Дипломная работа: Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке)

У сільськогосподарських товаровиробників основних природнокліматичних зон є перевірені практикою ресурсозберігаючі технології вирощування зернових з економічно зрівноваженою системою удобрення, що —забезпечує отримання зерна 40-50 ц/га, у тому числі озимої пшениці - 60-65, ярої - 45, ячменю - 40-45, кукурудзи на зерно - 80 ц/га.

Виконання Програми „Зерно України - 2001-2004 роки" дозволило наповнити внутрішній ринок зерна та збільшити обсяги його експортних поставок. Найвигіднішими для сільськогосподарських товаровиробників будуть такі канали реалізації зерна:

• продовольче забезпечення регіонів;

• реалізація для потреб тваринницьких галузей;

• створення насіннєвих фондів;

• промислова переробка зерна;

• розширення експорту зерна і продукції його переробки.

Програмою передбачається, що товаровиробники одержать від реалізації зерна понад 4,1 млрд. грн. прибутку при рівні рентабельності 117%. її реалізацією започатковується відродження зернового господарства в Україні.

Як бачимо, перспектива розвитку зернового ринку переконує нас у тому, що зусилля щодо його регулювання з боку держави потрібно не послабляти, а навпаки, нарощувати. Цьому також слугуватиме прийнятий нещодавно Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні".

Цей закон випливає із стратегії національної продовольчої безпеки і регламентує державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентноспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу. Він дозволяє забезпечити правовий захист усіх суб'єктів ринку зерна, сприятиме його функціонуванню на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання і держави, стабілізації цін на зерно та продукти його переробки, тощо.

Головною метою закону є регулювання виробництва зерна та ринок зерна в таких напрямках:

• забезпечення продовольчої безпеки держави;

• формування сприятливої для розвитку зернової галузі інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики;

• оптимізації структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природнокліматичних умов та ринкової кон'юнктури;

• забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави;

• встановлення державного контролю за якістю зерна та раціональним використанням ресурсів зерна, продуктів його переробки та сортового насіння;

• усунення можливого дефіциту концентрованих кормів для тваринництва і птахівництва;

• скорочення втрат зерна та забезпечення його високої якості;

• достатньої стабільності ринкових ресурсів зерна;

• упередження демпінгових цін на зерно;

• нарощування експортного потенціалу ринку зерна.

• визнання пріоритетності розвитку ринку зерна;

• створення сприятливих умов інвестиційної, кредитної та митної політики для діяльності вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, переробних підприємств, заготівельних організацій та інших суб'єктів господарювання на ринку зерна;

• встановлення організаційно-правових та економічних механізмів функціонування ринку зерна;

• впровадження механізму заставних закупок зерна;

• впровадження інтервенційних операцій на ринку зерна;

• визначення порядку експорту та імпорту зерна, продуктів його переробки за міждержавними угодами;

• встановлення гарантій щодо отримання сільськогосподарськими товаровиробниками своєчасної оплати за зерно при здійсненні його заставних закупок.

Варто розглянути, які основні положення окреслює цей Закон, підготовлений в узгодженості з проектом Цивільного кодексу України.

Перше. Чітке визначення суб'єктів ринку зерна, виробництва і зберігання зерна, заставних його закупок та проведення інтервенційних операцій.

Друге. Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна. Політика всебічного сприяння інтенсифікації зернового виробництва здійснюється шляхом: надання пріоритетної бюджетної та кредитної підтримки; науково-селекційної роботи та насінництва; робіт по землеустрою та упорядкуванню сівозмін; меліорації земель; розвитку сільськогосподарського машинобудування та ринків матеріальних ресурсів; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; заходів по боротьбі з карантинними бур'янами; лізингового обслуговування зернової галузі; розвитку мережі обслуговуючих зерновий ринок формувань; обов'язкового страхування зернових посівів.

Органи виконавчої влади сприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної бази виробників зерна, заготівельних та зернопереробних підприємств, заводів, які виготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, удосконалення інфраструктури зернового ринку.

Третє. Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання. Слід зазначити, що сертифікація послуг здійснюватиметься також згідно із Законом України „Про підтвердження відповідності", в якому визначено правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, та управління якістю і довкіллям, а також персоналу та передбачено забезпечення єдиної державної політики у сфері підтвердження відповідності.

Четверте. Зернові ресурси України, які державного резерву й інтервенційного фонду, не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвого страхового фонду, регіональних" та власних ресурсів зерна суб'єктів ринку. Окреслюється порядок їх формування та використання.

Основним пунктом є те, що суб'єктам ринку зерна гарантується право вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України та забороняється встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.

П'яте. Декларування зерна. Безумовно, власників зерна турбує положення про декларування зерна. Коли в країні відсутній механізм його декларування, неможливо зробити точні баланси зерна, визначити оптимальні норми продовольчого забезпечення регіонів хлібопродуктами. Крім того, рівень поінформованості органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування про стан внутрішнього ринку зерна надзвичайно низький. Тому в Законі визначено механізм декларування зерна. Однак декларуванню підлягає зерно, що знаходиться тільки на зберіганні, та декларують зерно тільки суб'єкти його зберігання. Інформація про власників зерна конфіденційна і не підлягає розголошенню. Положення Закону про декларування зерна спрямоване на захист чесних учасників зернового ринку і проти тих, хто хотів би приховувати зерно для отримання „чорного налу".

Шосте. Державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки. Окреслюються основні напрями здійснення державного контролю за якістю зерна, які проводяться через спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.

Оскільки всі суб'єкти контролю за якістю зерна є структурними підрозділами Міністерства аграрної політики, в Законі визначено, що державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки .

Сьоме. Зберігання зерна. В законі визначені правові основи зберігання зерна на зерновому складі, договору складського зберігання зерна, строку його зберігання, плати за зберігання, обв'язки та відповідальність зернового складу і поклажодавц, тощо.

Зерновий склад визначено складом загального користування, що накладає на нього зобов'язання приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Крім того, основним положенням цього розділу є те, що зерно повинне зберігатись на зернових товарних складах.

Восьме. Складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документу. Складські документи на зерно встановлені таких видів: складська" квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

Особливість такого документу полягає в тому, що він не може з'явитись на світ без відповідного зернового забезпечення. Тобто природа складських документів виключає появу порожнього товаророзпорядчого документу. Гарантією цьому виступає те, що зерновий склад не може видавати складський документ, якщо зерно фізично не передане на вберігання та не прийняте зерновим складом. Тобто складський документ може мати тільки реальне зернове наповнення, ніякі обов'язки з боку поклажодавця передати зерно на зберігання в майбутньому під видані зараз складські документи не правомірні, якщо навіть це передбачено договором складського зберігання.

Зерновий склад видає складський документ тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слід зазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвом надійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте на зберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24