Дипломная работа: Вплив податкоавої політики на діяльність підприємства
Для стимулювання збільшення прибутків в
Україні вже давно пропонується полегшити їхнє оподатковування, і зокрема
оподаткування заробітної плати: понизити прибутковий податок із громадян і
нарахування на фонд заробітної плати підприємств. Однак віз і нині там. З
одного боку, уряд і депутати ніяк не можуть домовитися про прийнятну шкалу
оподатковування, а з іншого - спрацьовує стандартний аргумент податкової
адміністрації: знизьте податки - і подивимося, як ви забезпечите видаткові
статті бюджету. Та й у "розвитих країнах", мов, податки на доходи
громадян є однією з основних статей формування бюджетів (як державного, так і
місцевих).
Частка прибуткового податку в прибутках
бюджету в 90-х роках у США, за підрахунками Організації економічного
співробітництва і розвитку (ОЕСР, OECD), складала понад 35%, а наприкінці 80-х
- понад 45%, у Великобританії і більшості країн континентальної Західної Європи
ця частка коливається в межах 25-30%. Своєрідний рекорд належить країнам
Північної Європи, де з відрахувань прибуткового податку формується до 50%
прибутків державного бюджету; до того ж, прибутки громадян цих країн
оподатковуються муніципальними і церковними податками, а також зборами в
соціальні фонди.
Так, у Данії середня ставка муніципального і
церковного податків у сумі складає 29,5 %. Ставка державного податку диференційована
в залежності від прибутку. Якщо простий (муніципальний) податок перевищує
134500 датських крон, додатково встановлюється податок у розмірі 5 % і 15 % -
при перевищенні прибутку 243500 датських крон. Гранична ставка прибуткового
податку склала в 1996 р. 61 %, із 1998 р. вона знижена до 58 %. У 1994 р.
запроваджено новий податок у соціальні фонди. Ставка в 1996 р. склала 7 % від
валової заробітної плати. Ці внески утримуються роботодавцем і сплачені суми
податку зменшують базу оподаткування на суму персонального відрахування, що
складає в середньому 13224 датських крон. Внески в державні пенсійні і страхові
фонди також можуть відраховуватися з бази оподаткування. Крім того, база
оподаткування може бути зменшена на суми внесків із страхування за безробіттям,
суми пожертвувань, деякі види транспортних витрат, витрати на виховання дітей і
аліменти.
У Швеції дохід у розмірі не більш 209100
шведських крон оподатковується муніципальним податком за ставкою приблизно 32
%. Дохід понад ці суми оподатковується також національним податком 25 %. Таким
чином, максимальна ставка прибуткового податку (муніципального і національного)
- 57 %. Дохід від капіталу оподатковується окремо за ставкою 30 %. Фізична
особа, що знаходиться на території Швеції менше 6 повних місяців, має обмежену
податкову відповідальність. Податок за ставкою 25 % повинний бути утриманий
роботодавцем при оплаті зроблених у Швеції робіт і послуг. Нерезидент, що
працює за наймом, не зобов'язаний представляти декларацію про доходи в
податкові органи. Велику частину податку в соціальні фонди (33 % від валової
заробітної плати, включаючи вартість додаткових виплат і пільг) сплачує
роботодавець, однак працівник, вік якого не перевищує 65 років, повинен також
сплачувати внески на індивідуальне медичне страхування - 3,95 % і пенсійне
забезпечення - 1 %. З 1996 року був установлений граничний розмір страхових
внесків - 271500 шведських крон.
Ставка муніципального податку у Фінляндії
встановлена на рівні 15 і 20 %, у залежності від місцевих законодавчих актів. Податки
також сплачують парафіяни Фінської Церкви за ставкою 1 - 2 %. Додатково з
громадян стягуються наступні податки: внески в соціальні фонди за ставкою 1,9
%, на доходи, що перевищують 80000 фінляндських марок - 3,35 %, у пенсійний
фонд - 4,3 % і 1,5 % у фонд зайнятості. Суми, сплачені в соціальні фонди й у
фонд зайнятості, цілком відраховуються з податкової бази. Ставки державного
прибуткового податку сплачуються по прогресивних ставках, диференційованих від
7 до 39 % у залежності від розміру доходу. Доходи до 43000 фінляндських марок
звільнені від цього податку. Прибутковий податок розраховується і стягується з
заробітної плати працівника роботодавцем. Недоплачений податок утримується
додатково, а переплачений - відшкодовується. Нерезиденти сплачують податок на
фінські джерела доходу за ставкою 28 % на дивіденди, авторські гонорари,
відсотки, а на заробітну плату і пенсії - 35 %.
У Норвегії виділяються дві групи платників
податків: самотні громадяни і громадяни, що мають 1 і більше утриманців на
утримуванні. Ставка муніципального податку дорівнює 21 % плюс 7 % - податок у
фонд вирівнювання, що виплачується із сум чистого доходу, що перевищують 23300
норвезьких крон для першої групи платників податків і 46000 норвезьких крон для
другої групи. Індивідуальний дохід (який визначається як валовий дохід від
трудової діяльності за трудовою угодою або підприємницької діяльності,
включаючи пенсії) є предметом оподатковування. Національний податок має дві
ставки. Для першої групи платників податків, що мають дохід 220501 - 248500
норвезьких крон, податок складає 9,5 %, а при доходах понад 248500 норвезькі
крони - 13,7 %. Для другої групи ставка 9,5 % діє при доходах 267501 - 278500
норвезьких крон, 13,7 % - якщо дохід перевищує 278500 норвезьких крон. З
оподатковуваного доходу відраховується неоподатковуваний мінімум у розмірі
36000 норвезьких крон для першої групи платників податків і 29800 норвезьких
крон - для другої. Працівники виплачують із своєї заробітної плати внески в
соціальні фонди в розмірі 7,8 %. Для вільних підприємців ставка податку в
соціальні фонди дорівнює 10,7 % від їхнього доходу, що не перевищує 447600
норвезьких крон, і 7,8 % при перевищенні цього рівня. Із сум пенсій також
утримується податок у соціальні фонди, але за зниженою ставкою - 3 %. Ця ж
ставка застосовується на доходи осіб, вік яких менше 17 років і більше 69
років. Іноземні громадяни зобов'язані в загальному порядку сплачувати страхові
внески, хоча може бути надане виключення з правил, якщо є відповідна податкова
угода. Іноземці, що працюють на континентальному шельфі, звільнені від сплати
страхових внесків.
Практично у всіх країнах із податкової бази
виключаються витрати, пов'язані з одержанням прибутку, дивіденди, відсотки,
аліменти і подібне. Слід зазначити, що реформа податкової системи в 90-і роки
стала повальним явищем практично в усіх державах.
Відповідно до результатів дослідження,
проведеного Центральним економіко-математичним інститутом (ЦЕМІ) російської
Академії наук (на жаль, вітчизняна наука не одержує фінансування на подібні
дослідження), основними тенденціями зміни податкових ставок у Західної Європі
є: зниження ставок податків на прибутки корпорацій, підвищення ставок ПДВ і
ставок соціальних платежів, невелике збільшення неоподатковуваного
індивідуального доходу і зниження ставок індивідуального прибуткового податку;
у Росії в 1992-95 р. спостерігалися в основному протилежні тенденції: ріст
ставок податку на прибуток, зниження ставки ПДВ, підвищення сукупної ставки
нарахувань на заробітну плат. В 1996-1997 р. істотних зміни більшості ставок не
відбулося, але був скасований спецподаток і податок на наднормативний фонд
оплати праці. Лише 2000 року був початий процес прийняття нового Податкового
кодексу, і насамперед проведена згадувана реформа податку на доходи громадян.
Відмінності у значеннях ставок прибуткового
податку у світі дуже значний: від мінімальної ставки - 3,1% у Швейцарії до 42%
у Данії (у середньому 20,4%), а максимальної ставки - від 35,7% до 63% у тих же
країнах (у середньому 51,1%).
У США максимальна ставка нижча і становить
31%. За даними ЦЕМІ РАН, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. мінімальна ставка
зросла в 5 країнах, понизилася в 10 країнах, не змінилася в 2 країнах,
максимальна ставка підвищилася в 5 країнах, понизилася в 7 країнах і не
змінилася в 5 країнах. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. мінімальна ставка
підвищилася в 2 країнах, знизилася в 5 країнах; максимальна ставка понизилася в
3 країнах, підвищилася в 4 країнах, а в більшості країн ставки залишилися без
змін. У середньому простежується тенденція до невеликого зменшення ставок
індивідуального податку на дохід (мінімальної на 2,2 пункти, максимальної - на
2,9 пункти). Найбільш істотне зменшення ставок у Норвегії, Данії, Фінляндії й
Ірландії, де вони були вищими, ніж в інших країнах Європи. Досить значно
підвищилися податкові ставки в Бельгії і Німеччині через уведення надбавок до
прибуткового податку. Слід зазначити, що в більшості країн щорічно або раз на
два роки коректуються податкові інтервали в зв'язку з інфляцією. У країнах, де
застосовувалися шкали з великою кількістю інтервалів - 10-20, до 1997 р.
відбулося їхнє скорочення до 5-10. Більше 10 податкових інтервалів встановлене
в Греції (15) і Люксембурзі (17). Середнє число інтервалів по країнах Західної
Європи дорівнює 7.
Сукупні ставки соціальних платежів, що
являють собою суму усіх видів нарахувань на заробітну плату, у 1995 р. у
порівнянні з 1991 р. збільшилися для роботодавців у 8 країнах, для працівників
- у 12 країнах, залишилися незмінними відповідно в 2 і 4 країнах і зменшилися в
7 країнах і в 1 країні. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. ставки соціальних
платежів окремо для роботодавців і для працівників зросли в 7 країнах, а
знизилися в 4 країнах. Середня ставка по 17 країнах Європи (без Ісландії)
склала в 1997 р. для наймачів 22,4% (ріст на 0,5 пункту в порівнянні з 1991 р.)
, а для працівників - 11,9% (ріст на 2,4 пункти). Незважена середня сукупна
ставка виросла на 3,6 пункти і склала 34,3%. Це означає, що превалює тенденція
до росту ставок соціальних платежів. Слід зазначити, що в тих 11 країнах, де
соціальні податки стягуються по окремих ставках на різні потреби, ріст сукупної
ставки відбувався за рахунок збільшення відрахувань на страхування безробіття
при зниженні відрахувань на медичне страхування.
У зв'язку з обмеженістю наданих соціальними
фондами благ у багатьох країнах (США, Сінгапур, Австрія, Німеччина, Греція,
Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Люксембург і Швейцарія) існують максимальні межі
заробітку, із якого стягуються соціальні внески, що знижує ступінь
оподатковування високих заробітків. Межі варіюються від 23 тисяч до 88 тисяч
доларів США в рік (приблизно від 1 до 3 середніх заробітних плат). У зв'язку з
інфляцією і ростом заробітків ці границі, як правило, щорічно підвищуються на
5-10%, а за період 1991-1997 р. вони в середньому збільшилися в 1,6 рази.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29 |