Курсовая работа: Інституційне право Європейського Союзу
Рада
по загальних питаннях також координує роботу й розподіляє компетенцію між
різними "формаціями" галузевої Ради, інакше називаного спеціальним.
Галузева
(спеціальна) Рада - Рада, що засідає в складі галузевих міністрів країн-членів,
наприклад міністрів промисловості або транспорту.
Залежно
від того, яка предметна компетенція галузевої Ради, і, відповідно, які міністри
виступають його членами, вона має безліч різних спеціальних,
"формацій", нині – 15.
Таку
"формацію" в установчих договорах називають "Рада в складі глав
країн або урядів". З урахуванням форми правління країн ЄС дана Рада
звичайно включає 27 прем'єр-міністрів і одного президента (французького, тому
що Франція - напівпрезидентська республіка).
Рада
на вищому рівні збирається вкрай рідко, тому що "перші особи"
країн-членів воліють зустрічатися в рамках іншого органа - Європейської ради.
Останній, на відміну від Ради Європейського Союзу, не приймає нормативних
актів, але, з іншого боку, не скований твердими процедурними правилами, як
Рада.
Як
будь-який орган, Рада має свою внутрішню структуру (внутрішньою організацією).
Її елементами виступають Голова як керівний орган Ради й підрозділи, що грають
роль його допоміжних органів.
Голова
Ради - це не конкретна фізична особа, а країна - член Європейського Союзу в
цілому. Від його ім'я відповідні обов'язки виконують міністри й інші
відповідальні посадові особи, які ведуть засідання Ради, підписують прийняті їм
рішення й т.д.
Внутріорганізаційні
повноваження Голови складаються в керівництві роботою Ради Європейського Союзу
і його підрозділів.
До
них відноситься скликання засідань Ради, формування порядку денного для всіх
його "формацій". При цьому не пізніше чим за тиждень до початку свого
головування країна-член оголошує так звану семестрову програму діяльності Ради,
що визначає перелік законопроектів і інших рішень, прийняття яких намічено на
найближче півріччя. [16]
Важливим
правом Голови, про яке вже говорилося вище, є офіційне представництво
Європейського Союзу на міжнародній арені з питань загальної зовнішньої
політики. У цьому йому допомагають Генеральний секретар Ради й майбутнє голова.
У
порівнянні з іншими інститутами ЄС, у структурі Ради Європейського Союзу вкрай
високу роль грають допоміжні органи, що обумовлено непостійним характерам
роботи Ради.
Комітет
постійних представників (Соrереr). Комітет постійних представників - це
допоміжний орган Ради, що включає керівників офіційних представництв
країн-членів при Європейських співтовариствах (звичайно в ранзі послів) або
їхніх заступників.
У
нормативних актах і літературі, як правило, використовується скорочене
найменування Соrереr - абревіатура від перших букв назви цього Комітету
французькою мовою (Comіte des representants permanents). Головне завдання
Соrереr - розглядати попередньо проекти рішень, що підлягають прийняттю Радою.
Більшість законопроектів розглядаються в Соrереr на рівні заступників постійних
представників. Комітет у даній "формації" називають Соrереr І. Він
підзвітний галузевій Раді. Для обговорення загальнополітичних питань збирається
Соrереr ІІ, членами якого виступають уже самого глави представництв. Документи
цієї "формації" Комітету надходять у Раду по загальних питаннях.
Рада
як головний законодавчий орган Європейського Союзу наділена широким спектром
повноважень у рамках всієї "тріади" функцій легіслатури:
законодавчої, фінансової (бюджетної) і контрольної.
Законодавчі
повноваження. Серед прав і обов'язків Ради в сфері законодавчої влади
найважливіше, основне значення мають властиво законодавчі повноваження -
повноваження здійснювати правове регулювання суспільних відносин за допомогою
видання нормативних актів. Рада має права й обов'язки також в інших областях, у
тому числі в сфері виконавчої влади, але саме законодавчі повноваження в
остаточному підсумку визначають положення даного інституту в наддержавному
механізмі політичної влади ЄС і Союзу в цілому.
Характеристика
Ради як "законодавця" у цей час прямо зафіксована в Договорі про
Європейське співтовариство (ст. 207) і розкривається в його внутрішньому
регламенті. [17]
Бюджетні
повноваження. Інший елемент "класичної тріади" - повноваження
затверджувати розпис доходів і витрат у формі документа за назвою
"загальний бюджет Європейського Союзу". У цей час повноваження по
прийняттю бюджету здійснюються спільно Європарламентом і Радою: кожний з них
контролює певні статті видаткової частини й може відхиляти проект бюджету в
цілому.
Контрольні
повноваження. Подібно законодавчим органам у країнах Рада здійснює контроль за
тим, як виконуються прийняті їм нормативні акти й інші рішення
"урядом" ЄС - Комісією. Контрольними повноваженнями відносно Комісії
розташовує також Європарламент, причому тільки Парламент може залучати неї до
політичної відповідальності у формі вотуму недовіри, що тягне відставку.
Основна
частина контрольних повноважень Ради - це повноваження по контролю за виданням
Комісією актів делегованого законодавства й інших "заходів по виконанню",
правом приймати які її наділяє Рада. Із цією метою в структурі Ради утворені
спеціальні комітети. [10]
У
силу організації й порядку своєї роботи Рада не цілком пристосована для
здійснення завдань виконавчої влади, які вимагають безперервного, поточного
керування громадським життям. Виконавчу функцію в Співтовариствах здійснює
Комісія, на відміну від Ради працююча на постійній основі й не залежна від
окремих країн.
Більше
повноважень у сфері виконавчої влади Рада має при здійсненні іншого свого завдання:
"координації загальної економічної політики країн-членів". Рада
щорічно за пропозицією Комісії затверджує своєрідний план економічного розвитку
ЄС, призначений як для Співтовариства в цілому, так і для кожної окремої
країни-учасниці. Відповідний документ називається "загальні орієнтири
економічної політики", і за їхнім дотриманням країнами-членами Рада
здійснює контроль. Окремі "орієнтири" видаються Радою також у сфері
політики зайнятості.
Окрему
групу повноважень Ради утворить право формувати склад інших інститутів і
органів Європейського Союзу, а саме, Європейську рахункову палату, Економічний
і соціальний комітет, Комітет регіонів і деякі інші органи;
Найбільш
важливим повноваженням Ради є заключення міжнародних договорів від імені
Європейських співтовариств,або всього Союзу. До повноважень Ради відноситься
також видання спеціальних зовнішньополітичних актів Союзу в рамках спільної
зовнішньої політики й політики безпеки: загальних позицій, загальних акцій, а
також рішень. Виключення творять лише документи програмного характеру (загальні
принципи й орієнтири зовнішньої політики й загальні стратегії), які видає
Європейська рада за пропозицією Ради.
У
рамках Співтовариства або Союзу в цілому Рада наділена також правом вводити
санкції проти закордонних країн, які здатні носити як політичний, так і
економічний характер. Аналогічно вирішується питання про застосування
військової сили.
Європейський
парламент веде своє походження від Загальної асамблеї ЕОВС, заснованої в числі
інших інститутів Паризьким договором 1951 р.
Термін
"асамблея" був використаний для позначення аналогічних органів ЄЕС і
Євратому. Однак в 1958 р. на той час уже єдина Асамблея Європейських
співтовариств проголосила себе Парламентською асамблеєю, а в 1962 р. -
Європейським парламентом.
Термін
"європейський парламент" був уведений в установчі договори в 1986 р.
Єдиним європейським актом і відтепер є єдиною офіційною назвою представницького
інституту Співтовариств і всього Союзу.
Асамблея
Європейських співтовариств спочатку займала дуже скромне положення в системі
наддержавних інститутів.
Асамблея
була переважно консультативним органом, хоча й мала деякі владні повноваження
(право відправляти у відставку Комісію шляхом використання вотуму недовіри).
Однак
в 70- е рр. XX в. положення стало мінятися. Із цієї пори, використовуючи термін
із західної доктрини, починається поступова "емансипація"
Європарламенту. З 1979 р. Асамблея починає обиратися прямим загальним
голосуванням громадян Співтовариств, що істотно підвищило її вплив і авторитет.
Єдиний європейський акт 1986 р. розширив її повноваження в законодавчому
процесі (увів так звану процедуру співробітництва), а Договір про Європейський
Союз перетворив Європарламент в орган, що спільно законодавствує з Радою по
ряду питань.
Європейський
парламент включає 732 члена (депутатів), що обираються в кожній країні-члені у
відповідність із чисельністю населення, але не строго пропорційно
(представництво невеликих країн завищене).
Кількість
депутатських місць для кожної країни зафіксовано безпосередньо в Договорі про
Європейське співтовариство, тобто є "твердою" нормою. Ніццький
договір, переглянув існуючі раніше квоти убік скорочення, щоб після прийому
нових країн-членів (і, відповідно,обрання додаткових депутатів) чисельність
Європарламенту не стала надмірно великою.
Представницький
характер Парламенту обумовлює наділення його депутатів вільним мандатом: вони
не зв'язані наказами своїх виборців (тому що представляють всі народи ЄС, а не
тільки свій округ), не можуть бути відкликані й голосують у відповідності зі
своєю совістю й переконаннями.
Установчий
договір ЄС і Акт про прямі вибори передбачають необхідність установлення
"єдиної виборчої процедури" або як мінімум загальних принципів
обрання депутатів у всіх країнах-членах. Передбачається, зокрема, для обрання
частини депутатського корпуса ввести єдиний ("союзний") виборчий
округ, списки кандидатів у якому будуть виставляти "європейські"
політичні партії.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |