Курсовая работа: Інституційне право Європейського Союзу
Результатом
цієї конференції став підписаний 2 жовтня 1997 р. в Амстердамі й вступив у силу
1 травня 1999 р. документ за назвою "Амстердамський договір про внесення
змін у Договір про Європейський Союз, договори про установу Європейських
співтовариств і деякі пов'язані з ними акти" (коротке найменування -
Амстердамський договір).
Як
видно вже з назви, Амстердамський договір не засновує нових організацій. Його
призначення - внести зміни й доповнення у вже діючі установчі документи, які
після набрання ним чинності були інкорпоровані, відповідно, у Договір про ЄС
(колишнє ЄЕС), Договір про ЄОВС, Договір про Євратом і Договір про Європейський
Союз. На квітень 2002 р. установчі документи Союзу діють у редакції Амстердамського
договору.
Основні
зміни й доповнення, внесені ним, полягають у наступному.
По-перше,
був продовжений процес розширення компетенції Європейського співтовариства й
Союзу в цілому. До ведення ЄС тепер стали відноситися візова, імміграційна
політика, питання притулку, політика зайнятості й ін. Європейський Союз був
наділений повноваженнями видавати нормативні акти з питань карного права й
процесу.
По-друге,
була продовжена інституційна реформа, що продовжує розвиватися по напрямках,
зазначеним вище: розширення повноважень Європарламенту й поступова ліквідація
права вето представників держав- членів при голосуванні питань у Раді
Європейського Союзу.
По-третє,
Амстердамський договір уперше на рівні Союзу закріпив загальні принципи
конституційного ладу (ст. 6 Договору про Європейський Союз) і встановив санкції
до держав-членам за їхнє порушення.
По-четверте,
за допомогою спеціального протоколу, прикладеного до Договору про ЄС і Договір
про Європейський Союз, у право Європейського Союзу були включені Шенгенські
угоди, прийняті на їхній основі нормативні акти й інші джерела. Шенгенське
право відтепер перетворилося в один зі складених компонентів у системі права
Європейського Союзу.
Нарешті,
в- п'ятих, з Амстердамським договором зв'язане так зване спрощення установчих
документів (частина друга "Спрощення"). Під "спрощенням" у
цьому випадку мається на увазі насамперед усунення з тексту Договору про
Європейське співтовариство (як головного установчого документа) застарілих
положень, які втратили своє значення на сучасному етапі, наприклад про порядок
створення загального ринку. [11]
Крім
того, була змінена нумерація статей Договору про Європейський Союз і Договору
про Європейське співтовариство. У першому документі літерні позначення були
замінені на цифрові: ст. А стала ст. 1, ст. В - ст. 2, ст..7.1 - ст. 11 і т.д.
У Договорі про Європейське співтовариство зміна нумерації мала на меті усунути
з тексту номера статей, внесених за минулі 40 років як виправлення й тому мали
змішане позначення (ст. 189а, ст. 109т, ст. 130у і т.п.). Після перерахування
перша з них стала ст. 251, друга - ст. 124, третя - ст. 181 і т.д.
Джерелами
"первинного права", як видно з назви, повинні виступати документи
основного, установчого характеру. Установчим актом держави (у юридичному змісті)
виступає його конституція, прийнята сувереном, якої нині майже у всіх країнах
проголошується народ. Засновниками Європейського Союзу виступають
держави-члени, тому його "конституція" оформлена не як нормативний
акт, а як міжнародний договір. При цьому в силу особливостей історії формування
Союзу в його основі лежить кілька установчих договорів, відповідно, про три
Співтовариства й про самий Союз.
Отже,
установчі документи - це договори, на підставі яких створені й функціонують
організації Європейського співтовариства і Європейський Союз.
До
числа установчих документів відносяться наступні договори:
- Договір
про заснування Європейського об'єднання вугілля й сталі 1951 р. (Договір про
ЄОВС, Паризький договір);
- Договір
про заснування Європейського співтовариства по атомній енергії 1957 р. (Договір
про Євратом);
- Договір
про заснування Європейського співтовариства 1957 р. (Договір про ЄС, ДЕС,
Римський договір);
- Договір
про Європейський Союз 1992 р. (Маастрихтський договір).
Найбільш
важливими серед них є два останніх документи; договори про ЄОВС і Євратом у цей
час великого значення не мають, і сфера їхнього застосування досить обмежена. В
1986 р. Суд Європейських співтовариств визнав Договір про Європейське
співтовариство в якості його "основної конституційної хартії". [9]
Право
Європейського Союзу утворює складну систему не тільки у своїх зовнішніх
проявах, але й у внутрішніх взаємозв'язках. У першому випадку використовується
термін правова система, що покликана підкреслити той факт, що право Союзу є
самостійне правове явище стосовно інших систем (тобто до національного й
міжнародного публічного права).
Внутрішня
будова права також прийнято позначати поняттям система - "система
права". Тут мова йде вже про ті зв'язки, які складаються
"зсередини", між окремими елементами, що входять у зміст права, тобто
юридичними нормами. Очевидно, що ці зв'язки повинні носити стійкий,
упорядкований характер, що забезпечує існування права як цілісної системи.
Отже,
система права Європейського Союзу - це впорядкована й структурована сукупність
елементів, що виражається в стійкості різноманітних зв'язків між вхідними в її
змістом юридичними нормами й групами норм.
Прагнення
до системності права - об'єктивна ознака, що характеризує явища правового життя
всіх країн і цивілізацій. Однак систематизацію права можна здійснювати
по-різному, відштовхуючись від різних критеріїв.
Найпоширеніший
спосіб побудови системи права й у нашій країні, і за рубежем виходить,
насамперед, з того факту, що регульовані правом суспільні відносини носять
неоднорідний, різноманітний характер. [14]
Залежно
від того, що регулює право (предмет правового регулювання), а також від того,
як воно це робить (методи правового регулювання), юридичні норми групуються в
галузі, що підрозділяються, у свою чергу, на підгалузі, інститути,
субінститути.
Даний
підхід повною мірою може бути застосований і до права Європейського Союзу. У
цей час у його системі можна виділити норми, що належать по своєму предмету до
різних галузей і інститутів:
·
публічного права: конституційних, адміністративних, фінансового,
галузей процесуального права й ін.;
·
приватного права й суміжних галузей: цивільного, трудового,
міжнародного приватного права й ін.;
·
комплексних галузей і міжгалузевих інститутів: аграрного,
екологічного, підприємницького, банківського, права соціального забезпечення й
ін.
"Питома
вага" норм різних галузей і інститутів у системі права Союзу неоднакова. З
урахуванням історичного розвитку цієї організації, цілком природно, найбільший
розвиток одержали норми, що регулюють економічні й пов'язані з ними відносини.
Однак
в останні роки з урахуванням розширення предметів ведення європейських
співтовариств і Союзу їхнє право починає охоплювати своїм урегулюванням всі
нові сфери громадського життя. Так, в 2000 р. був виданий перший нормативний
акт у сфері кримінального права, прийняті кілька регламентів з питань
цивільного процесу. У цьому зв'язку в західноєвропейських наукових дослідженнях
і університетських курсах крім загальних робіт в області права Європейського
Союзу видаються численні праці по окремих його галузях: конституційному праву,
адміністративному, аграрному, й т.д.
У
західній доктрині стосовно до права Європейського Союзу окраїн широке поширення
функціональний підхід. У цьому випадку як критерій побудови системи права Союзу
беруться причини прийняття конкретних норм і їхнє призначення. [14]
Відповідно
в системі його права виділяють два тридцятилітні: гак називане інституційне
(або "інституціональне") право й право "матеріальне" (або
"змістовне").
До
"інституційного права" відносять норми, покликані закріпити пристрій
і компетенцію організації Європейський Союз, статус її інститутів і інших
органів.
Інші
норми, за допомогою яких Європейський Союз здійснює регулювання різних сторін
("матерію", "зміст") громадського життя, утворять його
"матеріальне право". [15]
Останній
термін у даній класифікації використовується в іншому значенні, чим при
протиставленні матеріального права процесуальному. Наприклад, регламент
"Про процедури банкрутства" - джерело "матеріального" права
Союзу, хоча містить в основному норми цивільного процесу. З іншого боку,
"Процесуальний регламент" Суду Європейських співтовариств - теж
процесуальний акт - ставиться до джерел "інституційного" права Союзу.
"Матеріальне
право" Союзу по своєму змісті носить досить різноманітний характер, тому
що його предмет утворять різнорідні суспільні відносини. У цьому зв'язку всередині
нього в західній доктрині виділяють окремі угруповання норм (іноді теж називані
"галузями"), по яких видаються наукові праці й читаються учбові
курси: право загального ринку, право економічного й валютного союзу,
зовнішньоекономічне право ЄС і т.д.
Відповідно
до логіки пізнання вивчення правової системи Європейського Союзу традиційно
починається з розгляду основ інституційного права. Спочатку необхідно
зрозуміти, як улаштований. Союз і його органи, яка їхня компетенція.
Інституційне право утворить той базис, на основі якого можна далі вивчати
окремі напрямки й сфери регулювання права Союзу, тобто його "матеріальне
право".
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |