Курсовая работа: Освіта та соціальна мобільність

Таким чином, якщо тенденція, обумовлена пріоритетом економічного фактору соціальної диференціації, маргінальним станом більшості освічених груп, падінням престижу розумової праці, особливо академічного, що зберігається тенденцією формалізації освіти, виключенням великої кількості освічених жінок з вищих страт, з одного боку, і мозаїчністю суспільних верств і, як слідство цього, розмитістю їх базових соціально-групових інтересів, з іншого боку, буде зберігатися, то в результаті в українському суспільстві згодом домінуючої стане станова система стратифікації, де кожна статусна група буде мати відповідний прибуток, певний рівень освіти й відповідний йому набір професій при обмеженій висхідній мобільності.

Розділ 2. Структура соціомобільних ресурсів освіти: модель і реальність

Освіта завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в цілому. Більше того, у майбутні десятиліття ця його функція буде зростати, особливо в тих країнах, які вступають у процес переходу в постіндустріальне, інформаційне суспільство.

Соціальна й особистісна соціомобільна ефективність залежить не тільки від якості навчання, освітнього процесу, але й від суспільної системи, досягнень науки, політики держави й інших факторів. В одних обставинах інтенсифікуються й акцентуються одні властивості, компоненти освіти, в інших — інші. Це обумовлює переструктурування компонентів освіти і її цінностей.

Соціомобільний потенціал освіти, передусім вищої визначається специфікою її ресурсів і тим, як вони практично використовуються. Можна виділити три типи освітніх соціомобільниих ресурсів: особистісний, соціально-груповий, соцієтальний. Вони взаємозалежні, взаємообумовлені, але кожний з них має свої кількісні виміри і якісні характеристики.

Особистісні соціомобільні ресурси включають себе:

-    когнітивні комплекси (обсяг професійних і соціальних знань, які тією чи іншою мірою відображають стан та досягнення науки);

-    праксіологічні комплекси (рівень практичних здатностей до професійно-трудової діяльності на основі спеціальних знань);

-    методолого-евристичні комплекси (рівень і тип наукової культури мислення й здатностей шукати нові знання в умовах їхнього дефіциту);

-    соціокультурні комплекси (широта й рівень духовної культури, здатність до соціально-етичної рефлексії);

-    статусно-рольові комплекси (співвідносне положення цінностей освіти в структурі інших соціомобільних цінностей);

-    символічні комплекси (престиж вищої освіти, диплома про закінчення того або іншого вузу). [12, 203]

Соціально-групові ресурси спричиняють собою мобільність етнонаціональних, демографічних, соціально-територіальних спільнот і містять у собі:

-    частку (відсотки) осіб з вищою освітою у даній групі (в етнічних групах, місті, селі, регіоні й т.п.);

-    співвідношення типів вищої освіти в групі (наприклад, за фахом, по типах вузів);

-    престиж вищої освіти в групі, у соціальному середовищі, включаючи престиж спеціальностей;

-    затребуваність вищої освіти, включаючи затребуваність спеціальностей в умовах життєдіяльності спеціальної групи. [12, 204]

Соцієтальні ресурси характеризують інтелектуальний потенціал суспільства в цілому, його здатність до динамічного розвитку у всіх сферах, його змагальність із іншими суспільствами, а також національна й державна безпека. Вони містять у собі:

-    частку (відсотки) осіб з вищою освітою серед населення старше 17-18 років;

-    частку (відсотки) працівників з вищою освітою серед зайнятого населення;

-    співвідношення цих двох категорій населення з вищою освітою;

-    співвідношення типів вищої освіти в країні (наприклад, технічної, гуманітарної, природничо-наукової);

-    частка осіб з вищою освітою в управлінському апарату, особливо зі спеціальною менеджерською освітою;

-    рівень пріоритету вищої освіти, включаючи різні її типи й спеціальності в державній політиці;

-    рівні ситуативної й перспективної затребуваності вищої освіти й потреби в ній. [12, 206]

Зрозуміло, що соціально-групові й соцієтальні соціомобільні ресурси вищої освіти не можуть бути досить ефективними без забезпечення якості особистісних ресурсів, які у свою чергу залежать від характеристик перших двох.

У сучасних умовах — а в перспективі це буде підсилюватися — соціомобільні функції вищої освіти, особливо університетської, не просто зростають. Вони трансформуються. Освіта стає одним з найважливіших факторів і об'єктів конкуренції країн у глобалізаційних процесах. Саме виробництво знань, їхня переробка й швидкість комунікації, гуманістичні принципи їх практичного використання стають основою цивілізаційної динаміки.

На жаль, в останні роки практика освітнього процесу стимулює студентів не стільки на всебічне формування соціомобільних ресурсів, скільки на одержання екзаменаційних оцінок, що забезпечують більш-менш благополучний диплом про вищу освіту. А головна місія університетської освіти заключається в тому, щоб виробляти й формувати високоефективні ресурси динамічної соціальної мобільності особистості, груп і суспільства в цілому.

Соціомобільні здатності вищої освіти залежать в основному від п'яти факторів:

1)   інтелектуальних і вольових зусиль особистості;

2)   характеру освітніх програм, якості науково-освітньої діяльності вузів, вищої школи в цілому;

3)   зрушень у пріоритетах професійної й соціальної затребуваності у вищій освіті;

4)   далекоглядності й науковій обґрунтованості освітньої політики держави;

5)   від інтелектуально-морального стану суспільства і його ціннісних орієнтацій. [12, 209]

Традиційне трактування освіти як фактору соціальної мобільності зводилося до декількох аспектів:

-        переміщення індивіда з робітничого класу, селянства до складу інтелігенції (службовців);

-        просування індивіда по професійно-трудовій вертикалі (кар'єра); його авторитет;

-        суспільна активність індивіда, його рух у суспільно-політичному житті, його авторитет у суспільній думці. [12, 211]

При цьому до уваги приймалося тільки інтелектуально-когнітивний зміст вищої освіти. Вважалося, що сукупність, обсяг, тип тих наукових знань і вмінь, якими людина опановує, здобуваючи вищу освіту, є провідною основою її соціальної мобільності.

Реальний аналіз соціомобільних функцій вищої освіти виявляє, що, по-перше, вони набагато багатогранніші й складніші. По-друге, у вищої освіти є кілька аспектів, які в суспільній думці мають різний престиж і відносно самостійну функцію в процесі соціальної мобільності.

Вища освіта, природно, і в сучасних умовах виконує функцію професійно-трудової мобільності. Однак значення її помітно знизилося. Трудова кар'єра сьогодні в більшій мірі, ніж у минулому, залежить від стану економіки, соціокультурної й соціальної сфери, протекціоністських зв'язків, корупційних механізмів. Серед таких стратифікуючих факторів і інструментів професійно-трудової й суспільно-політичної мобільності, як одноосібний дохід, майнове положення, влада, протекціонізм, корупція, особисті комунікативні й вольові якості, вища освіта займає 5-7 рангові місця [12, 215].

Як вказує Ковалева А.І., проведені ще в 90-х роках соціологами дослідження професійної діяльності інженерів київських і інших вузів на ряді підприємств машинобудування й електронної промисловості показали, що приблизно в 50 % інженерів (головним чином конструкторських професій) через 10 років спостерігається недостатність знань і невміння поповнити їх. [16, 81] Виникав ранній "соціально-професійний склероз", який помітно знижував ефективність інженерної праці. Він пояснювався слабкою, недосконалою методологічною підготовкою фахівців у вузі (несформованість евристичних здатностей інтелекту) в умовах високого динамізму розвитку науки й наукової інформації.

Спостерігаються зміни престижності різних спеціальностей. У радянський час явно недооцінювалися (у суспільній думці й особливо в державній політиці) гуманітарні спеціальності.

Це нанесло чималу соціальну втрату й суспільству, і державі, і молоді. СРСР явно відставав у підготовці фахівців в області цивільного права, психології, соціології, менеджменту, філології й ін. Стихійно ще в першій половині 90-х років XX ст. почався підйом престижу гуманітарних спеціальностей. Це привело до некерованого, але чуйного на реальні потреби суспільства процесу відкриття підготовки фахівців гуманітарного профілю в багатьох технічних вузах. Гуманітарні спеціальності стали в масовій свідомості не тільки престижніше технічних і природничо-наукових, але й факторами підвищеної соціальної мобільності й затребуваності. До результату XX століття й особливо на початку XXI стало негативно позначатися зниження престижності технічних і природничо-наукових спеціальностей. Цього разу держава почала ряд мір для підвищення їхньої соціальної значимості (розширення прийому на ряд дефіцитних спеціальностей, підвищення стипендій відповідним студентам і навіть підвищення зарплати викладацькому складу, який веде підготовку за ними). Але відбулася й стихійна переорієнтація молоді з гуманітарних спеціальностей на технічні й природничо-наукові, особливо по комп'ютерних технологіях, електроніці, нанотехнологіях і ін.

Зміни в престижності тих або інших спеціальностей вищої освіти позначаються (хоча й не відразу) не тільки на соціальній мобільності особистості, молоді, але й на соціально-економічній і соціокультурній мобільності українського суспільства в цілому. Але цей процес має потребу в середньо- і довгостроковому прогнозуванні й раціональному керуванні. У противному випадку стихія може привести до невиправданих витрат державних і суспільних коштів, інтелектуальної енергії молоді, до неефективної — у суспільному й особистому планах — соціальної мобільності нових поколінь.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6