Курсовая работа: Інституційне право Європейського Союзу

Рада по загальних питаннях також координує роботу й розподіляє компетенцію між різними "формаціями" галузевої Ради, інакше називаного спеціальним.

Галузева (спеціальна) Рада - Рада, що засідає в складі галузевих міністрів країн-членів, наприклад міністрів промисловості або транспорту.

Залежно від того, яка предметна компетенція галузевої Ради, і, відповідно, які міністри виступають його членами, вона має безліч різних спеціальних, "формацій", нині – 15.

Таку "формацію" в установчих договорах називають "Рада в складі глав країн або урядів". З урахуванням форми правління країн ЄС дана Рада звичайно включає 27 прем'єр-міністрів і одного президента (французького, тому що Франція - напівпрезидентська республіка).

Рада на вищому рівні збирається вкрай рідко, тому що "перші особи" країн-членів воліють зустрічатися в рамках іншого органа - Європейської ради. Останній, на відміну від Ради Європейського Союзу, не приймає нормативних актів, але, з іншого боку, не скований твердими процедурними правилами, як Рада.

Як будь-який орган, Рада має свою внутрішню структуру (внутрішньою організацією). Її елементами виступають Голова як керівний орган Ради й підрозділи, що грають роль його допоміжних органів.

Голова Ради - це не конкретна фізична особа, а країна - член Європейського Союзу в цілому. Від його ім'я відповідні обов'язки виконують міністри й інші відповідальні посадові особи, які ведуть засідання Ради, підписують прийняті їм рішення й т.д.

Внутріорганізаційні повноваження Голови складаються в керівництві роботою Ради Європейського Союзу і його підрозділів.

До них відноситься скликання засідань Ради, формування порядку денного для всіх його "формацій". При цьому не пізніше чим за тиждень до початку свого головування країна-член оголошує так звану семестрову програму діяльності Ради, що визначає перелік законопроектів і інших рішень, прийняття яких намічено на найближче півріччя. [16]

Важливим правом Голови, про яке вже говорилося вище, є офіційне представництво Європейського Союзу на міжнародній арені з питань загальної зовнішньої політики. У цьому йому допомагають Генеральний секретар Ради й майбутнє голова.

У порівнянні з іншими інститутами ЄС, у структурі Ради Європейського Союзу вкрай високу роль грають допоміжні органи, що обумовлено непостійним характерам роботи Ради.

Комітет постійних представників (Соrереr). Комітет постійних представників - це допоміжний орган Ради, що включає керівників офіційних представництв країн-членів при Європейських співтовариствах (звичайно в ранзі послів) або їхніх заступників.

У нормативних актах і літературі, як правило, використовується скорочене найменування Соrереr - абревіатура від перших букв назви цього Комітету французькою мовою (Comіte des representants permanents). Головне завдання Соrереr - розглядати попередньо проекти рішень, що підлягають прийняттю Радою. Більшість законопроектів розглядаються в Соrереr на рівні заступників постійних представників. Комітет у даній "формації" називають Соrереr І. Він підзвітний галузевій Раді. Для обговорення загальнополітичних питань збирається Соrереr ІІ, членами якого виступають уже самого глави представництв. Документи цієї "формації" Комітету надходять у Раду по загальних питаннях.

Рада як головний законодавчий орган Європейського Союзу наділена широким спектром повноважень у рамках всієї "тріади" функцій легіслатури: законодавчої, фінансової (бюджетної) і контрольної.

Законодавчі повноваження. Серед прав і обов'язків Ради в сфері законодавчої влади найважливіше, основне значення мають властиво законодавчі повноваження - повноваження здійснювати правове регулювання суспільних відносин за допомогою видання нормативних актів. Рада має права й обов'язки також в інших областях, у тому числі в сфері виконавчої влади, але саме законодавчі повноваження в остаточному підсумку визначають положення даного інституту в наддержавному механізмі політичної влади ЄС і Союзу в цілому.

Характеристика Ради як "законодавця" у цей час прямо зафіксована в Договорі про Європейське співтовариство (ст. 207) і розкривається в його внутрішньому регламенті. [17]

Бюджетні повноваження. Інший елемент "класичної тріади" - повноваження затверджувати розпис доходів і витрат у формі документа за назвою "загальний бюджет Європейського Союзу". У цей час повноваження по прийняттю бюджету здійснюються спільно Європарламентом і Радою: кожний з них контролює певні статті видаткової частини й може відхиляти проект бюджету в цілому.

Контрольні повноваження. Подібно законодавчим органам у країнах Рада здійснює контроль за тим, як виконуються прийняті їм нормативні акти й інші рішення "урядом" ЄС - Комісією. Контрольними повноваженнями відносно Комісії розташовує також Європарламент, причому тільки Парламент може залучати неї до політичної відповідальності у формі вотуму недовіри, що тягне відставку.

Основна частина контрольних повноважень Ради - це повноваження по контролю за виданням Комісією актів делегованого законодавства й інших "заходів по виконанню", правом приймати які її наділяє Рада. Із цією метою в структурі Ради утворені спеціальні комітети. [10]

У силу організації й порядку своєї роботи Рада не цілком пристосована для здійснення завдань виконавчої влади, які вимагають безперервного, поточного керування громадським життям. Виконавчу функцію в Співтовариствах здійснює Комісія, на відміну від Ради працююча на постійній основі й не залежна від окремих країн.

Більше повноважень у сфері виконавчої влади Рада має при здійсненні іншого свого завдання: "координації загальної економічної політики країн-членів". Рада щорічно за пропозицією Комісії затверджує своєрідний план економічного розвитку ЄС, призначений як для Співтовариства в цілому, так і для кожної окремої країни-учасниці. Відповідний документ називається "загальні орієнтири економічної політики", і за їхнім дотриманням країнами-членами Рада здійснює контроль. Окремі "орієнтири" видаються Радою також у сфері політики зайнятості.

Окрему групу повноважень Ради утворить право формувати склад інших інститутів і органів Європейського Союзу, а саме, Європейську рахункову палату, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів і деякі інші органи;

Найбільш важливим повноваженням Ради є заключення міжнародних договорів від імені Європейських співтовариств,або всього Союзу. До повноважень Ради відноситься також видання спеціальних зовнішньополітичних актів Союзу в рамках спільної зовнішньої політики й політики безпеки: загальних позицій, загальних акцій, а також рішень. Виключення творять лише документи програмного характеру (загальні принципи й орієнтири зовнішньої політики й загальні стратегії), які видає Європейська рада за пропозицією Ради.

У рамках Співтовариства або Союзу в цілому Рада наділена також правом вводити санкції проти закордонних країн, які здатні носити як політичний, так і економічний характер. Аналогічно вирішується питання про застосування військової сили.

Європейський парламент веде своє походження від Загальної асамблеї ЕОВС, заснованої в числі інших інститутів Паризьким договором 1951 р.

Термін "асамблея" був використаний для позначення аналогічних органів ЄЕС і Євратому. Однак в 1958 р. на той час уже єдина Асамблея Європейських співтовариств проголосила себе Парламентською асамблеєю, а в 1962 р. - Європейським парламентом.

Термін "європейський парламент" був уведений в установчі договори в 1986 р. Єдиним європейським актом і відтепер є єдиною офіційною назвою представницького інституту Співтовариств і всього Союзу.

Асамблея Європейських співтовариств спочатку займала дуже скромне положення в системі наддержавних інститутів.

Асамблея була переважно консультативним органом, хоча й мала деякі владні повноваження (право відправляти у відставку Комісію шляхом використання вотуму недовіри).

Однак в 70- е рр. XX в. положення стало мінятися. Із цієї пори, використовуючи термін із західної доктрини, починається поступова "емансипація" Європарламенту. З 1979 р. Асамблея починає обиратися прямим загальним голосуванням громадян Співтовариств, що істотно підвищило її вплив і авторитет. Єдиний європейський акт 1986 р. розширив її повноваження в законодавчому процесі (увів так звану процедуру співробітництва), а Договір про Європейський Союз перетворив Європарламент в орган, що спільно законодавствує з Радою по ряду питань.

Європейський парламент включає 732 члена (депутатів), що обираються в кожній країні-члені у відповідність із чисельністю населення, але не строго пропорційно (представництво невеликих країн завищене).

Кількість депутатських місць для кожної країни зафіксовано безпосередньо в Договорі про Європейське співтовариство, тобто є "твердою" нормою. Ніццький договір, переглянув існуючі раніше квоти убік скорочення, щоб після прийому нових країн-членів (і, відповідно,обрання додаткових депутатів) чисельність Європарламенту не стала надмірно великою.

Представницький характер Парламенту обумовлює наділення його депутатів вільним мандатом: вони не зв'язані наказами своїх виборців (тому що представляють всі народи ЄС, а не тільки свій округ), не можуть бути відкликані й голосують у відповідності зі своєю совістю й переконаннями.

Установчий договір ЄС і Акт про прямі вибори передбачають необхідність установлення "єдиної виборчої процедури" або як мінімум загальних принципів обрання депутатів у всіх країнах-членах. Передбачається, зокрема, для обрання частини депутатського корпуса ввести єдиний ("союзний") виборчий округ, списки кандидатів у якому будуть виставляти "європейські" політичні партії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14