Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
Водохреща
сприймали як рубіж, переломний час і як завершення святок. У повірях
центральними є мотиви переходу від нечистого часу свят (страшного, нехрещеного,
поганого) до нового періоду, коли з землі проганяють усіх злих духів
[Славянские древности 1999: 668].
На
території України поширеним є звичай проганяти кутю: у \нас йор\дан`
стре\л`али, ко\ли с\в’ет`ат \воду на йор\дан`і, \кажут \це вже рос:т\рел`уйут`
\руж:ам’і, з о\хот`н`ічого руж\йа на \ц`ому стаў\ку (тільки н.п. 4).
Він
головним чином пов’язаний з проводами, коли покликаних родичів урочисто
проводжали до місця їх сталого перебування, яке у фольклорних уявленнях
найчастіше асоціювалось не з цвинтарем, а з річкою. Важливого значення набуває
поняття водяний кордон. У слов’янській міфології річка (вода) відокремлює цей
світ від того світу. Здавна вважали, що душа покійника потрапляє на той світ,
перелітаючи через велику і глибоку річку, а коли перейде її – забуває все, що з
нею трапилося на цьому світі [Славянские древности 1995: 539].
Отже,
воду вважали посередником при переході душ померлих у потойбічний світ.
Зауважимо, що М. Маковський, зіставляючи низку слів, виявляє звязок слова вода
з умирати та очищатися: лат. Mano mery, manes ‘душі померлих’; da woel ‘поле,
засіяне трупами’, також ‘ріка, море’, тох. wäl ‘вмирати’ [Сімович 2003:
273].
Головною
і центральною подією свята є обряд освячення води, який міг відбуватись як у
церкві, так і на річці чи біля криниці: \воду хр`ес`\т`іл`і чи у кри\н`іци,
\посл`е то\го йек у \церкві одбу\лас` отп\рава; ту\ди шл`і з хо\ругвам’і, \поп
ч’ітаz над кри\н`ічкойу мо\л`ітву, по\том ту\ди опус\каz хрес\та, б’і хрес`т`іz
\воду. Інформатори свідчать, що якщо в селі не було церкви, то воду освячували
на річці: там в’і\рубвал`і опо\лонку напе\ред, хрес\та з \л`оду, йо\го по\том
пол`і\вал`і бура\ковим \соком, і шче \йолку св’а\т`іл`і (всі н.п.). Люди йшли
до річки, а звідти намагалися повернутися додому якнайшвидше.
Померлих
уже не кликали, а зчиняли галас і виставляли обереги, щоб ніхто з гостей не
залишився. Рудименти цих оберегів збереглись і на обстеженій території, але
відчутною є церковна інтерпретація:
1)
хрестики на дверях будинків, хлівах, воротах: х\рес`т`ік’і рисо\вал`і на
\каждих дв’е\рах к\реtдойу, уг\л`ом з \той сторо\ни \йек у \хату
за\ход`іш, у х\л`еz; це шоб хво\роба z \хату н`е за\ход`іла, шоб \л`уд`і
здо\ровийе бу\л`і, щоб б’і прег\рада бу\ла, шоб н`і\чого по\ганого у \хату н`е
мог\ло заt\т`і (н.п. 1,3).
Хрест
– один з давніх сакральних знаків у світових міфологічних і релігійних
системах; головний символ християнства; культовий предмет, який має сакральні
функції. Зазначимо, що в народній вишивці та різьбі по дереву він символізує
світло (сонце). Саме тому, можливо, хрестики малювали на дверях (широко відомо,
що темні сили бояться світла) на Водохреща [Славянские древности 1999: 651]. Це
– захист від гостей з того світу. Його зображають крейдою, а інформатори
пояснюють ці дії тим, що хотіли захистити домівку від відьом, не дати їм зайти
до двору і нашкодити худобі.
2) гілки
ялинки розміщують у хліві біля худоби: б\рал`і св’а\ч’енийе га\лузк’і,
за\нос`іл`і z х\л`еz і там с\тав’іл`і, д`е ху\доба, во\но помо\гайе од \порч’і
ху\доб’і (н.п. 1,3).
3)
вода: пр`і\нос`іла z \хату \воду і хо\д`іла по \каждоt \комнат`і, кро\п’іла zс`е
уг\ли колос\ком (всі н.п.). Для цього використовувались три колоски, які
зв’язувались до купи. При опитуванні було з’ясовано, що це дійство виконувалось
щоб:
-
у \хат`і н`е во\д`ілос` н`і\йак’е па\гане (н.п. 1-4, 8-10);
-
н`іх\то \порчу н`е \мог нас\лат` на \хату (н.п. 1-3);
-
н`і\йак’ійе z\рок’і н`е приста\вал`і до л`у\д`еt, шо жи\вут` у
\ц`оt \хат`і(н.п. 1,3).
В
науковій літературі обряд о\п:ирскуван`:а домівки святойу водойу пояснюється її
властивістю нейтралізувати вплив нечистого духа, проганяти його як з тіла
людини, так і з домівок [Славянские древности 1999: 670].
Взагалі,
вода мала для стародавніх людей виняткове значення, подібно до того, як вогонь
у всіх ритуалах очищення. Вода змиває бруд і гріх, очищує тих, хто зіткнувся зі
смертю і з мертвими. Усі вчені виводять численні символічні значення слова на
основі природних характеристик води, як-от: нефіксованої форми, здатності
очищувати, причетності до народження живої природи. Пов’язана з поняттями добро
: зло, семантична структура слів на позначення водної стихії містить постійні
компоненти позитивна + негативна. Негативна семантика закладена в асоціаціях
здатна руйнувати à смерть (вода як
посередник при переході душ померлих у потойбічний світ). Позитивна семантика
закладена у значенні води:
1) як
однієї з перших стихій світобудови, джерела життя. Відгомін цього зберігся в
колядках. У всіх же міфологіях вода – це пасивна первісна матерія жіночої
істоти, із якої за допомогою плодотворного дотику істоти чоловічої виникли всі
речі [Сімович 2003: 273];
2) як
символу – архетипу чистоти: воду вважали і використовували як засіб перевірки
чистоти (нечистоти) душі [Поріцька 1996: 67]. Широко застосовували воду і для
того, щоб очиститись від хвороби: умі \вал`і \оч’і, ко\л`і бо\л`ел`і (н.п.
1-5,10), п’іл`і, йек бу\ло па\гано л`у\д`ін`і (всі н.п.). Освячену воду, за
свідченням інформаторів, ніколи не виливали, а зберігали до наступного року,
вона н`е \порт`ілася, с\в’етла була, н`е в’іпа\дала в о\садок, оста\валас та\ка
йяк наб\рал`і – ні\йакого \запаха н`е бу\ло (н.п. 1).
З
метою очищення худобини (корови), воду давали тварині, коли її щось водило і
вона минала свій двір при поверненні з пасовища, пр`і \порчах по\йіл`і \йейу,
ко\л`і н`е і\д`е у с\вої д\вор(н.п. 1-3); покро\п’і кру\гом ха\з`аĭства і
по хл’е\вах, і дл`а с`е\б’е, і уми\вал`іс`, во\на помоч\на на вс`е: і дл`а
с`е\б’е, і дл`а ху\доб`і (н.п. 5).
У
досліджуваній мікрокультурі зафіксована цікава обрядова дія з попелом, який
збирали протягом різдвяних свят, і водою, освяченою на Водохреща. Попіл
заварювали у воді, після чого в цій рідині купали дитя, коли воно злякається:
\дуже ка\зал`і це помо\гало од \л`аку д`і\т`ат`і (н.п. 1,3). Пояснення цього
обряду не знайдено в жодному з опрацьованому джерел.
Негативна
символіка води криється в трактуванні її як середовища, в якому перебувають
нечисті сили і душі померлих: злий дух, русалки, водяний дідько. У цьому
значенні вода є небезпечною для людини, що і закріпилася в приказках нашого
народу: Де вода, там і біда, Від води завжди чекай біди, Чорт вогня боїться, а
у воді селиться. Щоб захиститися від нечистої сили, люди хрестилися, коли
набирали воду з річки, а після Водохреща ще тиждень не прали білизну в ній: вже
\пос`л`е кр`еш\ч’ен`:а, роботу роб л`ат` і с`т`ірайут` \кажут` т\реба шоб во\да
з\б’егла (н.п. 2).
Ритуальне
значення мала вода і в дівочих ворожіннях. Це пов’язано з осмисленням її як
кордону між цим і тим світом, а також як середовища існування духів, які здатні
розказати майбутнє. Актуальним є тут такі якості води як можливість отримати
відображення від її поверхні, плинність води.
Ворожіння
на Водохреща порівняно малочисельні, але архаїчні. Виокремлюється серед них три
групи:
1)
ворожіння про життя – смерть;
2)
ворожіння, спрямовані на передбачення врожаю;
3)
ворожіння про майбутнє заміжжя [Валенцова 1995: 213].
Ці
три групи пов’язані між собою: учасники зверталися до душ, щоб дізнатися, кого
з членів сім’ї чекає смерть; хороший чи поганий буде врожай – від нього
залежали життя / смерть; яке життя – щасливе і багате чи нещасливе і бідне
чекає дівчину, коли вона вийде заміж. Прикладом ворожінь, які належать до
першої групи зафіксовано таке: к’і\дал`і х\л`еб на \воду, йек пли\ве, то буд`еш
\жит`, а по\тон`е, то с\коро пом\реш (н.п. 1,3,9) (реалізація опозиції життя :
смерть). Можливі й інші варіанти: якщо хліб плаває – вийдеш заміж, потоне –
залишишся в дівках (верх : низ, доля : недоля, заміжжя : дівування).
Вже
саме внесення в хату ввечері води (її ставили під ліжко, к\лал`і на \чашку
лу\ч’іну (н.п. 1-3)) мало визвати у тих, хто ворожить, сон, основний зміст
якого створюють мотиви суджений прийде пити воду, дівчину напоїти, перевести
дівчину через воду.
Зустрічаються
у культурних традиціях і такий вид ворожінь, які вимагали застосування
дзеркала.
Дзеркало
– символ відображення і подвоєння дійсності, межа між цим і тим світом. Воно
наділене здатністю відображати не тільки дійсну реальність, але й невидимий
світ. У дзеркалі можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Як і інші
межі-кордони (вікно, поріг, поверхня води) воно вважається небезпечним
предметом. Ворожать тільки дівчата, в нечистому місці (в бані, на печі, на
перехресті доріг), в нечистий час (вечір, північ), дивляться у дзеркало ніби у
той світ, чекаючи постаті судженого чи знака своєї долі (смерті) [Славянские
древности 1999: 323]. В с. Словечно зафіксоване наступне свідчення: га\дала
мо\йа под\руга, \йоt при\в’ід`іzс`а гроб, то во\на \хутко і у\мерла.
По
завершенні святкового періоду із дому виносили всі символи різдвяних свят:
сіно, яке залишилось на столі протягом цього періоду, різдвяний сніп; викидали
сміття, яке назбиралося, та попіл – їх заборонялось виносити з хати протягом
святкового циклу; хліб і залишки куті змішували із зерном та віддавали домашнім
тваринам; знімали заборони на різні види робіт.
Отже,
в основі свята Водохреща є магічний акт, мета якого – прогнати за межі свого
простору душі померлих, які прийшли в цей світ ще напередодні Різдва. Більшість
ритуально-магічних дій пов’язані з водою. Знак води за своєю семантикою
антиномічний: ритуальне очищення, побажання здоров’я і віщування хвороб,
смерті.
Вербальними
компонентами, пов’язаними зі святом Водохреща, є:
1)
кр`еш\чен`йе (н.п. 1), креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10),
хр`еш\ч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водох\решча (н.п. 1,7), во\дохрешче (н.п. 4), во\дохришч’і
(н.п. 9) ор\дан` (н.п. 2), йор\дан`, йор\дана (н.п. 1), \посна ку\т`а (н.п.
4,7), т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), го\лодна кут`\йа (всі н.п.), вод`а\на ку\т`а
(н.п. 2), \б’една ку\т`а (н.п. 4). – як найменування свят обрядового комплексу;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |