Дипломная работа: Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
У цей
вечір приб’і\рал`і, \м’іл`і, шкреб\л`і, в’і\м’етал`і. Цілий день перед Різдвом
займало приготування вечері. Готували уз\вар, гр`іб’і з часни\ком \тушеинийе,
ка\пусту, ва\рен`ік\із г\рушам\і, з \йагодам\і, к’і\с`ел`, голуб\ци, \рибу
(н.п. 1,2);. Їжа на \б’едну кут`\йу складалася переважно з плодів урожаю, який
зібрали в минулому році. Це було спрямовано на те, щоб забезпечити добрий
урожай в наступному. Адже в цей вечір, за народними віруваннями, на вечерю
збирається весь рід – живі й душі померлих родичів. Тому треба їх задобрити з
метою досягти їх прихильності і заступництва.
Як
засвідчує матеріал, обов’язковою обрядовою стравою є кут`\йа. Назву страви
фіксують етнографічні та лексикографічні джерела: кутя – грубо товчена в ступі
ячмінна, пізніше – пшенична крупа; в повоєнні роки увійшов у побут рис [Возняк
1996: 330]; кутя – ‘обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен з солодкою
підливою’; слово кутя в перекладі з грецької означає ‘зерно’ [ЕСУМ 1989: 163];
кутя – ‘їжа із рису чи іншої крупи з медом та родзинками, яку вживають на
поминках’; цю страву вживають і в переддень Різдва [Фасмер 1967: 435].
Дослідниця обрядової їжі Л.Ф. Артюх зазначає, що деякі дослідники календарної
обрядовоті вважають різдвяну кутю спадкоємицею давньогрецької панспермії –
каші, звареної із зерна і бобових, фруктів і ягід – всього, що вироблялось у
господарстві, і присвяченої культу предків [Артюх 1986: 69].
Кутю
готували тричі таким чином, що зерно ячменю чи пшениці за\мочувал`і у во\д`е за
\кол`к’іс` д`\н`оў до \св’ат, в’і\мочувал`і, тоўк\л`і у с\туп’і, а по\том уже
ва\рил`і, як і багато століть тому. Інформатори наголошували, що ку\т`:а т\реба
шоб \йашн`а бу\ла, а йак н`е\ма, то із пер\лоўк’і з\варимо, а н`е, то
пшо\н`анойе, а так з пар\лоўк’і (н.п. 1,2,3,7,8;) ва\рил`і йач\мен` об\тоўкал`і
да \тийе \вус`ік’і поодби\вал`іс` да гла\д`ен`ка бу\ла (н.п. 4); ку\т`:а з
йач\м’ен`у у \нас (н.п. 5,9,10) Напередодні Різдва в обстежених селах готують
\посну ку\т`йу. Її вживають з уз\варом, до неї додають мед або цукор. У
досліджуваній мікрокультурі поси\пайут` \сахаром з о\л`ейем (всі н.п.). Меду і
цукру надавали магічного значення на основі прямої аналогії – це символи
солодкого життя й добробуту [Листова 1983: 165].
Кутю
виймають з печі і ставлять на \покут`. Покуть – найпочеснішеіше місце в хаті:
во\но у \том кут\ку д`е \лави с\ход`ац: под обра\зам’і. Шанобливе ставлення до
цього місця йде з глибокої давнини. Під покутем або під порогом ховали покійників,
які ставали охоронцями родини [Конобродська 1996: 144]
Зауважимо,
що поки несуть кутю від печі на покуть у с. Гошів \кажут`: воро\б’еĭк’і,
воро\б’еĭк’і, н`е \йежт`е мо\йе па\шен`к’і, н`і \жита, н`і пше\ници, н`і
в\с`акоĭ паш\ници; з \печи в’і\майе, бе\ре у \рук’і і\д`е і кру\гом
к\рутиц:а і ота\к’ійе сло\ва го\ворит` (н.п. 9); або з\вар`іш і не\сеш да вже
д\руг’іĭ і\д`е да \ко-\ко-\ко да пос\тав’іш на \покут` (н.п. 7).
У
культурній традиції сіл Овруцького р-ну зафіксовано і ритуал внесення в хату на
Святвечір ко\лос`йа (н.п. 1,2) чи боро\ди (н.п. 4,7,9,10). чи сноп\ка (н.п. 5)
чи ко\л`адки (н.п. 8): ўн`е\сут да пос\таўл`ат на \покут`, а \посл`е \нового
\году йо\го пом\нут` да ў ш\маточку да йек \йедут на \пол`е, то зас`е\вайут
\цим з`ер\ном.
Виникнення
таких дій, на думку дослідників, зумовлене вірою людей в духів ниви, які під
час обжинок ховалися в останній сніп. Звідси і його вшанування – сніп
розташовували на найпочеснішому місті, на покуті. Засівання поля зерном з
обжинкового снопа – ритуальні символічні дії, покликані відродити хлібного
духа, дати йому нове життя. [Токарєв 1983: 14].
Хліб
виступає не у власній ролі злакової рослини, а у вигляді знаків, які у
традиційній культурі позначають певні духовні явища. Вони утворюють своєрідну
систему. Процеси одухотворення починаються вже на полі, коли залишений обжинок
уособлює тотем-козу-бороду. перев’язуючи його перевеслом, перетворюють у
космічне антропоморфне втілення діда як наступний етап культу предків. Назва
діда – кол`а\да, яка рідко, але вживається в досліджуваній говірці, підсилює
космічну природу культу з введенням знака кола. У такому вигляді, перев’язаний
перевеслом, він потрапляє у хату і вводиться у сакральні її частини – покуть,
стіл, кутки, що пов’язані з культом предків. Освячений ритуалом, він
переводиться у перевесла, якими, як освяченими круглими знаками світу,
обв’язують дерева. Обрядовий хліб береже усю повноту пантеону предків і
відчуття гармонії.
Назва
\б’една кут`\йа пояснюється відсутністю \ситних, \жирних, мйас\них страв,
ставили \тол`к\і \поснийе на стіл. Це, на думку деяких дослідників, ніби
безкровна жертва богам рослинності (городина, садовина), яку людина
використовувала, щоб задобрити душі померлих. А вони за це сприятимуть у новому
році отриманню нового урожаю [Кожолянко 2002: 25]. Відсутність будь-яких
м’ясних страв, як вважає Е.А. Рикман, свідчить про те, що не тільки тваринних,
а й людських жертв у стародавньому українському культі не було. Замість жертв
кривавих побутували дрібні жертви рослинного світу. Хоча це не аргумент –
категоричність заборони може засвідчувати її жорсткість і неухильність у
минулому після зміни ідеології та її моральних устоїв на тлі живучості,
стійкості старих звичаїв та їх ідеологічної основи [Рикман 1983: 180].
Важливого
значення надавали самій вечері на \б’едну кут`\йу. Вона нагадує поминальну
вечерю на дєди. Після святкової трапези побутує звичай залишати тільки х\л`еб і
кут`\йу. Це інформатори пояснювали так: по\м’ерлийе \род`іч’і пр`і\дут` (всі
н.п.). На думку вчених, такі магічні дії пояснюються прагненням встановити
контакт живих зі світом померлих предків з метою підтримання космічної
рівноваги, календарного порядку і власного благополуччя [Толстая 2005: 446].
Навіть
у такій редукованій формі це обрядове дійство підтверджує наявність у минулому
доволі стійких поминальних мотивів у зимовому обрядовому комплексі. З ними
пов’язана ціла система заборон на різні види робіт під час різдвяних свят: н`е
ро\б’іл`і м’і – г\р`ех н`іх\то і \вуз`л`іка н`е заўйа\заў, н`е за\м’етал`і.
Остання
заборона в поховально-поминальних обрядах поліщуків була пов’язана з тим, щоб
не вимести з хати душі покійника, яка ще певний час перебуває у хаті. Не
підмітали хати певний час і тоді, коли провели когось у далеку дорогу – щоб не
замести його слідів. Звідси стає зрозумілим і заборона підмітати хату і
виносити сміття під час святих вечорів. Враховуючи весь комплекс
обрядово-звичаєвих різдвяних свят, маємо підставу твердити про наявність
поминальних традицій у зимовому обрядовому циклі. Стає очевидним, що колись покійних
родичів зустрічали на святвечір [Виноградова 1982: 196].
Вечеря
напередодні Різдва є символічним образом багатства, яке закликали та
заворожували в цей вечір. Саме обрядова їжа, яку вживали предки, мала здатність
впливати на все, що з нею контактувало, і сприяти плодючості. Звідси і звичай
да\ват` \курам, ху\доб’і кутю, к\лас`т`і г\роши під скатертину, що на столі,
\с`ено [Листова 1983: 163].
У
системі повір’їв досліджених сіл існує прикмета: \йесл``і \горшчіку \каша
розва\рилас`а \так, шо аж \виперло за \горшчик, з\нач’іт` \буд`е в’е\л`ік’іt
уро\жаt на у\с`е, а \йесл`i са\ма кут`\йа у\пала, \даже н`е під`н`а\ласа і
т\рошк’і, з\нач’іт` \год \буд`е \мокриt і го\лодниt (н.п. 1,2,3). Гадаємо, що
вона витворилась під впливом намагання людей дізнатись про урожай. На основі
подібності (як зварилась кутя) люди судили про урожай в наступному році.
У
культурній традиції сіл на місці, де має стояти горщик з кутею, робили
ку\бел`це із сіна, рідше – з соломи. По закінченню свят частину сіна віддавали
тваринам, а решту тримали для худоби, для гнізд-кубел домашньої птиці, де мали
нестися й висиджувати молодняк: кури, гуси, качки.
Під
час збору матеріалу було зафіксовано свідчення, які тісно пов’язані з
символікою першого. Всі явища, дії, вчинки, які здійснюються вперше в новий
відрізок часу, набувають вищого семіотичного статусу. Перше має не
нумерологічне (порядкове) значення, а якісний зміст – йому приписували особливі
властивості, завдяки яким воно виділяється із загальної маси явищ.
Визначальною
рисою першого є його сакральність. Перше – це доля богів і предків, воно не
належить людині. Тому перші плоди, перша приготована страва і т. ін. мають
чітко визначену прагматику – вони використовувались в якості жертви. Наприклад:
\верх вс`ег\да зб’і\рал`і ок\ремо, \верха н`е че\пал`і, \верх в’і\нос`іл`і
\курам а\бо ху\доб’і. Пояснення таких дій інформатори трактують так: \курам,
шоб н`ес`\л`іс`а \добре, а ко\рова, шоб розт`е\л`іласа \л`егко (всі н.п.).
Жертву приносили звичайно ж душам, які перебували у деревах, збіжжі, городині,
худобі та в хаті. Трава й сіно були місцем перебування святих родичів, тому
\пук с`\ена, який склали під горщик з кутею, після свят од:а\вал``і ху\доб’і.
Сьомого
січня на обстеженій території відзначають свято Різдва. На позначення його
назви використовують такі одиниці: Розд\во (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ест\во
(н.п. 8,9), Рожд`ест\во (н.п. 9), Кол`а\да (н.п. 1). Це перше з новорічних
свят, яке має давню історію, і його, як свято народження Всесвіту, відзначали
ще в часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям. Сучасна українська назва не
відображає його християнської сьогоднішньої суті. У давнину воно звучало як
Родздво і означало народження немовляти – сонця з голови Лади, народженні
Місяця (Василя) на Щедрий вечір та народження богині води Дани на Водохреща
(Ордань) [Лехман 2001: 47]
Походження
слова Коляда має різні тлумачення. Найпоширеніше з них пов’язане з латинським
словом calendae – першим днем кожного місяця, назви Нового року у римлян і
греків. Також є думка, що Коляда символізує коло сонця. Ця лексема вживається
лише в сакральному значенні. Лексема коляда у досліджуваній говірці відома з
такими значеннями:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |