Дипломная работа: Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке)

Моніторинг виробничо-фінансової діяльності підприємств і організацій за 2002 рік (заключні дані) / Міністерство аграрної політики України. — К., 2003.

Аналізуючи сучасний стан вітчизняного зернового господарства, не можна не звернути увагу на ряд чинників, які значно впливають на ефективність зерновиробництва. До них належать у першу чергу: матеріально-технічне забезпечення виробництва (достатня кількість машинно-технічних засобів, що відповідають стандартам нових технологій); постачання високоврожайних, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів посівного матеріалу; достатнє внесення мінеральних та органічних добрив; впровадження науково обґрунтованих сівозмін з оптимальним насиченням і раціональним розміщенням посівів зернових культур.

Таким чином, для забезпечення раціонального рівня механізованого виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції потрібно довести кількісний та якісний склад машинно-тракторного парку до науково обґрунтованої технологічної потреби, за якої всі операції виконуватимуться в найкращі агротехнічні строки з високою якістю та низькими витратами коштів і матеріально-технічних ресурсів. Проте наявний машинно-тракторний парк не відповідає сучасним вимогам аграрного виробництва. Нині в аграрному секторі використовується близько 296 тис. тракторів, 54 тис. зернозбиральних комбайнів, 23,5 тис. кормозбиральних комбайнів. У 2002 році кількість тракторів, порівняно з 1990 роком, зменшилась на 35,5%, зернозбиральних і бурякозбиральних комбайнів — відповідно на 50,4 і 44%. Основними машинами сільське господарство забезпечене лише на 48—66%. Крім того, відсутність необхідних коштів на закупівлю запасних частин не дозволяє виконувати потрібний обсяг ремонту наявної техніки, а тому готовність тракторів до відповідних сезонів польових робіт знизилася за аналізований період з 92 до 76%, зернозбиральних комбайнів — з 84 до 49%. Через технічні несправності не використовується четверта частина тракторів і комбайнів. Близько 90% техніки, що залишалася в господарствах, відпрацювала по одному і більше нормативних строків експлуатації. Внаслідок зносу за період з 1990 по 2002 рік списано понад 198 тис. тракторів, близько 46 тис. зернозбиральних комбайнів, десятки тисяч одиниць іншої сільськогосподарської техніки.

На заміну списаної техніки за останні 5 років сільськогосподарськими підприємствами придбано лише 9700 тракторів, 390С зернозбиральних комбайнів, з яких 1370 — зарубіжних, що були в експлуатації 3—8 років. Внаслідок різкого зниження купівельної спроможності споживачів техніки, її закупівля значно зменшилася.

Ефективність зерновиробництва, а саме врожайність сільськогосподарських культур, як було сказано вище, в першу чергу залежить від якості ґрунтів, внесення мінеральних та органічних добрив. Науково обґрунтоване використання добрив дозволяє одержувати біологічно цінну рослинницьку продукцію, яка придатна навіть для дитячого та лікувального харчування. Удобрення беззаперечно впливає на родючість ґрунту. Наприклад, органічні добрива підвищують вміст гумусу, застосування їх у поєднанні з мінеральними поліпшує агрофізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту.

На різке зниження врожайності зернових значно вплинув низький рівень внесення мінеральних добрив. У 2002 році під посіви сільськогосподарських культур в Україні вносили всього 9,4% від кількості мінеральних добрив, використаних у 1990 році. Аналогічна ситуація з їх внесенням з розрахунку на 1 га посівної площі. У 1990 році під зернові (без кукурудзи) вносили 125 кг д. р. на 1 га, тоді як у 2000-му — 15, 2001 — 21, 2002 році — 24 кг. Якщо при забезпеченні мінімальної потреби в мінеральних добривах до 1990 року врожайність зернових становила 28—35 ц/га, цукрових буряків — 280—300, соняшнику — 16 ц/га, то у 1999 році вона дорівнювала відповідно 14—20, 156 і 10 ц/га. Починаючи з 2000 року відмічається деяке збільшення внесення мінеральних добрив під посіви сільськогосподарських культур. Разом з тим статистика свідчить про підвищення врожайності.

Значно порушений баланс внесення хімічних елементів. У 1990 році співвідношення М:Р:К становило 1,0:0,7:0,7, а в 2001 році — відповідно 1,0: 0,07 : 0,13. Недостатнє заміщення винесених з урожаєм мінеральних речовин, незбалансованість їх структури (збільшення частки азотних добрив) посилює мінералізацію і виснаження ґрунтів, а відтак і зниження гумусності з усіма негативними наслідками.

Не краща ситуація і з органічними добривами. Якщо у 1990 році їх вносили 8,6 т (в перерахунку на 100% поживних речовин), то в 2000 році — 1,3 т на 1 га, що у 6,6 раза менше. Не збільшилось їх внесення у 2001 і 2002 роках.

За даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН, вміст гумусу досить тісно корелює з урожайністю. Його зменшення в ґрунті на 1% призводить до зниження врожайності на 15%. За умов, коли різко зменшено внесення органічних добрив, вміст гумусу у типовому чорноземі може підтримуватися тільки там, де число полів сівозміни з просапними культурами не перевищує числа полів із травами.

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 20 квітня 1998 року про Програму "Зерно України" з метою забезпечення цільового, комплексного, науково обґрунтованого розвитку зернового господарства й для забезпечення зерном у повному обсязі внутрішніх потреб і на експорт планувалося застосовувати найбільш ефективні методи використання добрив (рядкове та підживлення), а також асоціативні біопрепарати, які здатні фіксувати атмосферний азот і вивільняти з ґрунтового комплексу зв'язаний фосфор (ризоагрин, мізорин, флавобактерин), вуглеамонійні солі й регулятори росту рослин. Крім того, враховуючи обмежену кількість як органічних, так і мінеральних добрив, Програмою передбачалося застосування найбільш ефективних методів їх використання. Щоб збільшити приріст урожайності зерна на 1 кг д. р., треба внести добрив до 6-7 кг. Передбачалося до 2000 року щорічно вносити на 1 га орної землі 5—6 т органічних добрив, а під зернові культури — по 60—80 кг д. р. мінеральних добрив. У більш віддаленій перспективі ці обсяги планувалося збільшити в 1,5—2 рази.

Реальна картина виявилася протилежною щодо запропонованої у 1998 році Програми. Замість 5-6 т органічних добрив у середньому по Україні у 2000 році вносили їх тільки 0,7 т під посіви зернових. Крім того, з кожним роком ця цифра зменшувалась. Аналогічна ситуація і з внесенням мінеральних добрив.

Однією з головних причин значного зменшення внесення органічних добрив було зниження обсягів виробництва у галузі тваринництва. Зменшення площ посіву кормових культур у свою чергу також зумовило скорочення поголів'я худоби, яке за аналізований період (1991-2000 роки) в середньому зменшилося на 55%.

У ринкових умовах господарювання на економічну ефективність виробництва, яка на кінцевому етапі розглядається як його прибутковість, впливає ціна реалізації продукції. Щоб виявити, як рівень цін впливає на прибутковість вирощування пшениці озимої, нами були проведені відповідні розрахунки на прикладі сільськогосподарських підприємств Київської області за 2001 і 2002 роки.

Ціна реалізації на озиму пшеницю у 2001 році коливалася у межах 260—610 грн. за тонну і в середньому становила 440 грн/т. У 2002 році ціна була у межах 280— 460грн. за тонну і в середньому дорівнювала 330 грн./т, тобто на 110 грн. менше, ніж у попередньому році. Середня рентабельність у 2001 році становила 37,68%, а в 2002 році — 21,98%, тобто у 1,7 раза менше. Причому середня собівартість озимої пшениці у 2001 році була більша на 5,2 грн./т, затрати праці вищі на 8,4 люд.-год. на 1 т порівняно з 2002 роком.

Звичайно, середня ціна реалізації не є об'єктивним показником, вона не показує градації цін по структурі реалізації і потребує глибшого дослідження в даному напрямі. Розрахунки свідчать про взаємовплив таких показників, як обсяг виробництва, одержаний прибуток від реалізації даного обсягу і ціна реалізації, та тенденцію, спричинену збільшенням або зменшенням ціни. Так, у взятих для розрахунків сільськогосподарських підприємствах обсяг виробництва озимої пшениці становив 487,8 тис. т, що на 18,1 тис. т більше, ніж у 2001 році. При цьому прибуток від реалізації у 2002 році був на 21,2 млн. грн. менший, ніж у 2001 році внаслідок зниження ціни. На 1 т дані підприємства втратили у середньому 92 грн.

Низькі ціни у 2001—2002 роках, на думку аналітиків, були зумовлені значною перевагою пропозиції над попитом1. Про те, що саме попит і пропозиція відіграють головну роль у встановленні цін, свідчить ситуація, яка склалася на ринку зернових у 2003 році.

Ринок зернових демонструє безпрецедентний ріст, причому максимум цін на продовольчу пшеницю ще не досягнуто. З вересня 2003 року на пшеницю 3 класу ціни зросли від 970—1050 грн./т ЕХW до 1200 грн./т ЕХW наприкінці місяця. Кілька великих угод укладено за ціною 1220 грн./т ЕХW, однак попит на ринку продовольчого зерна значно перевищує пропозицію. Уперше за багато років продовольча пшениця дорожче соняшнику, що нині пропонують на ринку за ціною 900—950 грн/т ЕХW. Основними факторами, що спричинили ріст цін, називають такі: відсутність внутрішньої пропозиції, нерівномірний імпорт продовольчої пшениці, що призводить до нерівномірного насичення ринку.

Таким чином, сільськогосподарські підприємства у 2002 році втратили значні прибутки через низькі ціни на сільськогосподарську продукцію. Щоб забезпечити прибутковість національних виробників зернової продукції, в першу чергу держава повинна втручатися в процес ціноутворення на зерновому ринку, політичними й економічними важелями забезпечувати рівень цін, який би стимулював зерновиробництво і надавав можливість розширеного відтворення для сільськогосподарських виробників у цій галузі.

Ще одним важливим чинником, що впливає на прибутковість зерновиробництва, є конкурентоспроможність продукції даної галузі. Високу конкурентоспроможність вітчизняного зерна на внутрішньому і зовнішньому ринках може забезпечити застосування нових, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів та впровадження середньо- і низьковитратних енергозберігаючих технологій вирощування зернових культур, які дають можливість одержувати відносно високі врожаї зерна належної якості за низької його собівартості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24