Курсовая работа: Освіта та соціальна мобільність
В
останні роки усе більш й більш помітно виявляється тенденція використовувати як фактор соціальної мобільності не стільки саму вищу
освіту, скільки свідоцтво про неї, тобто диплом.
Феномен соціомобільних
"властивостей" диплома про вищу освіту спостерігався й у минулому,
але не в такій мірі й не в таких масштабах як
сьогодні. Для чималої частини студентів головне
— одержати диплом про вищу освіту. Значення не
має — якого профілю, по якій спеціальності.
Почасти цим пояснюється "мода" на
такі спеціальності, як юридичні, економічні,
менеджерські й ін. Знак, символ, тобто диплом, заміняє реальність вищої освіти.
Козлова О.Н, зазначає, що соціологічні
дослідження, проведені у київських вузах (2003 р.), показали: 25 % студентів метою свого перебування у вузі вважають одержання диплома ("корочок"), а не знань, не вироблення професійного наукового мислення, не формування практичних здатностей для діяльності в професійно певній сфері трудової діяльності. [17, 14] Диплом здобуває самоцінність як фактор
соціальної мобільності. За цим стоїть не тільки скривлена свідомість деякої
частини студентства, але й реалії сучасного соціального життя. У деяких
структурах сучасного українського суспільства
(комерція, адміністративне управління, державна служба, соціальне забезпечення
й ін.) увага в кадровій політиці звертається насамперед на наявність диплома про вищу освіту без
достатнього обліку її профілю і якості. Диплом
при цьому стає самостійним фактором соціальної мобільності. В дослідженнях Козлової
О.Н зазначається, що соціологічний аналіз кадрового складу адміністрації Київської області і її районів свідчить, що тільки близько 7 % працівників (чиновників) мають вищу освіту, що відповідає управлінським вимогам. [17, 15] В
абсолютної більшості є диплом про вищу освіту аж ніяк не управлінського
профілю, часто досить далекого від тих реальних проблем, які вимагають відповідних знань.
Самостійна соціомобільна функція диплома
органічно пов'язана із протекціонізмом і деформаціями кадрової політики.
Соціальна
мобільність сама по собі є однією з найважливіших характеристик суспільства, ступеня його
відкритості/закритості, сучасності/традиційності,
демократичності/недемократичності, ліберальності/консервативності, а також його
здатності до саморозвитку або до застійності.
Все залежить від типу мобільності, її факторів
і каналів. Демократичне відкрите сучасне суспільство характеризується високим динамізмом висхідної й вільної
горизонтальної мобільності. Закриті, традиційні, консервативні системи істотно
обмежують соціальну мобільність. Домінуючу роль у них грають приписні статуси,
протекціонізм, багатство. Превалювання спадаючої соціальної мобільності — свідоцтво глибокої соціальної кризи й деградації суспільства.
У
демократичних відкритих суспільствах фактори соціальної мобільності різноманітні. Серед них особливе
місце займає вища освіта. Однак вона не є винятковим і забезпечує позитивну вертикальну мобільність
у сполученні з іншими факторами, насамперед з інтелектуально-вольовими якостями індивіда. У випадку
групової мобільності (наприклад, молоді) особливе значення має державна
підтримка, а також підтримка різних суспільних
фондів. Особливо на стартових життєвих позиціях.
Вища освіта
може забезпечити вертикальну й горизонтальну мобільність по наступних основних напрямках:
-
професійно-трудовий, який зумовлює рух
індивідів, груп у трудовій сфері на основі професійних наукових знань;
-
соціально-стратифікаційний (переміщення в ієрархії соціальних страт за рівнем освіти,
доходу, престижу, влади);
-
територіальний (зміна місця проживання залежно від можливостей і умов
застосування індивідом своїх спеціальних знань і професійної здатності);
-
світовий (міжнародний) ринок
інтелектуальної праці;
-
по сферах зайнятості (перехід працівників розумової праці з однієї сфери зайнятості в іншу залежно від наявності робочих місць, умов праці
й т.п.);
-
суспільний (підвищення або зниження статусу в діяльності громадських
організацій, профспілок, політичних партій).
У кожному із цих напрямків вища освіта
може обумовлювати й вертикальну й
горизонтальну мобільність як індивідуальну,
так і групову.
У
сучасній Україні ці напрямки мають свою специфіку, обумовлену не стільки трансформаційними процесами, скільки соціально-економічною кризою й дефектами соціальної
політики держави. Спостерігаються суперечливі процеси. Так, з одного боку,
розширилася міжнародна соціальна мобільність українських фахівців з вищою освітою. За своїм типом вона є не тільки
горизонтальною (територіальне переміщення), але й вертикальною, тому що найчастіше приводить до значного підвищення доходів, та й соціально-стратифікаційного статусу. По суті справи, для країни — це втрата
інтелектуальних ресурсів; для індивіда — позитивна соціальна мобільність. Включення в Болонський процес
інтенсифікує мобільність українських фахівців у європейському просторі. Разом з тим, з іншого боку, утруднена міжтериторіальна мобільність фахівців усередині України. У більшості
випадків студенти орієнтуються по закінченню
вузу на працевлаштування у власному регіоні, у якому не завжди є робочі місця
за фахом.
Суперечлива
ситуація й із професійно-трудовим напрямком. З одного боку, канали
мобільності по цьому напрямку розширюються.
Поряд з державною сферою, існують приватні, акціонерні, муніципальні компанії, фірми, у яких є
можливість прикласти свої знання й знайти бажаний соціальний статус. Однак, з
іншого боку, низька оплата працівників розумової праці обумовлює собою низький соціально-стратифікаційний статус (по доходу) і
знецінювання вищої освіти. Багато хто, одержавши
вищу освіту, направляються по інших каналах
соціальної мобільності — комерція, бізнес, що також начебто вимагає вищої
освіти, однак часто не того, котре індивід одержав. Канали соціальної мобільності в усіх напрямках у
сучасному українському соціальному просторі суперечливі, багато в чому конфліктогенні й з невизначеним результатом.
Утруднене працевлаштування молодих фахівців. Особливо на стартових позиціях
трудової діяльності й соціального самовизначення. Реальні можливості соціальної
висхідної мобільності не дуже сприятливі. Сучасні вузи готовлять фахівців, які будуть затребувані не нинішнім ринком, а
майбутнім. Зводити вищу освіту до потреб ринку
— ще не значить забезпечити більш інтенсивну
висхідну соціальну мобільність. У вищої освіти
більш широкі
й більш складні соціальні функції, ніж
задоволення потреб ринку, хоча оперативно й стратегічно відгукуватися на його
потреби й виклики, безперечно, необхідно.
На українському
ринку праці потреба у фахівцях росте. Щорічно
на 5-6 % росте попит на лінійних керівників,
організаторів виробництва, менеджерів,
інженерів високої кваліфікації. Поки сприятлива ситуація для бухгалтерів,
фахівців з фінансів, маркетингу, управлінню
персоналом, рекламі, телекомунікації, інформаційним технологіям, формації,
соціології й ін. [15, 32]
Звичайно
багато підприємств, компанії не дуже охоче беруть на роботу молодих фахівців,
оскільки останні не мають трудового досвіду за професією. Наявність досвіду
роботи — одне з основних умов наймання. Коли ж
наявність досвіду роботи не настільки важливо, то основна вимога до молодих фахівців — якість освіти (по рейтингу вузу, відповідності профілю диплома змісту й характеру роботи). Причому показники академічної успішності, з
погляду роботодавця, не мають особливого значення. Головне — уміння швидко й здраво
мислити, приймати вірні рішення, гідно
виходити зі складних ситуацій, уміння "ладити з начальством", не створювати напруженості й конфліктів
у колективах.
Ресурси
вищої освіти — фактор соціальної мобільності не тільки особистості, але й суспільства. Їх
наростання, створення сприятливих можливостей і умов для особистісної й суспільної користі є разом з тим особливим, нічим не замінним фактором
соціально-економічного й духовного прогресу суспільства, його демократизації, формування громадянської позиції,
державної й національної безпеки. Разом з тим демократизація суспільства, його економічне, соціально-політичне й духовно-моральне
благополуччя є основою широкої доступності вищої освіти й інтенсивної
висхідної й вільної соціальної мобільності.
Соціомобільні функції вищої освіти в нинішній Україні не забезпечуються
в достатній мірі необхідними умовами, та й
ресурси недостатньо трансформуються. Необхідно стратегічно планувати інтенцію,
фактори, пріоритети, методи трансформації й інтенсифікації соціомобільних ресурсів університетської освіти з урахуванням українських
обставин, перспектив і характеру глобалізаційних
процесів. При цьому необхідно враховувати не тільки й навіть не стільки
сформовану ситуацію, а інтенції й характер зрушень, змін в економіці, у соціальній і духовній сферах, у науці
й техніці, в інформаційних і комунікативних
процесах. Парадокс вищої освіти заклечається в тому, що університети готовлять фахівців і студенти одержують вищу освіту сьогодні, але соціомобільний ефект позначиться через 5 і більше років в інших обставинах, в інших соціумах.
Освіта
завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в
цілому. Більше того, у майбутні десятиліття ця
його функція буде зростати, особливо в тих країнах, які вступають у процес
переходу в постіндустріальне, інформаційне суспільство.
В умовах переходу до ринкових відносин у СНД роль освіти як
фактору соціальної диференціації й соціальної мобільності змінилася. Значення
диференціальної функції освіти відчутно слабшає. Вона вже не грає колишньої
ролі як канал соціальних переміщень. Сама система освіти, у результаті її
реорганізації, з появою великого числа елітарних навчальних закладів втрачає
колишню масовість і доступність. Одержання гарної освіти стає усе більше
дорогим задоволенням. Отже, положення індивіда в суспільстві, можливості для
його успішного просування по службовим сходам визначаються якістю отриманої
освіти, багато в чому пов'язаного із престижем навчального закладу. Але разом з
тим, як канали вертикальної циркуляції індивідів усе більше виступають такі з
них, як соціально-економічний статус, членство в політичних, громадських
організаціях, особисті зв'язки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6 |
