Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
Обряд
має загальну семантику годування міфологічного персонажа. У звיязку з цим
важливого значення набуває обрядова їжа, яку використовують для цього. Такою
основною обрядовою реалією, з якою відбуваються всі магічні дії, є кутя (каша):
хо\д`і ку\т`:е \йести (н.п. 1-4); при\ход` \кашу \йес`т`і (н.п. 1,5).
Характерною рисою обряду в Овруцькому р-ні є те, що виконавець тримає в руках
цілий горщик куті, а не її частину, оскільки по всій території України
зафіксовані ритуальні дії і з окремою порцією (з відділеним верхом куті, невеликою
порцією в мисці, ложкою куті). Як бачимо, обряд відбувається безпосередньо під
час святкової вечері, яка є обов’язковим контекстом для його здійснення.
Реалемний план обряду представлений ще й іншими обрядовими предметами:
\горшчик, \миска, \ложка, ба\тог.
На
обстеженій території на позначення вербальних одиниць акціональниого плану
використовуються дієслова к\л`ікат, закл`і\кат`, з\ват`, гу\кат`, пригла\шат`,
зі значенням ‘звати, запрошувати’. Вони вживаються як спеціальні номени.
В
центрі обряду „запрошення мороза“ є акт піднесення обрядової страви тому, кого
запрошують. Він набуває форми заманювання їжею. Семантика запрошення чітко
виявляється і у супровідних ритуальних діях, які її підсилюють і можуть
трактуватись, як елемент згоди і бажання господарів прийняти уявного гостя:
бу\вайе откри\вал`і ок\но чи д\вери да це дав\но бу\ло (н.п. 1,2)
Але
водночас у структурі обряду наявні вербальні, акціональні та предметні
елементи, які спрямовані на те, щоб прогнати мороза і суперечать дії
запрошення: стук , стрільба – \мат`і в’і\ход`іла на \ул`іцу, с\тукала у ок\но
(н.п. 1), то гл`е\д`і вже \бах на дво\ре \вистрел`іл`і, шоб н`е мо\роз`іў
з`ерно\вих (н.п. 4); у с. Виступовичі зафіксовано виконання обряду з
використанням батога: ну йек ве\черайут, то бе\рут бато\га і гу\кайут мо\роза;
вербальні одиниці містять наказ із погрозою: а ў Пет\роўку н`е і\ди, бо \буд`ем
за\л`езним’і \пугам’і \б’іти (н.п. 8), бо \будем по гу\бам \б’іт` (н.п. 8); а
то поб′йе\мо(н.п. 4); а на \л`ето н`е бу\ваĭ хвос\том н`е к’і\ваĭ,
на \л`ето н`е на\ход` мо\роз (н.п. 2). Саме тому, як вважають деякі дослідники,
маємо синкретизм мотивів запрошення і проганяння, який може бути наслідком
пізнішого календарного чи структурного зсуву, а також концентрації великої
кількості обрядових елементів у одному, звуженому ритуальному акті. Деякі
вважають, що таке нашарування мотиву вигнання повיязане із
повторюваністю обряду і у ті періоди, коли за народним віруванням гостей з того
світу проганяють (наприклад, на Водохреща).
Чітко
простежується у структурі обряду і мотив спільного споживання їжі. Якщо для
померлих родичів їжу та посуд залишали на столі і передбачалось, що вони будуть
вечеряти окремо, то міфологічний персонаж, якого запарошували на вечерю, мав
споживати їжу разом із родиною. З цим, можливо, повיязана різна
локалізація їжі: вона підносилась до межі або залишалась на столі.
Отже,
головна мета обряду – спочатку задобрити, а потім залякати, відігнати того
міфологічного персонажа, якого з\вут`, а також захистити себе, свою домівку,
тварин і посіви від його можливого згубного впливу [Толстая 2005: 459].
Цікавим
є і локус, у якому відбуваються всі ритуальні дії обряду кликання мороза.
Учасники обряду і обрядові реалії (їжа, посуд та інші предмети господарського
вжитку) можуть переміщуватися у просторі від столу до вікна (н.п. 1-3), до
дверей, до порогу, на двір та до воріт (н.п. 4,5,8,910). І це не випадково. Дім
– простір людини, в якому вона проживає, символ сімейного добробуту, затишку і
благополуччя. А такі локуси як поріг, двері, вікно, двір, за народними
віруваннями, є межею між світом живих і світом померлих. Дім асоціюється з
внутрішнім світом людини і протиставляється зовнішньому світу, чужому
(реалізація бінарної опозиції свій : чужий). Тому дім стає місцем виконання
магічних ритуалів, які здійснюються з метою захисту від злих сил [Славянские древности 1995: 116].
Переміщення,
яке символізує подолання межі між своїм і чужим світом (опозиція свій : чужий),
здійснюється для того, щоб встановити контакт. Можливо це у даній ситуації
через дар. Дар – одна із форм спілкування із духами та світом природи. Він
сприймається як втрата, яка в майбутньому принесе прибуток (реалізація
семантичної опозиції давати : брати). На дослідженій території обрядові дії
відбуваються в основному на дворі: о\ц`е перед Ст\рим \Новим \годом тр¢і\нац:атого ′с¢ічн¢а х\то гос\подар в’і\ход`ів на \ул`іцу, с\тукав у ок\но,
гу\кав мо\роз`е, мо\роз`е, хо\д`і до \нас \каши \йес`т`і, гл`ед`і шоб н`е
\в’ім’ерзла оз`ім’і\на і на с\л`едуйушч’іt \год бу\ло уро\жайу,
хо\т`ел`і йо\го задоб\рит` (н.п. 9).
За
свідченнями носіїв культурної інформації, обряд не рідко відбувається і в хаті.
Але навіть за такої умови мотив подолання межі знаходить своє вираження, бо
учасники обряду к\л`ікал`і міфологічний персонаж біля локусів, які вважаються
межею. Вони підходять до ок\на, до отк\ритих две\рей, стоять на по\роз`і.
Отже,
мотив подолання межі між своїм і чужим локусом є важливим семантичним компонентом,
який організує навколо себе як вербальні, так і невербальні одиниці культурного
обрядового тексту.
Під
час експедиції по Овруцькому р-ну у с. Бокиївщина було зафіксовано цікавий
ритуал у формі діалогу між членами сім’ї, який не зафіксовано в жодному з
обстежених сіл. Він відбувається на \багати \в’ечор : \мат`і поси\лала ко\гос`
з д`е\т`ей на \ул`іцу, шоб гу\кал`і у ок\но ха\з`айко, о ха\з`айко, \д`е
\вашийе \кури н`е\суц:а, а тей, хто под окном отвечає, да в\с`е у хл`е\ве,
\кури н`е\суц:а, восноz\ном у ку\рат`н`іку. \Це щоб \кури н`е хо\д`іл`і
по чу\жих хл`е\вах да н`е роск’і\дал`і \йаtца і н¢ес\л`іса у сво\йоt са\диб’і. Так за допомогою імітативних
дій люди намагались привернути худобу до домівки, про що свідчить і пояснення
інформатора.
Час
запрошення мороза до святкової вечері на обстеженій території чітко окреслений.
Завершені всі приготування до свят, їжа стоїть на столі і вся родина зібралась
разом, щоб скуштувати святкової вечері. Саме тоді і наступає відповідальний
момент для здійснення ритуалу. За свідченням інформаторів з\вал`і у\вечер`і або
перед початком їжі або під час її: воснов\ном у\вечери \йек с`ед\айут до с\толу
до сва\тойе ве\чери гу\кайут мо\роза, мо\роз, хо\ди ку\т`е \йес`т`і, а на
\л`ето н`е бу\ваĭ, хвос\том н`е к’і\ваĭ (н.п. 2). Це зумовлено, на
думку науковців, тим, що обрядову страву кутю могли подавати і на початку
вечері, і у її кінці [Толста 2005: 447].
Обряд
запрошення на вечерю міфологічних персонажів включає не тільки магічні дії,
ритуал. Важливого значення набуває і вербальний текст. Адже вербальний (текст)
і акціональний бік обряду (ритуал) становить органічне ціле . Тому необхідною
умовою всебічного, ґрунтовного аналізу його є розглянути цілісність
текст-обряд. Важливо дослідити цей обряд комплексно, як єдність
функціонального, семантичного та структурного аспектів, на що Виноградова
звернула увагу ще у 1982 році [Виноградова 1982: 196-206].
Структура
формул зазивання мороза містить чотири компоненти.
1.
Звертання до того, кого запрошують: мо\роз, мо\роз або мо\роз`е.
мо\роз`е (всі н.п.).
2.
Запрошення прийти на святкову вечерю. Наприклад: хо\д`і ку\т`:е
\йести (н.п. 1-4); і\д`і ку\т`у \йест`і (н.п. 8-10); при\ход` \кашу
\йес`т`і(н.п. 1,5); те\пер \буд` і перебу\вай (н.п. 1,2).
3.
Прохання не приходити в інший час (іноді з погрозою) – а у\л`етку
н`е бу\ваĭ (н.п. 2,5), у\л`етку на \нашу паш\н`у н`е і\д`і (н.п. 5); у
Пет\ровку і \гос`т`ем н`е бу\вай (н.п. 1); а ў Пет\роўку н`е і\ди, бо \буд`ем
за\л`езним’і \пугам’і \б’іти (н.п. 8); а на \л`ето н`е бу\ваĭ хвос\том н`е
к’і\ваĭ (н.п. 2); а при\ди на ба\гату ку\т`:у, то \буд`еш ба\гато вс`о\го
\мати, у\л`етку н`е, бо \буд`ем по гу\бам \б’іт` (н.п. 8); а то поб′йе\мо
(н.п. 4).
4.
Прохання берегти посіви, худобу, урожай та ні., – шоб ш\коди н`е
причи\н`ів (н.п. 9) шоб мо\розу н`е бу\ло ў\л`етку (н.п. 8); шоб на \л`ето н`е
на\ход`іў мо\роз, шоб н`е помо\роз`іў пше\н`іци і йач\м’ен`у (н.п. 2); а
у\л`етку н`е бу\ваĭ ц\віту н`е т`е\раĭ, шоб н`е бу\ло мо\роза
ў\л`етку, бо бу\вайе, то помо\роз`іт` кар\топл`у в\с`е (н.п. 2); н`е помо\роз`
н`і \жита, пше\н`іци, у\с`акойе паш\н`іци, йаг\н`аток, те\л`аток, поро\с`аток
(н.п. 2); не помо\роз` н`і\чого – н`і гур\коу, н`і кар\топл`і (н.п. 5). Цей
компонент формули зазвичай носить магічний характер і містить перелік об’єктів,
які господар намагався захистити від морозу та інших бід.
Обрядовий
текст запрошення мороза компонується за принципом антитези (приходь у цей час,
щоб не приходив потім). В розглянутих формулах послідовно реалізується опозиція
зараз: потім. Вона є конкретнішою реалізацією головного протиставлення
позитивного: негативного щодо впливу на людину та її добробут упродовж року.
Важливо
зазначити, що у зв’язку з бурхливим розвитком засобів масової інформації,
тісним зв’язком міста і села, обряд поступово забувається носіями культурної
інформації. Трапляються лише поодинокі випадки чіткої розповіді опитуваних про
всі структурні складові обряду „закликання мороза“. В основному вони
обмежуються констатацією факту про наявність такого обряду у своєму селі та
пам’ятають словесні формули його запрошення. Але і ці формули збережені носіями
лише частково. Так, формула запрошення міфологічного персонажа складається з
чотирьох компонентів. Інформатори ж згадують частину словесної формули –
запрошення до вечері – послідовно, а наступні компоненти відтворюють не точно,
в найрізноманітніших варіаціях або взагалі не говорять про них, мотивуючи це
тим, що вони забули або не пам’ятають.
Отже, обряд „запрошення мороза“ –
це давній у своїй основі ритуал, який концентрує в собі залишки колишнього
обряду „годування душ померлих“. Особливістю його є синкретизм великої
кількості різноманітних мотивів (запрошення, проганяння, спільного споживання,
подолання межі), що, в свою чергу є доказом архаїчності обряду. Тематична група
лексики, яка складає номінацію обряду запрошення міфологічного персонажа,
розгалужена і різноманітна. У ній можна виділити такі лексико-семантичні групи:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |