Учебное пособие: Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків)
Учебное пособие: Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ
І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА
Г.К.Радчук, О.В.Тіунова
Сімейне виховання
(освітній тренінг
для батьків)
Навчально-методичний
посібник
Тернопіль -
2007
УДК 159.922.73
ББК 88.4
Р 15
Радчук Г.К., Тіунова О.В. Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків). Навчально-методичний
посібник. - Тернопіль: ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007. – 121 с.
Рецензенти:
А.Б.Коваленко - доктор
психологічних наук, професор.
З.С.Карпенко - доктор
психологічних наук, професор.
С.К.Шандрук - кандидат
психологічних наук, доцент.
У даному навчально-методичному посібнику
представлена програма та зміст просвітницького тренінгу, метою якого є зміна
ціннісно-смислових настанов у сфері сімейного виховання, розвиток діалогу як
найбільш сприятливого середовища розгортання особистісного потенціалу дитини в
сім’ї.
Для викладачів, студентів, практичних психологів, а також
усіх фахівців, які працюють у сфері сімейного виховання.
Затверджено Вченою Радою Тернопільського національного
педагогічного університету імені В.Гнатюка (протокол № 6 від 30.01.07р.)
УДК 159.922.73
ББК 88.4
ТНПУ імені В.Гнатюка, 2007
Зміст
Теоретико-методичні засади освітньої програми
“Сімейне виховання ”
Мета, завдання та структура тренінгу
Зміст тренінгу
Додатки
Література.
Теоретико-методичні
засади освітньої програми: “Сімейне виховання ”
Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини
залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї. “Всі ми родом з дитинства”,
“Все – і хороше, і погане – людина одержує в сім’ї”. Ці педагогічні сентенції
відомі, напевне, всім. Ученими доведено, що у сім’ях дітей з девіантною
поведінкою спостерігаються певні порушення у системі сімейних стосунків:
гіперопіка зі сторони матері; повна байдужість батьків до дитини; жорстоке,
агресивне ставлення з боку одного з батьків. Тому, на наше глибоке переконання,
гармонізація сімейних стосунків є ефективним чинником профілактики негативних
явищ у молодіжному середовищі. Відтак, зрозуміло, що без радикальної перебудови
традиційного сімейного виховання, не слід очікувати серйозних успіхів у сфері
становлення повноцінної особистості: самостійної, відповідальної, упевненої у
собі, ініціативної, творчої, з чіткими моральними настановами.
Слід зазначити, що перехід до нової гуманістичної парадигми -
провідна тенденція сучасної освіти в кінці ХХ на початку ХХІ століття. Орієнтація
на особистість – загальна риса всіх освітніх проектів нашого часу. Філософія
освіти досліджує особистісно зорієнтовану освіту через категорії суб’єкта,
свободи, саморозвитку, цілісності, діалогу, творчості. З позиції психології
концепція особистісно зорієнтованої освіти збагачується уявленнями про функції
особистості в життєдіяльності людини, про ціннісно-смислову сферу, рефлексію,
переживання, особистісний досвід і діалог як механізм розвитку особистості.
Особистісне начало в людині, зароджуючись ще в ранньому
дитинстві, порушує лінійність, запрограмованість виховного процесу, надаючи
йому риси вибірковості, саморозвитку, цілісності, опосередкованості. Психологи
і педагоги, які розвивають концепцію особистісно зорієнтованої освіти,
одностайні в тому, що освіта – це не формування особистості із наперед заданими
властивостями, а створення умов для повноцінного прояву і відповідно розвитку
особистісних якостей дитини.
Проте, можна констатувати той факт, що ставлення до
особистості в освітній практиці, і насамперед у практиці сімейного виховання відповідає
панівній у суспільстві парадигмі: особистість і до сьогодні розглядається як
те, що потрібно “активізувати”, “спрямовувати”, “формувати”. Якщо в освіті ще
помітні деякі прогресивні зміни, то у сфері сімейного виховання панують
традиційні стереотипи.
Звідси випливає необхідність рішучого подолання стереотипів
старого мислення у сімейному вихованні. Коротко зупинимося на найтиповіших з
них.
Найбільш поширеним є ототожнення виховання з маніпулюванням
дитиною, її поведінкою. Відповідно до цього стереотипу, виховання – це корекція
поведінки дитини діями батьків. Насправді, дитина це не шматок глини, з якого
виліпиш все, що захочеш. Дитина – особистість, яка здатна відчувати,
переживати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій унікальний
досвід, мати свою власну точку зору, та вибирати, як їй поводити себе у тих чи
інших ситуаціях. Надзвичайно важливо зрозуміти, як дитина бачить свою сім’ю,
себе, як інтерпретує те, що відбувається. Саме її особистісне ставлення є результатом
внутрішньої активності дитини і має для неї певний сенс, який не завжди є
очевидним зі сторони, але саме ставлення, а не зовнішні обставини визначають
поведінку дитини, є основою розвитку її особистості. Ми вважаємо, що почуття і
переживання дитини є тим компасом, який допоможе досягнути бажаної мети у
вихованні. Тому становлення особистості дитини у сім’ї – це взаємний процес, у
якому батьки, виховуючи своїх дітей, і самі виховуються. Дитина – це вільна
(а, отже, автономна) особистість; виховання – це перш за все самовиховання
батьків.
Ще одним стереотипним уявленням про сімейне виховання є
переконання батьків про те, що ця сфера добре контролюється і усвідомлюється
ними. Кожен із батьків схильний думати, що добре розуміє і себе, і свою дитину.
Ми впевнені, що можна контролювати і достатньо добре усвідомлювати свої дії і
вчинки, але справжні переживання не лише дітей, але і батьків практично не
контролюються і усвідомлюються достатньо погано і часто спотворено. Потрібна
особлива праця на рівні внутрішнього і зовнішнього діалогу. Виховання
передбачає вміння слухати.
Наступний стереотип стосується батьківської самопожертви.
Виховання ж, на нашу думку, передбачає повноцінну суб’єкт-суб’єктну взаємодію,
яка базується на врахуванні потреб та інтересів як дітей, так і батьків, їхніх
психологічних кордонів, толерантності у стосунках. Повноцінне виховання
неможливе без справжньої рівності, захищеності інтересів не лише дітей, але і
батьків.
Ще один стереотип, пов’язаний з негативним ставленням
традиційного сімейного виховання до так званої словесної педагогіки як
неефективної. Справжнє виховання передбачає культуру мовлення на рівні
внутрішнього Я, з використанням Я – висловлювань, організацію розгорнутого
діалогічного спілкування.
Традиційно батьки вважають, що процес
формування впевненої у собі, позбавленої комплексів, самостійної особистості
повинен базуватися на постійному критичному оцінюванні, систематичному контролі
її діяльності з обов’язковою вказівкою на помилки, проблеми, упущення,
порівнянням з кращими зразками, учнями тощо. Насправді, процес становлення
позитивної Я-концепції особистості дитини базується на трьох основних видах
досвіду, які необхідні для становлення Я, а саме: 1) увага і повага до неї; 2)
справедливе ставлення зі сторони інших; 3) визнання ними її цінності. Відповідно
за таких умов відбувається внутрішній процес формування структури Я: 1) увага і
повага до самої себе; 2) справедливе ставлення до самої себе; 3) визнання
власної самоцінності. Саме ці здатності необхідні для того, щоб людина стала
автономною, автентичною і продуктивною.
Вищеназвані та інші стереотипи унеможливлюють реалізацію
особистісно-зорієнтованих підходів у практику сімейного виховання. Тому ми
вбачаємо нагальну необхідність впровадження інноваційних форм навчання батьків
та майбутніх батьків з метою зміни ціннісно-смислових установок у сфері
сімейного виховання, розвитку діалогу як найбільш ефективного механізму
розгортання особистісного потенціалу дитини.
У нашій освітній програмі діалог виконує двоєдине завдання:
1)
як умова повноцінного
становлення особистості дитини;
2)
як ефективна форма
навчання інноваційним підходам у сфері сімейного виховання.
Інакше кажучи, у процесі навчання ми будемо за допомогою
діалогічної взаємодії поглиблювати саморозуміння та адекватне розуміння
поведінки, переживань, думок дитини, розвивати вміння асертивно встановлювати
психологічні кордони, адекватно висловлювати свої переживання та почуття,
розвивати ціннісне ставлення до особистості дитини, тобто у цілому вибудовувати
повноцінний діалог у взаєминах з дитиною.
Для того щоб осягнути реальні і потенційні
можливості діалогу необхідно зрозуміти його сутнісні характеристики, які наразі
активно обговорюються у філософській, психологічній, культурологічній та
педагогічній літературі.
Зверненість суспільства до гуманізації і
гуманітаризації освіти, поліфонічність світу актуалізують проблему діалогу у
вихованні. Дослідження М.М.Бахтіна, В.С.Біблера, С.Л.Братченка, М.Бубера,
О.О.Галицьких, М.С.Кагана, М.В.Кларіна, Ю.М.Лотмана, К.Роджерса, В.В.Сєрікова
та ін. дали можливість визначити діалог як унікальне середовище становлення
духовно зрілої особистості.
Філософи вважають діалогічність властивістю
життя. М.М.Бахтін підкреслював, що думка не народжується і не знаходиться в
голові окремої людини, вона народжується між людьми, які разом шукають істину.
Діалог дає можливість людині набути здатність заглиблюватись у себе,
усвідомлювати власні переживання, відкривати світ почуттів. Сократ винайшов
механізм прояснення сутності явищ через діалог. Він був переконаний, що за браком власної мудрості він
не може вчити чому-небудь, і бачив своє завдання, щоб, ведучи бесіду, ставити
все нові і нові запитання, спонукати тим самим людину саму відкривати знання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 |
