Учебное пособие: Фінансове право України

Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.

Повноваження Національного банку як суб’єкта здійснення фінансового контролю:

·  здійснює інспекційні перевірки - кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України (ст.71 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

·  перевірка осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України - Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану
інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, відносяться:
1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк
України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим
Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову
безпеку і стабільність банку;

2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.

істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

·  право застосувати заходи впливу - у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми
фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи
визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) у разі порушення вимог Закону, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку
Національний банк України має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку(ст.73 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

·  перевірка звітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

·  нагляд за дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (ст.55 Закону України "Національний банк України”).

·  інше.

Державне казначейство як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.

Державне казначейство складається з Головного управління та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Головне управління Державного казначейства очолює
заступник Міністра фінансів - начальник Головного управління
Державного казначейства, який призначається Президентом України.

Державне казначейство:

1) організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;

2) здійснює управління наявними коштами державного бюджету,
у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних
фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

3) здійснює фінансування видатків державного бюджету;

4) веде облік касового виконання державного бюджету;

5) складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;

6) здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;

7) розподіляє між державним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

8) здійснює контроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;

9) розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з
питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання
бюджетів усіх рівнів.

Органи Державного казначейства мають право:

1) проводити перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

Підконтрольні суб’єкти: міністерства, інші центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, установи банків незалежно від форм власності;

2) одержувати від установ банків відомості про стан поточних
бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та
державних позабюджетних фондів;

3) вимагати від посадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушень установленого порядку виконання державного бюджету;

4) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;

5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;

6) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначених коштів.
 

Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

Державна митна служба України (Держмитслужба України) є
центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи.

Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

Держмитслужба України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці,
спеціалізовані митні управління та організації.

Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі
та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.

Держмитслужба України в разі потреби видає разом з іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти Держмитслужби України підлягають
реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України.

Голова має перших заступників, у тому числі першого
заступника у зв'язках з Верховною Радою України, і заступників,
яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і
припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України,
розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови та керівників структурних
підрозділів Держмитслужби України.

Основними завданнями Держмитслужби України є:

· забезпечення реалізації державної політики у сфері митної
справи;

· захист економічних інтересів України;

· контроль за додержанням законодавства України про митну
справу;

· використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

· удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

· здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями;

· здійснення разом з іншими уповноваженими центральними
органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів
споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

· боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

· розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

4. Держмитслужба України відповідно до покладених на неї
завдань:

1) організовує та контролює діяльність митних органів;

2) забезпечує своєчасне і повне внесення до державного
бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів),
справляння яких згідно із законодавством покладено на митні
органи;

3) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи,
спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон
цінностей, що становлять культурне або історичне надбання
українського народу;

4) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими
органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді,
порушенню митних правил та їх припинення;

5) організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та
здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил

6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.

Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю

Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45