Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

Хоч лексема і характеризується полісемічністю, але у всіх випадках вона, належить винятково до сфери різдвяної обрядовості.

Семема переддень Різдва, святий вечір представлена лексемою Бідна кутя, семема переддень Водохреща – лексемою Голодна кутя. Вони обидві функціонують у межах обряду, поза ним не існують [Словник української мови,IV: 418].

На позначення поняття обрядова каша з ячменем або пшеничним зерном, уживана з солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща (яке наводить Словник української мови) вживається лексема кутя. Це обрядова страва, яку куштують члени сімї, здійснюють з її допомогою різні обрядові дії. Названа лексема існує винятково в обрядовій сфері. Такою ж функціональністю відзначаються лексема щедрівка – обрядова пісня, виконувана в день св. Василя сільською молоддю, що ходить з цією метою і отримує подарунки за спів [Жайворонок 2001: 237].

Так,надосліджуваній території виготовляють печиво, яке використовують у іграх та магічних ритуалах. Йдеться про калиту. Лексема в обряді функціонує зі значенням помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день св. Андрія.Поза обрядом вона не зустрічається з цим значенням.

У говірці села, яке досліджуємо, семема співати колядки, брати участь в обряді, повязаному з виконанням цих пісень виражена лексемою колядувати. Вона обслуговує обрядовий текст, в якому і функціонує із зафіксованим значенням.

Сакралізація слова сприяє його лексичній сполучуваності. Так лексема вечеря вживається в таких значеннях:

1)  споживання їжі ввечері;

2)  приготовлені страви, призначені для вечірньої їжі.

За допомогою лексеми вечеря утворюється вираз носити вечерю – напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю, узвар тощо рідним або хрещеним батькам, кумам, священикові. Носять її звичайно діти завязаною в хустку або рушник, одержуючи при цьому подарунки. Такі лексичні сполучення набувають ознак фразеологізму. Вони функціонують з їх сакральним значенням лише в обряді, поза яким воно не існує. Наведемо приклади таких сполучень: ворожити на женихів (ритуал, спрямований на встановлення контакту з потойбічними силами з метою отримання знань про майбутнього чоловіка [Славянские древности 1995: 483], водити козу (обряд, який здійснюється під час колядування).

Коза в обряді символ, повязаний з продуктивною магією. Атрибут переодягненої кози – вивернутий кожух, деревяна голова з рогами та бородою із соломи. Їй приписували магічну дію на урожай. В словнику лексема коза має таке значення невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, мясо, самиця козла [Словник української мови, IV: 208]. Досліджуване лексичне сполучення водити козу вживається в обряді і поза ним, але поза обрядом функціонує ще з іншим значенням : сільськогосподарська тварина‛.

Отже, слова можуть функціонувати в обряді і поза ним, мати одне чи кілька значень. Проте, щоб виявити семантику вербальних одиниць обрядового тексту, необхідно досліджувати слово у єдності з одиницями інших його планів. Такий підхід дозволяє зясувати семантичну структуру обрядової лексики та особливості функціонування обрядової номінації.

3.3 Типи номінації традиційних календарних зимових обрядів села Словечно за належністю до лексико-граматичних класів, за структурою та ознаками походження

Лексика української мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Відповідно до етапів розвитку суспільства мова системи традиційних календарних зимових обрядів містить у своєму лексичному складі генетичні групи слів – індоєвропейські; спільнословянські; прасловянські; східнословянські; власне українські.

Найбільша частина лексики (близько 90%) належить до так званої корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільності, слова, що виникли в спільнословянській мові та слова давньоруського походження. А також весь лексичний фонд створений на українському ґрунті.

До індоєвропейської лексики, яка наявна в досліджуваній говірці, належать, наприклад:

а) назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, зима, вітер;

б) назви тварин, рослин: корова, свиня, звір, дерево, зерно, солома, льон;

в) назви дій, станів, процесів: їжі, пекти, варити, місити, їсти, пити, жити, вмерти;

г) назви людей за спорідненістю: мати, батько, гість, брат.

Виділяється і досить помітний прошарок давньої лексики, спільної тільки з литовською і латинською мовами: доля, дух, озеро, солодкий.

Прасловянська лексика представлена значною частиною слів, які широко вживаються в обрядовому тексті:

а) назви будівель, господарських знарядь: вікно, піч, пліт, мітла, пряжа, відро, ніж;

б) назви предметів харчування: страва, сало, пиріг, кисіль, каша;

в) назви тварин і рослин: ведмідь, кінь, птах, пшениця, ягода.

До спільнословянської лексики належать слова: підносити, стригти, спалювати, носити, свято, сіно, поріг, неділя.

Власне українські слова (переважно похідні) представлені такими лексичними одиницями: борщ, вареники, голубці, холодець, пампушки, корж, деруни, узвар, куліш.

У ТГЛ зимових календарних обрядів досліджуваної говірки наявні й запозичення, але їх відсоток незначний: хазяїн господар дому‛ (тюркське); хлопці представники чоловічої статі, які ще не одружились‛ (польське); хліб різновид печива ‛(германське); хата будинок‛ (венгерське), колядка обрядова пісня, виконувана в перший день Різдва‛ (латинське); кочерга знаряддя праці‛ (тюркське). Ці слова запозичені давно, і вони активно вживаються в досліджуваній говірці.

Назви реалій в досліджуваній говірці села Словечно здебільшого виражаються словом. Наприклад, Коляда – Різдвяне свято, коли співають колядки; на позначення обрядового печива використовують лексеми – к\орж, ка\лач; на позначення обрядової страви – кут`\йа, \каша; на позначення молоді, яка виконує обрядові пісні – шчедро\вал`н`ікі, ко\л`ад`н`ікі.

Часто обрядова номінація набуває форми словосполучень. Серед них календарні назви та народні свята: сва\тиt \вечор, ба\гатиt \вечор, ш\чедриt \вечор, ба\гата кут`\йа, го\лодна кут`\йа, \бедна кут`\йа, розд\во христове.

Такі структурні типи номінацій поширені найбільш для позначення обрядових дій. Наприклад: напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю і узвар рідним або хрещеним батькам‛ – но\с`іт` ве\черу; частувати худобу обрядовою стравою‛– хо\д`іт` в гос`т`і до ху\добі; дії, спрямовані на передбачення майбутнього статусу незаміжньої дівчини‛ – воро\жит` на жен`і\хов; обрядова гра на Андрія‛ – ку\сат` кор\жа; запрошення до хати на вечерю мороза‛ – з\ват` мо\роза; закінчення святкового комплексу свят‛ відзначається такими діями: прога\н`ат` кут`\йу, све\т`іт` \воду, прога\н`ат` по\мерлих.

Отже, дослідивши назви обрядової реальності у говірці с. Словечно, маємо підставу твердити, що мікротексти на їх позначення не використовуються – переважає проста лексична номінація.

Досить поширеними у досліджуваній говірці прикмети і повіря. Вони, здебільшого складаються з двох частин. У першій частині міститься умова, а в другій – результат, до якого приведе її виконання: \йесл`і на розд\во \зоране \с`іл`но \н`ебо то \буд`е уро\жай гри\боz, \йагод у \л`ес`і; йек со\бака у\хопіт` твору пам\пушку \першу, то \перша \замуж \віtд`еш; йек ко\рова голо\воt на сход, то zранци \род`іц:а т`е\л`а, на̮\заход – \в:ечер`і; \йесл`і на кут`\йу \першиt муш\чіна \заtд`е, ко\рова у\род`іт` біч\ка, \жонка-т`е\л`ічку. Ці синтаксичні конструкції функціонують у вигляді складнопідрядних речень (умови).

Заборони, повязані з цілим комплексом Різдвяних свят, характеризуються специфічною синтаксичною організацією. Це односкладні інфінітивні речення з обовязковою часткою не: н`е ві\нос`іт`і с\мет`:е, н`е ро\біть ро\боти, н`е с`т`і\рат`, не` ру\гац:а, н`е віл`і\ват` \воду, н`е вікі\дат` \попел.

Рекомендації і поради функціонують у вигляді простого чи складного речення. Пояснення певних дійств організовані у підрядні речення мети або причини. Наприклад: д`е\рева обв\йазвал`і, шоб уро\жаt \добриt буz, ло\жил`і г\роши під̮с\кат`ерку, шоб ба\гатимі бут`, кут`\йу од:а\вал`і \курам, шоб \добре н`ес\л`іс`, зази\вал`і мороза, шоб н`е помо\раз`іz оз`імі\ни.

Правила, які в своїй основі не мають пояснення, позначають такими конструкціями як-от: гр`ех, так \кажут`, так \робл`ать, так \мат`і робіла і \йа роб\л`у. Це переважно односкладні узагальнено особові чи безособові речення: так вс`егда ро\біл`і.

Поширеними є окличні речення, ускладнені звертанням. Прикладом є кликання долі на Андрія: доля, \д`е \ти \ход`іш а\гу; або зазивання мороза до хати: Мо\роз, мо\роз, і\д`і кут`\йі \йес`т`і\; або прохання колядників дозволу зайти до хати: \пане гос\подару, дозвол` кол`адо\ват`.

Отже, лексичний склад номінації традиційних календарних зимових обрядів досліджуваної говірки має здебільшого прасловянське коріння. Найуживанішими є дієслова й іменники, рідше вживаються прикметники та прислівники. Назви реалій позначаються словом, досить часто трапляються назви у формі словосполучень. Синтаксична природа речень досить різноманітна. Вона включає інфінітивні, узагальнено особові, безособові речення, складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові речення.

Висновки

Традиційні календарні зимові обряди – це унікальний обрядовий компрес свят, який пов’язаний з ідеєю круговороту часу, річним циклом трудових процесів. Він є справжньою духовною скарбницею нашого народу, відкривши і дослідивши яку, зможемо осягнути особливості світосприйняття наших предків, їх світогляд і вірування, реконструювати структуру багатьох зимових обрядів, встановити їх первинне значення і призначення, їх зв’язок з іншими обрядовими комплексами. До того ж, в зимовій обрядовості збереглось чимало прадавніх язичницьких елементів, які часто вже втратили первісний зміст, але народ дотримується їх за традицією, бо „так треба“, „так кажуть робити“.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18