Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
Хоч
лексема і характеризується полісемічністю, але у всіх випадках вона, належить
винятково до сфери різдвяної обрядовості.
Семема
переддень Різдва, святий вечір представлена лексемою Бідна кутя, семема
переддень Водохреща – лексемою Голодна кутя. Вони обидві функціонують у межах
обряду, поза ним не існують [Словник української мови,IV: 418].
На
позначення поняття обрядова каша з ячменем або пшеничним зерном, уживана з
солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща (яке наводить Словник
української мови) вживається лексема кутя. Це обрядова страва, яку куштують
члени сімї, здійснюють з її допомогою різні обрядові дії. Названа лексема існує
винятково в обрядовій сфері. Такою ж функціональністю відзначаються лексема
щедрівка – обрядова пісня, виконувана в день св. Василя сільською молоддю, що
ходить з цією метою і отримує подарунки за спів [Жайворонок 2001: 237].
Так,надосліджуваній
території виготовляють печиво, яке використовують у іграх та магічних ритуалах.
Йдеться про калиту. Лексема в обряді функціонує зі значенням помащений медом
корж, який вживають для ворожіння в день св. Андрія.Поза обрядом вона не
зустрічається з цим значенням.
У
говірці села, яке досліджуємо, семема співати колядки, брати участь в обряді,
повязаному з виконанням цих пісень виражена лексемою колядувати. Вона
обслуговує обрядовий текст, в якому і функціонує із зафіксованим значенням.
Сакралізація
слова сприяє його лексичній сполучуваності. Так лексема вечеря вживається в
таких значеннях:
1)
споживання їжі ввечері;
2)
приготовлені страви, призначені для вечірньої їжі.
За
допомогою лексеми вечеря утворюється вираз носити вечерю – напередодні Різдва,
після обрядової вечері, посилати кутю, узвар тощо рідним або хрещеним батькам,
кумам, священикові. Носять її звичайно діти завязаною в хустку або рушник,
одержуючи при цьому подарунки. Такі лексичні сполучення набувають ознак
фразеологізму. Вони функціонують з їх сакральним значенням лише в обряді, поза
яким воно не існує. Наведемо приклади таких сполучень: ворожити на женихів
(ритуал, спрямований на встановлення контакту з потойбічними силами з метою
отримання знань про майбутнього чоловіка [Славянские древности 1995: 483],
водити козу (обряд, який здійснюється під час колядування).
Коза
в обряді символ, повязаний з продуктивною магією. Атрибут переодягненої кози –
вивернутий кожух, деревяна голова з рогами та бородою із соломи. Їй приписували
магічну дію на урожай. В словнику лексема коза має таке значення невелика
рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, мясо, самиця козла
[Словник української мови, IV: 208]. Досліджуване лексичне сполучення водити
козу вживається в обряді і поза ним, але поза обрядом функціонує ще з іншим
значенням : сільськогосподарська тварина‛.
Отже,
слова можуть функціонувати в обряді і поза ним, мати одне чи кілька значень.
Проте, щоб виявити семантику вербальних одиниць обрядового тексту, необхідно
досліджувати слово у єдності з одиницями інших його планів. Такий підхід
дозволяє зясувати семантичну структуру обрядової лексики та особливості
функціонування обрядової номінації.
3.3 Типи номінації традиційних календарних зимових обрядів села
Словечно за належністю до лексико-граматичних класів, за структурою та ознаками
походження
Лексика
української мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку і
становить продукт багатьох епох. Відповідно до етапів розвитку суспільства мова
системи традиційних календарних зимових обрядів містить у своєму лексичному
складі генетичні групи слів – індоєвропейські; спільнословянські;
прасловянські; східнословянські; власне українські.
Найбільша
частина лексики (близько 90%) належить до так званої корінної української
лексики, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської
мовної спільності, слова, що виникли в спільнословянській мові та слова
давньоруського походження. А також весь лексичний фонд створений на
українському ґрунті.
До
індоєвропейської лексики, яка наявна в досліджуваній говірці, належать,
наприклад:
а)
назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, зима,
вітер;
б)
назви тварин, рослин: корова, свиня, звір, дерево, зерно, солома, льон;
в)
назви дій, станів, процесів: їжі, пекти, варити, місити, їсти, пити, жити,
вмерти;
г)
назви людей за спорідненістю: мати, батько, гість, брат.
Виділяється
і досить помітний прошарок давньої лексики, спільної тільки з литовською і
латинською мовами: доля, дух, озеро, солодкий.
Прасловянська
лексика представлена значною частиною слів, які широко вживаються в обрядовому
тексті:
а)
назви будівель, господарських знарядь: вікно, піч, пліт, мітла, пряжа, відро,
ніж;
б)
назви предметів харчування: страва, сало, пиріг, кисіль, каша;
в)
назви тварин і рослин: ведмідь, кінь, птах, пшениця, ягода.
До
спільнословянської лексики належать слова: підносити, стригти, спалювати,
носити, свято, сіно, поріг, неділя.
Власне
українські слова (переважно похідні) представлені такими лексичними одиницями:
борщ, вареники, голубці, холодець, пампушки, корж, деруни, узвар, куліш.
У ТГЛ
зимових календарних обрядів досліджуваної говірки наявні й запозичення, але їх
відсоток незначний: хазяїн господар дому‛ (тюркське); хлопці представники
чоловічої статі, які ще не одружились‛ (польське); хліб різновид печива ‛(германське);
хата будинок‛ (венгерське), колядка обрядова пісня, виконувана в перший
день Різдва‛ (латинське); кочерга знаряддя праці‛ (тюркське). Ці
слова запозичені давно, і вони активно вживаються в досліджуваній говірці.
Назви
реалій в досліджуваній говірці села Словечно здебільшого виражаються словом.
Наприклад, Коляда – Різдвяне свято, коли співають колядки; на позначення
обрядового печива використовують лексеми – к\орж, ка\лач; на позначення
обрядової страви – кут`\йа, \каша; на позначення молоді, яка виконує обрядові
пісні – шчедро\вал`н`ікі, ко\л`ад`н`ікі.
Часто
обрядова номінація набуває форми словосполучень. Серед них календарні назви та
народні свята: сва\тиt \вечор, ба\гатиt \вечор, ш\чедриt \вечор, ба\гата
кут`\йа, го\лодна кут`\йа, \бедна кут`\йа, розд\во христове.
Такі
структурні типи номінацій поширені найбільш для позначення обрядових дій.
Наприклад: напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю і узвар
рідним або хрещеним батькам‛ – но\с`іт` ве\черу; частувати худобу
обрядовою стравою‛– хо\д`іт` в гос`т`і до ху\добі; дії, спрямовані на
передбачення майбутнього статусу незаміжньої дівчини‛ – воро\жит` на
жен`і\хов; обрядова гра на Андрія‛ – ку\сат` кор\жа; запрошення до хати
на вечерю мороза‛ – з\ват` мо\роза; закінчення святкового комплексу свят‛
відзначається такими діями: прога\н`ат` кут`\йу, све\т`іт` \воду, прога\н`ат`
по\мерлих.
Отже,
дослідивши назви обрядової реальності у говірці с. Словечно, маємо підставу
твердити, що мікротексти на їх позначення не використовуються – переважає
проста лексична номінація.
Досить
поширеними у досліджуваній говірці прикмети і повіря. Вони, здебільшого
складаються з двох частин. У першій частині міститься умова, а в другій –
результат, до якого приведе її виконання: \йесл`і на розд\во \зоране \с`іл`но
\н`ебо то \буд`е уро\жай гри\боz, \йагод у \л`ес`і; йек со\бака у\хопіт` твору
пам\пушку \першу, то \перша \замуж \віtд`еш; йек ко\рова голо\воt на сход, то
zранци \род`іц:а т`е\л`а, на̮\заход –
\в:ечер`і; \йесл`і на кут`\йу \першиt муш\чіна \заtд`е, ко\рова у\род`іт`
біч\ка, \жонка-т`е\л`ічку. Ці синтаксичні конструкції функціонують у вигляді
складнопідрядних речень (умови).
Заборони,
повязані з цілим комплексом Різдвяних свят, характеризуються специфічною
синтаксичною організацією. Це односкладні інфінітивні речення з обовязковою
часткою не: н`е ві\нос`іт`і с\мет`:е, н`е ро\біть ро\боти, н`е с`т`і\рат`, не`
ру\гац:а, н`е віл`і\ват` \воду, н`е вікі\дат` \попел.
Рекомендації
і поради функціонують у вигляді простого чи складного речення. Пояснення певних
дійств організовані у підрядні речення мети або причини. Наприклад: д`е\рева
обв\йазвал`і, шоб уро\жаt \добриt буz, ло\жил`і г\роши під̮с\кат`ерку, шоб ба\гатимі бут`, кут`\йу од:а\вал`і \курам,
шоб \добре н`ес\л`іс`, зази\вал`і мороза, шоб н`е помо\раз`іz оз`імі\ни.
Правила,
які в своїй основі не мають пояснення, позначають такими конструкціями як-от:
гр`ех, так \кажут`, так \робл`ать, так \мат`і робіла і \йа роб\л`у. Це
переважно односкладні узагальнено особові чи безособові речення: так вс`егда
ро\біл`і.
Поширеними
є окличні речення, ускладнені звертанням. Прикладом є кликання долі на Андрія:
доля, \д`е \ти \ход`іш а\гу; або зазивання мороза до хати: Мо\роз, мо\роз,
і\д`і кут`\йі \йес`т`і\; або прохання колядників дозволу зайти до хати: \пане
гос\подару, дозвол` кол`адо\ват`.
Отже,
лексичний склад номінації традиційних календарних зимових обрядів досліджуваної
говірки має здебільшого прасловянське коріння. Найуживанішими є дієслова й
іменники, рідше вживаються прикметники та прислівники. Назви реалій
позначаються словом, досить часто трапляються назви у формі словосполучень.
Синтаксична природа речень досить різноманітна. Вона включає інфінітивні,
узагальнено особові, безособові речення, складнопідрядні, складносурядні,
безсполучникові речення.
Висновки
Традиційні
календарні зимові обряди – це унікальний обрядовий компрес свят, який
пов’язаний з ідеєю круговороту часу, річним циклом трудових процесів. Він є
справжньою духовною скарбницею нашого народу, відкривши і дослідивши яку,
зможемо осягнути особливості світосприйняття наших предків, їх світогляд і
вірування, реконструювати структуру багатьох зимових обрядів, встановити їх первинне
значення і призначення, їх зв’язок з іншими обрядовими комплексами. До того ж,
в зимовій обрядовості збереглось чимало прадавніх язичницьких елементів, які
часто вже втратили первісний зміст, але народ дотримується їх за традицією, бо
„так треба“, „так кажуть робити“.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |