Дипломная работа: Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке)

Таким чином, зважаючи на вищенаведений аналіз, зернове господарство ще не вийшло із затяжної кризи, в якій перебуває вся сфера сільського господарства. Хоча слід відмітити, що відбулися деякі позитивні зрушення починаючи із 2001 року: підвищення рівня врожайності зернових у 2001 році в цілому на 28,5%, валового збору — на 38,4%. Але забезпечення матеріально-технічними засобами залишається на дуже низькому рівні й має тенденцію до погіршення.

Отже, щоб вивести зернове господарство на належний рівень та забезпечити його прибутковість, у першу чергу товаровиробникам потрібна фінансова підтримка з боку держави, яка б спрямовувалась на придбання та застосування новітніх технологій щодо вирощування зернових; високоврожайних, стійких проти хвороб сортів посівного матеріалу; розробку науково обґрунтованих програм з підтримки зерновиробництва, які б реально працювали.

Експорт у найближчій перспективі прогнозується на рівні 3 млн. т. Досвід Франції показує, що, виробляючи близько 60 млн. т. зерна, можна експортувати його у розмірах, які перевищують 50 % виробництва. Цей результат може бути досягнутий через інтеграцію проектів менеджменту і маркетингу, необхідне інвестування в інфраструктуру. Україна, маючи таке велике зернове поле, повинна мати свій власний комбайн – і за еквівалентною до значення зерна вартістю. Необхідно підкреслити, що 30% втрат зерна – втрати через нестачу комбайнів, затягування строків збирання. На 1000 га зернових культур припадає всього 7 комбайнів, а в Херсонській, Одеській, Запорізькій, Донецькій областях – 6.

Порівняно з 1997 р. кількість зернозбиральних комбайнів у господарствах України зменшилась з 110 тис. до 80 тис., кукурудзозбиральних – з 14 тис. до 10 тис., а їх технічний стан – на рівні повного спрацювання: недостатня кількість зернозбиральної техніки зумовлює не тільки великі втрати зерна, але й погіршення його якості.

Концепція стійкого розвитку зернового господарства має будуватися на засадах удосконалення його структури, усунення втрат і збалансування попиту з урахуванням природного потенціалу земель, які можуть використовуватися у господарствах товарного землеробства без порушення агротехніки від збільшення посівів зернобобових культур.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці 1 урожайність зернових культур.

З даних таблиці можна зробити висновок, що у 1999 вона знизилася на 20 % порівняно з 1990 р. Надзвичайно знизилась за останні роки урожайність озимого жита, озимого ячменю, кукурудзи на зерно (26 ц/га). Дальше підвищення врожайності по групі зернових у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур. При цьому слід враховувати потреби країни в необхідній кількості зерна різного господарського призначення – хлібного, круп’яного, технічного і фуражного.

Важливим показником рівня виробництва зерна є валовий збір, який наведений у таблиці 2 . Питома вага валового виробництва пшениці в останні роки становить близько 50 % від загальної кількості виробленого зерна в Україні. Як показано у таблиці з кожним роком в Україні зменшуються валові збори зернових, особливо озимої пшениці, проса, вівса, кукурудзи на зерно. Поряд із збільшенням виробництва зерна особливе значення має підвищення його якості. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін, перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами до інтегрованих систем боротьби з ними і інші заходи. Важливим показником рівня виробництва зерна є кількість його на душу населення. В Україні цей показник різко зменшується з кожним роком. Так, як у 1990 р. виробництво зернових і зернобобових культур на душу населення становило 490 кілограмів.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці 3 виробництво зерна по категоріях господарств України.

Таблиця 3

Виробництво зерна по категоріях господарств

З таблиці видно, що найбільша частка виробництва зерна припадає на с/г підприємства і особисті підсобні господарства населення, включаючи орендарів-громадян. Також, з даних таблиці свідчить те, що в Україні, починаючи з 1991 р. частка виробництва зерна фермерськими господарствами поступово зростає і у 1999 р. вона становить 500 тис. тонн.

Ці всі дані можна відобразити і у динаміці виробництва зерна по категоріях господарств (діаграма 1).

Щоб охарактеризувати стан зернового господарства України, то необхідно проаналізувати товарну пропорцію зерна за каналами реалізації.

Зміни, що відбулися за останні 5-6 років у реалізації зерна і впроваджені маркетингу, свідчать про поступовий перехід від адміністративної економіки до ринкової. Вважаючи державні закупівлі зерна основою політичної і соціально-економічної стабільності в країні, держава тривалий час контролювала процес реалізації цього виду продукції, диктувала селянину умови збуту через державне замовлення і держконтракт, одночасно намагаючись заінтересувати товаровиробника авансуванням (безпроцентним кредитом), матеріально-технічним забезпеченням, стимулюванням обсягів продажу зерна понад рівень держзамовлення, компенсацією транспортних витрат по доставці на елеватори, рівнем орієнтованої закупівельної ціни, що вважалась нижньою межею при закупівлях підприємствами хлібопродуктів. Динаміка обсягів товарної пропозиції в Україні, зміни в структурі каналів розподілу зерна у господарств суспільного сектора наведена в таблиці 4

Таблиця 4

Реалізація зерна по різних каналах в 1990-99 рр. господарствами суспільного сектора

Таблиця 5

Структура розподілу зерна по каналах реалізації за 90-99 рр. господарствами суспільного сектора

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24