(н.п. 2), \б’една ку\т`а (н.п. 4). Готують непарну кількість пісних страв:
гр`іб’і, \р`ібу с\тав’іл`і ва\рен`ік’і з \маком, з \йагодам’і, н`е з \сиром,
к\вас \вар`імо на у\с`е три кут`\йі, а у кzт`\йу н`і\чого н`е добаz\л`ал`і, х’і\ба
\сахаром \сипал`і (всі н.п.).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |