Дипломная работа: Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.

              Такий шлях показує Сковорода від людини до Бога. Вихід від самопізнання до богопізнання можна назвати вихідною лінією пізнання. Але філософ знає й шлях від пізнання Бога до  пізнання людини. Це низхідна лінія пізнання. Пригадується біблійна драбина Якова, по якій виходять на небо і сходять на землю. «Коли ти, - каже мислитель, - новим та правдивим оком добачив у ньому Бога, тоді ти побачив у ньому вже все, як у джерелі, як у дзеркалі».  «Час, життя й усе інше в Бозі міститься. Хто може зрозуміти будь-що з видимих і невидимих істот, не зрозумівши того, хто є всьому головою й основою?.. Отже, якщо хочеш будь-що пізнати та зрозуміти, мусиш передусім зійти на гору пізнання Бога».

              Мусимо, одначе, підкреслити важливий діалектичний момент: Сковорода усвідомив, що висхідна і низхідна лінії пізнання сходяться. Доводить це таке його твердження: «Пізнання Бога і самопізнання – нерозлучні». Те й те пізнання є світлом, що пронизує водночас душу. «хто вгледів у собі, всередині, головну точку машини – царство Боже, той пізнав себе, бо знайшов у мертвім живе, у темряві – світло». «Знайти Господа – це побачити початки всього; побачити ж початки – це знайти самого себе в собі». «Труд один – пізнати себе,  збагнути суть людини, і збагнути Бога».

              Отже, пізнати себе і пізнати Бога – це єдиний акт, бо пізнати свою духову сутність – значить пізнати себе в Бозі.

              Ця думка живуча! Вона збігається з думкою філософа нашого віку, Макса Шелера, у якого знаходимо ось яке висловлення: «Свідомість світу, самосвідомість і свідомість Бога становлять нерозривну структурну єдність».

              На такі ж живучі ідеї, які відлунюють у пошуках мислителів і нашої доби, натрапляємо на багатьох сторінках творів Сковороди. Вони притьмарені мертвотною літературною мовою 18 століття, але в перекладі на сьогочасну українську літературну мову вони промовляли б до читача так само сильно, як промовляють своїм класичним стилем листи мислителя, писані по-латині.

                   Ми висловились: «відлунюють у пошуках мислителів», бо пам’ятаємо, що твори Сковороди відбивають безперервні пошуки мислителя-мандрівника. Справжній мислитель шукає, і справжня філософічна творчість полягає не стільки в створенні замкнутої системи, як у шуканні й показуванні дороги.  Сковорода шукав правду, бо тільки правдою міг жити. Своїм мандрівним життям і своїми пошуками він нагадує того пустельника, про якого розказував в діалозі «Ікона Алківіядського».

              Пустельник жив у глибокій самотині. Щодня на схід сонця виходив він у просторий сад, де літала диво-пташина. Вона навмисно сідала близько, ніби заохочувала спіймати її. І пустельник намагався її зловити. Тисячу разів здавалося йому, що вона вже в його руках, але все дарма.  Одного разу пташка промовила до нього: «Не сумуй, друже мій,  що не можеш мене спіймати. Ти будеш весь вік ловити мене, щоб ніколи не спіймати, а тільки граючись проводити час».

              Сковорода був свідомий того, що істину треба завжди наново відкривати і що мудрець ніколи не закінчує шукання. Він був «все душним шукачем правди», як окреслив Ковалинський, тобто невтомним ентузіастом, що вкладав усю душу в свої пошуки.

                3. СПІЛЬНІ ТОЧКИ В ТВОРЧОСТІ ТА СВІТОГЛЯДІ         СКОВОРОДИ ТА МЕВЛЯНИ

Вони творили в різні епохи , на  різних  територіях та в них одна мета – вивести людину на істиний шлях, на шлях пізнання Бога.  Вони вірять в живого Бога, який постановив принципи життя, і наштовхують своїми оповіданнями людей на думку, що змінивши деякі свої принципи можна змінити і своє життя, тобто інший посів – інший врожай. Вони прагли донести до людей свої філософські ідеї. Вони писали просто: прості життєві історії, прості сюжетні лінії, проте кожна з їхніх історій мала глибокий символічний зміст. 

Вони обоє були високо освіченні, знали багато мов, релігію. Проте Мевляна був більш направлений на весь світ, а Сковорода більш на те, щоб підняти  український народ.

              Виховувались в різних культурах, проте часто про одні і ті ж речі говорили навіть однаковими словами. Загальна риса їхніх творів полягає в тому, що вони дидактичні, тобто повчальні. Головна мета творчості Мевляни і Сковороди – людина, Творець і сенс життя.

             Літературна форма їхніх творів також схожа. Наприклад «Месневі» Мевляни і «Харківські байки» Сковороди.

1)  Їм характерна одна і таж літературна форма, простий сюжет, прості герої, лиш би  донести свої ідеї. Але за цією простотою схована велика ідея і філософський зміст.

2)  Філософський  зміст їхніх творів схожий в тому, що  вони опирались на релігію, брали з неї основні ідеї.

Вони вірили в єдиного Бога – це було в коріннях їхньої філософії. Філософський зміст їхніх творів, і їх ідейність тісно прив’язана до релігії. Сковороді не притаманна ніяка обрядовість і релігійність. Його віра жива, його Бог живий, який дав людям інструкцію до життя – Біблію. Немає вже посередника (священика). Є людина і її Творець. І кожен може побудувати своє життя  правильно, якщо буде знати Бога, знати себе і своє покликання, тобто ціль свого творення.

              І Мевляна, і Сковорода мали одну ціль –  знайти істину, а істину вони вбачали тільки в Творці. Сковорода часто бере тези із Біблії (як і Мевляна з Корану, чи Хадісу ) і нарощує на них смисловий сюжет.

              Спільні точки та принципи, яких дотримувалися представник течії тасавуфу в Туреччині Джеляледін Румі та видатний філософ, письменник та громадський діяч України Григорій Савич Сковорода:

            1) добиватись знань.

Обидва були освіченими людьми, знали кілька мов, володіли знаннями з багатьох наук, а також вивчали античну філософію та літературу.

           2) бути скромним і відданим служінню людям. Мевляна також дійшов до цього найвищого щабля розуміння Бога: любов до Бога не є можливою без любові до людини. І як висновок: не можливо служити Богу не служачи людям.

              Сковорода також рахував, що правильно розтратити своє життя можна тільки  служачи своєму народові. Тут існує один момент, що відрізняє Сковороду і Мевляну: ідейність Мевляни розповсюджувалась на всіх людей:

                             Приходи, хто б ти не був

                             Все одно приходи…

                             Невірний, язичник…

                             Все одно приходь…

А Сковорода в цьому плані більш патріотичний, він направляв усі свої погляди, ідеї на Україну, щоб підняти її, щоб допомогти рідній землі. 

           3) Подібна система образів. Наприклад, велика увага приділяється серцю, помислам серця. Серце людини – це святе. Серце може змінитись «з кам’яного в плотяне», але тільки є одна для цього умова: впокоритись перед Всемогутнім Богом і дозволити Йому працювати з власним серцем. Тобто визнати Його авторитет, Його Слово – Біблію за інструкцію життя, і не робити більше того, що хочеться тобі, а робити як радить Біблія. Наприклад, якщо крав – тепер не кради; грішив – не гріши; блудив – не блуди.

            4) І тому справедливо рахують обидва, що над собою потрібно багато працювати, намагатися зроби якомога більше, що від вас залежить для зміни себе.

            5) Щоб не втратити свій внутрішній потенціал обидва рахували, що треба весь час навчатись, все життя. Та все ж таки пізнання себе – головніше. Сковорода: «якщо не будеш знати себе, своє покликання – все марно». Учень Джеляледдіна Румі писав як в унісон: «якщо не знаєш себе, то яка користь від наук?».

           6) І Румі, і Сковорода  глибоко розуміли минущість цього світу. Він короткий і не вартий того, щоб  прив’язуватись до нього: до багатства, слави. Як приклад, Сковорода не раз відмовлявся від високих посад, щоб не зіпсуватись самому, не розгордитись і не стати лицеміром. Він  рахував, що його місце далеко від показух і лицемірства, беріг себе. Григорій Савич писав « не будь слугою слави і багатства», і рахував, якщо в людині є щось цінне, то люди самі це побачать. І як відлуння – стрічки з Мевляни: «бережись від показу і хвастощів, бережи себе».

            7) Розуміння долі у письменників також близьке. І Мевляна, і Сковорода визнають, що в людини є доля, і від неї не втечеш. Але вона не є фатальною від Бога. В людини є вибір завжди, вона вільна вибирати. Просто Бог знає її  людське серце, і його мотиви. Обоє рахують, що краще впокоритись перед Богом і доля тебе поведе, а якщо будеш в протиріччі з Богом, то долі нічого не залишається як тільки тебе волочити.

           8) Також велике значення віддавали внутрішньому значенню, а не зовнішньому вигляду. Розуміли і навчали не зупинятись на зовнішньому вигляді подій, а дивитись в глибину, щоб  побачити справжнє значення, так як є те, чого не бачить наше око, тобто «скритий смисл».

           Сенс життя людського вбачали в гармонії між людиною і Богом. Якщо точніше,  Мевляна бачив сенс життя у тому, щоб знайти Бога і пізнати його. А Сковорода розумів, що знайти Бога можна через розуміння себе, як Божого творіння, в якому Божий дух.  Адже насправді, ніякими вправами і медитацією не можливо досягнути Бога.

                                        ВИСНОВКИ

 Мевляна і Сковорода не тільки схожі, вони є представниками однієї течії в філософії. Однією з причин може бути те, що обидва з них були освіченими людьми, знали кілька мов, володіли знаннями з багатьох наук, а також вивчали Античну філософію та літературу. Але на мою думку основною відправною точкою є те, що вони були представниками релігій, в яких домінує віра в єдиного Бога. Це важливо тому що філософські погляди Мевляни і Сковороди обертаються навколо віри в ту невидиму істоту, яка створила всесвіт і керує ним, тобто в Бога.

              В творі «Пізнай себе» Сковорода говорить:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12