Курсовая работа: Освіта та соціальна мобільність

Курсовая работа: Освіта та соціальна мобільність

ПЛАН

Вступ- 2

Розділ 1. Соціальна мобільність та фактори, які на неї впливають- 4

1.1 Види, зміст та закон функціонування механізмів соціальної мобільності 4

1.2 Багатство й влада як основні фактори мобільності 8

1.3 Маргинальність як стан освічених верств українського суспільства- 9

1.4 Освіта в системі цінностей українців- 10

1.5 Жіноча освіта та соціальна її мобільність- 14

Розділ 2. Структура соціомобільних ресурсів освіти: модель і реальність- 18

2.1 Канали соціальної мобільності особистості на основі вищої освіти- 24

Висновки- 28

Список використаної літератури- 31

Вступ

У суспільствах перехідного типу, яким є сучасна Україна, особливо важливим як для розвитку й верифікації загальної теорії, так і для вирішення конкретних завдань соціології є вивчення й прогнозування процесів соціальної стратифікації й мобільності, факторів які їх визначають і відбиття цих процесів у свідомості українців.

У цей час більшість соціологів, що вивчають процеси мобільності, сходяться на тому, що в основі систем соціальної стратифікації та мобільності лежать такі фактори, як влада, дохід і освіта.

Освіта стає одним з вирішальних факторів соціального розшарування, тому що:

·           з одного боку, глобалізація й перенесення відносин суперництва з області фінансових, промислових і військово-технічних ресурсів в область інформаційних технологій вимагає певного рівня освіти й культури;

·           з іншого боку, в умовах трансформації українського суспільства освіта як інститут соціалізації може забезпечити, по-перше, спадкоємність позитивного досвіду, а по-друге, формування нових корпоративних цінностей, необхідних для виникаючих соціальних верств.

В таких умовах саме освіта як соціальний інститут стає ресурсом соціальної мобільності молоді, кар’єрного зростання спеціалістів з вищою освітою. Реалізуючи свої соціальні функції, вона прищеплює прагнення до знань, орієнтує молодих людей на освоєння професійних навичок, сприяє формуванню устремлінь, пов'язаних з бажанням досягнення життєвого успіху і відповідного соціального стану.

Актуальність даної теми полягає у вивченні ролі освіти на соціальну мобільність молодих людей, тому що в сучасних умовах саме освіта, і особливо вища освіта все більшою мірою позиціонується молоддю як ресурс для соціальної мобільності і освоєння нових соціальних ролей. Процес і результат освіти студента повинен бути націлений на відповідність потребам споживачів, досягненням науки, на формування здатності відповідати новим викликам суспільства, що трансформується.

Об’єктом курсової роботи є освіта, як фактор соціальної мобільності.

Предмет дослідження – механізм формування соціальної мобільності людини засобами освіти.

Метою курсової роботи є дослідження ролі освіти як механізму формування соціальної мобільності в сучасних умовах.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

–   проаналізувати й узагальнити основні напрями і результати вивчення соціальної мобільності у соціології, визначити систему понять, які розкривають сутність цього явища;

–   розкрити зміст освіти як соціального феномену, її функції, чинники, соціально-структурні й особистісні передумови;

-   виявити основні тенденції соціальної мобільності у сучасному українському суспільстві й розглянути її взаємозв'язок з освітою;

-   вивчити канали соціальної мобільності для різних соціальних груп українців.

Теоретична значущість роботи полягає в концептуалізації освіти як механізму оптимізації соціальної мобільності спеціаліста в умовах конкуренції на ринку праці.

Практична значущість роботи пов'язана з можливостями використання основних положень курсової роботи для подальшого дослідження даної проблематики.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Курсова робота включає вступ, два розділи, шість підрозділів, висновки, список використаної літератури (всього 41 джерело).

Розділ 1. Соціальна мобільність та фактори, які на неї впливають

1.1 Види, зміст та закон функціонування механізмів соціальної мобільності

Відомий соціолог П. Сорокін вважав, що соціальна мобільність — це переміщення індивідів всередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народонаселення Землі) [35, 373] П.О. Сорокін визначав соціальну мобільність як «…будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковане людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу». [35, 374]

Визначити становище людини або якогось соціального явища в соціальному просторі означає визначити його відношення до інших людей й інших соціальних явищ, взятих за певні «точки відліку». А набір «точок відліку» такий: вказівка відносин людини до певних груп; відношення цих груп усередині однієї популяції (спільності); відношення певної спільноти до інших спільнот, які входять у людство. Тобто, згідно з П. Сорокіним, щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, приналежність до політичних партій, походження, економічний статус тощо. [35, 375]

Необхідно також знати про становище людини в межах кожної з основних груп населення конкретної держави. Коли ж, врешті, визначене становище населення держави в усьому людстві, тоді можна вважати достатньою мірою певним і соціальний статус індивіда.

Існують два основні типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вертикальної мобільності: висхідна й спадна (тобто соціальний підйом або соціальний спуск). Загальні закономірності вертикальної соціальної мобільності в цілому такі [35, 376]:

·           ніколи не існувало суспільства, соціальні прошарки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному, економічному і професійному;

·           ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву. Це означає, що усередині організованого (стратифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися наверх, залишаючи інших на нижніх щаблях, і навпаки;

·           вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер. В історії етнокультурних спільнот виділяють ритми порівняно рухливих і нерухомих періодів. Демократичні суспільства найчастіше рухливіші за автократичні, проте, це правило має винятки.

Крім того, соціальна мобільність буває двох видів: мобільність як добровільне переміщення в рамках соціальної ієрархії, і мобільність, зв'язана зі структурними змінами, наприклад з індустріалізацією й демографічними факторами. Причому, що висхідна мобільність більшою мірою пов'язана з добровільним переміщенням, «…у той час як протилежний напрямок рідко є результатом вільного вибору, а майже завжди визначається неприємною необхідністю». — вказує П.Сорокін [35, 376]

Таким чином, якщо соціальну стратифікацію розуміти як процес розподілу індивідів і статусних груп по соціальним «осередках», то мобільність є механізм, що забезпечує цей розподіл.

Більшість соціологів, таких як Попова І.П. Серегіна І.І., Ковальова А.І., як домінантний фактор соціальної мобільності в сучасних суспільствах виділяють економічний, котрий стає базовим і в сучасній Україні, де після реабілітації приватної власності й підприємництва багатство стало загальновизнаним критерієм соціального успіху, соціальної захищеності й можливості просування у вищі страти. [30], [33], [16]

Інший основний фактор соціальної мобільності — і професія. Дійсно, в індустріальному суспільстві розвиток передових технологій дає поштовх появі безлічі нових професій, що вимагають високої кваліфікації й підготовки, які, з одного боку, є і високооплачуваними й престижними, з іншої. Внаслідок цього зростає рівень мобільності як добровільної, орієнтованої на досягнення, так і змушеної, заснованої на необхідності підвищення кваліфікаційного рівня.

Це, у свою чергу, визначає високу значимість освіти як фактору соціальної мобільності. М. Вебер як критерій домагань на «…позитивні або негативні привілеї відносно соціального престижу» вказував по-перше, спосіб життя, по-друге, «формальну освіту, яка заключається в практичному або теоретичному навчанні й засвоєнні відповідного способу життя», і по-третє, престиж народження або професії.[ 6, 147] З іншого боку, П. А. Сорокін відзначав, що « роль каналу, який виконує сучасна школа, стає усе більш значимий, адже, по суті, вона взяла на себе функції, що раніше виконувалися церквою, родиною й деякими іншими інститутами». [35, 376]

Отже, отримана освіта й вироблені в процесі її одержання манери й стиль життя, а також професійний статус і пов'язану з ним матеріальну винагороду дають індивідові підстави претендувати на більш високу соціальну позицію й приналежний цій позиції престиж.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6