Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
Дослідження
зимової обрядовості поліських сіл Овруцького р-ну Житомирської обл. підтверджує
існування важливих залишків особливостей етнічної історії населення, його
народних ідеалів, традицій, моралі та численних символів, які виступають
ідентифікатором давнини. Саме встановлення закодованого змісту в символах
органічного світу, обрядових дійствах та атрибутах допоможе науковцям дослідити
буття і етнічну приналежність поліщуків, з’ясувати їх історію у періоди
розквіту й занепаду цивілізацій, культур, розвитку й утрати традицій.
У
звичаєвій системі українців цикл зимових свят розпочинає свято
Калити.
Хоч християнська ідеологія послідовно викорінювала, піддавала забуттю
слов’янський світогляд із його космогонічними устремліннями, звичаями і святами
і день святого Андрія завдав чимало духовних збитків старовинному святу Калити
(позабувалось багато дечого із його ритуальних дій), але головний звичай –
кусати калиту – залишився й досі.
Він
проходить на обстеженій території такі етапи:
1.
випікання
коржа (вибір хати, збір дівчат і хлопців, збір необхідних інгредієнтів, які
необхідні для випікання калити та ін.);
2.
приготування
до гри кусати коржа (вибір учасників гри, підвішування коржа, виготовлення
квача, розстановка учасників дійства та ін.);
3.
гра ;
4.
ворожіння дівчат, бешкетування хлопців.
Основні
ритуальні дійства і магічні прийоми зимового циклу концентрувались навколо його
кульмінаційних моментів – Різдва, нового року та Водохреща. Відповідно до
космологій язичників світотворення пов’язане з моментом, коли з 24 на 25 грудня
починає збільшуватися світловий день. Виникнення і розвиток світу ділиться на
три періоди – три свята:
-
народження Сонця (7 січня за новим стилем);
-
народження Місяця (14 січня);
-
народження Води (19 січня) [Ярещенко: 356].
За християнською традицією це
відповідно Різдво Христове, свято Василя та Маланки, Йордань. Кожне з цих свят
в свою чергу має чітко організовану систему послідовних обрядових дій.
Наприклад, Різдво: приготування до святої вечері, приготування обрядових страв,
ворожіння господарів, спрямовані на передбачення урожаю в наступному році,
колядування та ін; Старий Новий рік включає приготування до Багатої вечері,
ворожіння дівчат, щедрування, посівання та ін; обов’язковими обрядовими діями
на Водохреща є приготування до Голодної куті, ворожіння з водою, освячення
води, проганяння куті та ін.
Враховуючи
специфіку святкового комплексу Овруцького р-ну Житомирської обл. можемо
говорити про його двочастинну структуру – зустріч і проводи. У зимовому комплексі
акт зустрічі відбувався в переддень Різдва (дії супроводжуються словесними
формулами на зразок: „Іди кутя на покуття“). І якщо Різдво та Новий рік це
період запрошення, зустрічі та задобрення духів-предків, то Водохреща – це день
останнього перебування гостей на землі. Проганяння їх. відбилось у обряді
освячення води біля річки та проганянням, розстрілюванням куті.
Оскільки
в структурі святкового комплексу важливим елементом є ритуальні обходи, що
характеризуються циклічністю (напередодні Різдва, Нового року, вранці на
Василя), то важливо виділити їх основні функції:
1.
прихід душ померлих у свої домівки, щоб отримати спеціально
приготовлену їжу і принести благополуччя дому і господарям – колядування і
щедрування ввечері;
2.
прихід з метою вигнання і очищення дому після перебування в ньому
померлих – новорічне ранкове посипання.
Архаїчність
цього виду обрядовості підтверджується існуванням синкретизму різних мотивів.
Наприклад,
Отже,
головне спрямування різдвяного комплексу свят – вплинути на найвищу силу –
сонце, на одухотворену природу для досягнення доброго врожаю, приплоду худоби,
благополуччя родини, а для цього треба було заручитися підтримкою духів, що
наші предки і намагалися зробити із року в рік.
Беззаперечним
є думка проте, що мова є універсальним виразником етнокультури, результатом
роботи багатьох поколінь. Аналіз лексико-семантичних груп говірок Овруцького
р-ну виявив досить розгалужену систему, яка включає назви дійових осіб обряду,
обрядових дій і реалій, назви свят і періодів свят, локусів, часу.
Структура
кожної з груп розгалужена. Наприклад, серед номінації обрядових реалій
виділяємо назви дарів, назви їжі, а в межах останньої – ще й назви страв,
напоїв і обрядового печива. Або ж в межах лексико-семантичної групи, яка
представляє агентивний план обряду, виділяємо назви господарів, назви тварин,
назви міфологічних персонажів.
В
цілому наявна номінація, яка поширена і в літературній мові. Зрідка трапляються
діалектизми, які виявляють паралелі і в інших українських говорах.
Отже,
вивчення номінації традиційної народної духовної культури, у тому числі й
календарних зимових обрядів, необхідно здійснювати комплексно, тобто у складі
повного набору невербальних компонентів культурного явища, а етнолінгвістичний
аналіз його забезпечить ґрунтовне глибоке дослідження традиційних календарних
зимових обрядів та їх значення в системі традиційної духовної культури нашого
народу.
Список літератури
1.
Агапкина T.A. O специфике полесской календарной прозы //
Региональные особенности восточнославянских языков, литератур, фольклора и
методы их изучения. Тезисы докладов и сообщений III Республиканской
конференции. – Ч. II. – Гомель, 1985. – C.104-106.
2.
Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних
районів України. – К., 1982. –170 с.
3.
Артюх Л.Ф. Обрядовий хліб у символіці культурно-побутової
спільності народів // Народна творчість та етнографія. – 1976. – №5. – C.
33-37.
4.
Артюх Ліда. Поминальні страви на Поліссі (народний етикет) //
Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1.
Київське Полісся. 1994. – Львів, 1997. – С. 313-318.
5.
Білецький-Носенко П. Словник української мови. – К., 1966. – 423
с.
6.
Бондаренко Г. Ходить Ілля на Василя // Людина і світ. – 1992. –
№1. – С. 17-21.
7.
Валенцова M.M. Материалы для картографирования типов полесских
святочных гаданий // Славянский и балканский фольклор. – Москва, 1995. – C.
209-222.
8.
Велецкая H.H. Языческая символика славянских архаических ритуалов.
– Москва, 1978. – 239 c.
9.
Виноградова Л.Н. Девичьи гадания о замужестве в цикле славянской
календарной обрядности (западно-восточнославянские параллели) // Славянский и
балканский фольклор. Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. –
Москва, 1986. – C. 13-43.
10.
Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных
славян. Генезис и типология колядования. – Москва, 1982.
11.
Виноградова Л.Н. Локальные типы украинских обрядовых приговорных
клише и их славянские соответствия // Структура і розвиток українських говорів
на сучасному етапі. XV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей і
повідомлень. – Житомир, 1983. – C. 105-107.
12.
Возняк Михайло. Народний календар із Овруччини 50 рр. XIX ст. в
записі Михайла Пйотровського // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії
та культури Поліського краю. – Львів, 1996.-С. 291-336.
13.
Гарасим Я. Поетичні жанри поліського фольклору // Полісся України:
матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. –
Львів, 1997. – С. 217-228.
14.
Етимологічний словник української мови / За ред. О.С. Мельничука.
У 7 Т. – Т. 1-3. – Київ, 1982-1989.
15.
Єфремов Є. Ритмоструктурні теми календарних наспівів на Поліссі //
Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1.
Київське Полісся. –Львів, 1997. – 245-257.
16.
Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти
досліджень // Мовознавство. – 2001. – №5. – С.48-63.
17.
Златковская Т.Д. Исторические корни европейского календаря //
Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Еврпы. Исторические корни и
развитие обычаев. – Москва, 1983. – C. 24-39.
18.
Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні.
Науково-популярні статті, розвідки. – К., 1989. – 304 с.
19.
Иванова Ю.В. Обрядовый огонь // Календарные обычаи и обряды в
странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва,
1983. – C. 116-129.
20.
Иванова Ю.В. Следы солярного культа // Календарные обычаи и обряды
в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва,
1983. – С. 105-115.
21.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному
освітлені. – Торонто, 1959. – Т. 1. – 330 с.
22.
Кирчів Роман. Фольклор українського Полісся // Древляни. Збірник
статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів, 1996. –
С-381-419.
23.
Коваленко Георгій. Обряди і ритуали під час Святої вечері //
Берегиня . – 2002. – №4. – С. 21-41.
24.
Козачук Г. О. Лінгвоетнографічне дослідження діалектної лексики //
Полісся: мова, культура, історія. – К., 1996. – С. 85-96.
25.
Конобродська В.Л. Етнолінгвістичний аспект дослідження традиційної
культури // Волинь-Житоимрщина. – 2001. – №6. – С. 118-127.
26.
Конобродська В.Л. Курсова і дипломна роботи з етнолінгвістики. –
Житомир., 2003. – 235 с.
27.
Конобродська В.Л. Східнословянський поховальний обряд як обєкт
етнолінгвісного дослідження // Діалектологічні студії 2. Мова і культура. –
Львів, 2003. – С. 42-52.
28.
Кононенко В.І. Мова і народна культура // Мовознавство. – 2001. –
№3. –С.62-71.
29.
Курочкiн A.B. Растительная символика календарной обрядности украинцев
// Обряды и обрядовый фольклор. – Москва, l982. – C. 138-163.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |