Курсовая работа: Інституційне право Європейського Союзу
В
економічній сфері створювався загальний ринок, що тепер охоплював всі галузі й
сектори господарства (крім вугілля й сталі, які продовжували регулюватися
Договором про ЄОВС). З урахуванням більших масштабів перетворень був
установлений перехідний період - 12 років, протягом якого принципи загального
ринку поступово повинні були вводитися в дію (ст. 8).
Поряд
із загальним ринком у ведення нового Співтовариства перейшли розробка й
здійснення загальної політики в різних сферах економічного й соціального життя:
загальної аграрної, транспортної політики й т.д. (ст. 3).
У
юридичній сфері ще більшою мірою, чим Паризький договір 1951 р., Договір про
ЄЕС відкрив шлях для наднаціональноі правотворчості інститутів за допомогою
нормативних актів, судових прецедентів і міжнародних договорів Співтовариства з
іноземними державами й міжнародними організаціями.
При
цьому норми права, створювані в рамках ЄЕС, мали своїм предметом набагато
більше широке коло суспільних відносин (вся господарська сфера й багато питань
соціального характеру).
ЄЕС -
не єдине Співтовариство, що з'явилося в 1957 р. Одночасно з ним на підставі
окремого договору була створена ще одна організація, за допомогою якої
країни-учасниці (ті ж, що в ЄЕС і ЄОВС) сподівалися спільно, на основі
"комунитарного методу" освоїти нову в той час і досить перспективну
наукову й промислову сферу - ядерну енергію й, можливо, скласти конкуренцію
двом ядерним наддержавам - СРСР і США.
Створені
в 1950- ті рр. три Європейських співтовариства являють собою організації, що
включають ті самі країни Європи (тоді, нагадаємо, їх було шість), що ставлять
перед собою однакові цілі й діючі, у принципі, в одній і тій же сфері
громадського життя (соціально-економічні відносини).
В
1965 р. був підписаний, а в 1967 р. набув чинності Договір про установу єдиної
Комісії і єдиної Ради Європейських співтовариств, більше відомий за назвою
(неофіційною) "Договір про злиття". [17]
Зміст
цього документа зрозумілий вже з його заголовка: замість двох Комісій (ЄЕС і
Євратому) і Верховного органа ЄОВС створена Комісія Європейських співтовариств,
точно таким же способом була заснована єдина Рада. Після "Договору про
злиття" три Співтовариства де-факто являють собою єдину організацію,
керовану загальними інститутами, а виходить, тими самими людьми. Залежно від предмета
й категорії питання Рада, Комісія, Асамблея й Суд керуються нормами Договору
про ЄОВС (якщо предмет - сфера вугілля й сталі), Договору про Євратом (для
рішень із питань атомної енергетики) або, найчастіше, Договору про ЄЕС (для
всіх інших питань).
Процес
формування "європейської" зовнішньої політики почався ще в 1960-ті
рр. Маючи міжнародну правосуб'єктність, ЄЕС, а також два інших Співтовариства
одержали можливість виступати єдиними представниками всіх своїх країн і народів
у міжнародних відносинах.
Економічною
основою для єдиного зовнішньополітичного курсу ЄЕС стало дострокове створення в
1968 р. митного союзу, у результаті чого весь простір Співтовариств
перетворилося в єдину митну територію, на границях якої діє єдиний митний
тариф.
Предметом
зовнішньої політики Співтовариств служили тільки питання зовнішньої торгівлі й
інші, здебільшого економічні відносини. У той же час інші, чисто
"політичні" питання міжнародного життя як і раніше вирішувалися
державами-членами самостійно. [17]
Європейське
політичне співробітництво (ЕПС) було створено як спеціальний організаційний
механізм координації дій держав - членів Європейських співтовариств на
міжнародній арені з метою поступового формування "європейської"
зовнішньої політики (термін "політичне" у цьому випадку ставився лише
до питань зовнішньополітичної спрямованості).
У
результаті в 1970- ті рр. процес західноєвропейської інтеграції розділився на
дві окремі "галузі", "організаційні структури": з одного
боку, Європейські співтовариства, що де-факто представляють собою єдину
наддержавну організацію в соціально-економічній сфері, з іншого боку -
Європейське політичне співробітництво, що займалося питаннями зовнішньої
політики. При цьому й Співтовариства, і ЕПС мали той самий склад держав-членів.
В 1985 р. Рада Європейських співтовариств прийняв рішення (всупереч опору
представників Греції, Великобританії й Данії) скликати спеціальну конференцію
урядів держав-членів. За підсумками конференції в 1986 р. був підписаний Єдиний
європейський акт, що вступив у силу після ратифікації державами-членами 1 липня
1987 р.
Єдиний
європейський акт (ЄЄА) - це перша велика реформа правових підвалин
Співтовариств (головним чином, ЄЕС). Найбільше число його норм містять
виправлення в установчі договори Європейських співтовариств (розділ ІІ
"Положення, що змінюють договори про установу Європейських співтовариств"):
·
по-перше, Єдиний європейський акт закріпив остаточну дату (31
грудня 1992 р.) побудови єдиного для всіх країн ЄЕС внутрішнього ринку, тобто
"простору без внутрішніх границь, у якому відповідно до положень даного
Договору забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів"
(ст. 8а Договору про ЄЕС у редакції ЄЄА);
·
по-друге, Єдиний європейський акт розширив предметну компетенцію
ЄЕС. Відтепер до ведення Співтовариства в особі його інститутів були віднесені
нові сфери загальної політики: регіональна, науково-технічна, екологічна;
·
по-третє, істотній реформі була піддана система інститутів
Європейських співтовариств. Вона сприяла, з одного боку, зміцненню
демократичних початків у процесі прийняття рішень, з іншого боку - посиленню
наднаціональних рис, подальшої федералізації Співтовариств.
Зокрема,
Асамблея, яка була раніше перейменована ЄЄА в Європейський парламент, одержала
нові повноваження в законодавчому процесі (процедура співробітництва, у якій
Рада може перебороти вето Європарламенту на законопроект тільки одноголосно).
Парламент придбав також право вирішального голосу при рішенні питань про вступ
нових держав-членів у Співтовариства, а нині в Союз.
Після
підписання й набрання чинності Єдиного європейського акту плани створення Європейського
Союзу перейшли в практичну площину. В 1990 р. приступили до роботи дві
конференції (по розробці відповідно економічного й політичного союзу).
Загальним їхнім результатом став Договір про Європейський Союз, підписаний 7
лютого 1992 р. у нідерландському місті Маастрихте (звідси інше розповсюджене,
хоча й неофіційна назва документа - Маастрихтський договір). [5]
Оскільки
Договір про Європейський Союз спричинив нові серйозні обмеження державного
суверенітету країн-учасниць, що зажадало в багатьох з них провести
конституційні реформи й референдуми, ратифікація цього документа зайняла досить
тривалий період часу. Даний процес тривав понад півтора року, і 1 листопада
1993 р. Договір про Європейський Союз набув чинності. Якої ж зміни привніс в
"інтеграційну конструкцію" Маастрихтський договір?
1.
Насамперед була створена нова інтеграційна організація - Європейський Союз -
діяльність, що охоплює всі основні сфери громадського життя. До них відносяться
не тільки економічна інтеграція (уже проведена з 1950- х рр. у рамках
Співтовариств) і загальна зовнішня політика й політика безпеки Союзу (колишнє
ЕПС), але також здійснення правоохоронної функції за допомогою координації
відповідних дій держав-членів - співробітництво в області правосуддя й
внутрішніх справ. Одночасно керівні органи (інститути) Європейських
співтовариств були перетворені в інститути Союзу в цілому, яких стало п'ять (до
вже існуючих чотирьох інститутів Договір про Європейський Союз додав Рахункову
палату). Громадяни держав-членів відтепер поряд з національним громадянством
одержали також громадянство Європейського Союзу. З іншого боку, як ми вже
відзначали, організація Європейського Союзу не привела до ліквідації
Європейських співтовариств. Вони продовжують функціонувати й понині, виступаючи
в якості одного з підрозділів (першої "опори") нової організації.
2.
Договір про Європейський Союз не тільки з'єднав і синтезував у рамках єдиної
організаційної "структури" різні сфери інтеграційного процесу. Ціль
цього документа - позначити "новий етап у створенні як можна більше
тісного союзу народів Європи" - обумовила нові обмеження державного
суверенітету й розширення предметів ведення вже існуючих Європейських
співтовариств.
Зміни
головним чином стосувалися ЄЄС, що Маастрихтським договором перейменовано в
Європейське співтовариство (ЄС). Європейське співтовариство, що більше не є
економічним (вірніше не тільки економічним), було вповноважено за допомогою
доповнень у Римський договір 1957 р. (Договір про ЄЕС, нині Договір про ЄС)
здійснювати діяльність у таких сферах, як культура, освіта, молодіжна політика,
"транс'європейські мережі", охорона здоров'я, захист прав споживачів
і ін.
Маастрихтський
договір уперше на рівні установчих документів визнав обов'язок Союзу в цілому
дотримувати основних прав і волі людини й громадянина, насамперед ті, які
закріплені в Конвенції про захист прав людини й основних воль 1950 р. Одночасно
із введенням інституту громадянства Союзу в "конституції" ЄС був
закріплений перелік основних прав громадянина: воля пересування, виборчі права,
право петицій і ін.
Підписання
й набрання чинності Договором про Європейський Союз 1992 р. не тільки не
сповільнило, а, навпроти, прискорило процес реформування правових основ цієї
інтеграційної організації, збільшило його масштаби й частоту. [8]
Безпосередньо
в самому Маастрихтському договорі передбачалося, що в 1996 р. буде скликана
нова "конференція урядів держав-членів" для внесення виправлень в
установчі документи Союзу (Договір про Європейський Союз, а також у Паризький і
Римський договори про Європейські співтовариства, що зберегли силу).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |