Дипломная работа: Управління вартістю кредитного портфеля банку

Ставка банку-конкурента враховується при встановленні рівня позиково-го відсотка залежно від характеру відсоткової політики, яку проводить цей банк. Прагнення додаткового прибутку спонукає встановлювати вищі відсотки порівняно з іншими кредиторами. Якщо здійснювати політику розширення ринку кредитних послуг, позиковий відсоток встановлюють на нижчому рівні, ніж у конкурентів.

Норма прибутку від інших активних операцій банку є одним із орієнтирів при встановленні норми кредитного відсотка. Якщо, наприклад, інвестиційні операції забезпечують банку порівняно вищий прибуток (на одиницю вкладеного капіталу), ніж позикові, то він має переглянути свою відсоткову політику в бік підвищення рівня кредитного відсотка.

При врахуванні означених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає в тому, що визначена у кредитній угоді відсоткова ставка має бути джерелом отримання прибутку від позикових операцій.

1.3 Методи оцінки вартості кредитного портфеля банку

Основними параметрами вартісно - орієнтованого управління кредитним портфелем є:

-  регульовані як попитом та пропозиції зовнішнього ринку, так і внутрішньою політикою банку, відсоткові ставки вартості залучаємих депозитів та відсоткові ставки надаваємих кредитів;

-  структура депозитного портфелю залучених коштів;

-  рівень пасивного зменшення обсягу залучених коштів на обов’язкове зовнішнє резервування;

-  структура якості та ризикованості кредитного портфеля, що визначає рівень заставного забезпечення, чистого кредитного ризику та необхідного рівня відвернення доходів банку на створення внутрішніх резервів кредитного ризику.

-  активність банку на ринку позабалансових кредитних операцій та рівень отримуємих додаткових комісійних доходів за кредитно-гарантійне обслуговування клієнтів банку.

Вартісно-орієнтований підхід управління кредитним портфелем передбачає метод встановлення сумарної кредитної ставки «Вартість плюс», при якому кредитна ставка включає наступні складові:

- вартість залучених коштів;

- операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування;

- премію за ризик невиконання зобов’язань позичальником;

- премію за ризик, зумовлений тривалістю періоду кредитування;

- бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує встановлений дивідендний резерв прибутковості акціонерів та прибуток розвитку банку.

Недоліками методу „Вартість плюс” є наступні:

- Необхідність впровадження системи обліку витрат за кредитами в банку;

- Ігнорування ринкових чинників – не враховується фактор конкуренції з боку інших банків на ринку кредитів.

Метод встановлення кредитних ставок „Вартість плюс” дає верхню оцінку рівня кредитних ставок, яка враховує всі інтереси банку та його акціонерів, але вона може виявитися неконкурентоспроможною на кредитному банківському ринку.

Тому для оцінки нижнього рівня кредитних ставок, які диктуються вимогами попиту та пропозиції конкурентного кредитного ринку, застосовується метод „Базова ставка плюс”.

Кредитна ставка за методом „Базова ставка плюс” включає [42]:

1) Базову ставку кредитного ринку (за базову ставку можна взяти ставку пропонування міжбанківського регіонального ринку, ставку першокласного позичальника, ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR), або аналогічну ставку KIBOR на українському ринку);

2) Кредитний спред, який включає:

- премію за ризик невиконання зобов’язань позичальником;

- премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування та можливу зміну вартості ресурсів;

- категорія клієнтів і їх кредитоспроможність (для першокласних позичальників кредитний спред дорівнює нулю, така ставка для першокласного позичальника називається „прайм-ставка”);

Перевагами кредитної ставки за методом „Базова ставка плюс” є:

- простота застосування, необов’язковість точного врахування витрат за кожним кредитом;

- зручність застосування в умовах плаваючих ставок за кредитом, урахування конкуренції пропозицій на кредитному ринку.

Недоліками кредитної ставки за методом „Базова ставка плюс” є:

- необхідність наявності в банку „дешевої” ресурсної бази поточних депозитів клієнтів (розрахункові рахунки) в необхідному для кредитування обсязі, або цільове запозичення міжбанківських ресурсів за мінімальними ставками, нижче базових на кредитному ринку;

- необхідність мінімізації внутрішньобанківських витрат на організацію та супроводження кредитів;

- непрогнозованість прибутковості та виконання цільової функції дивідендної доходності акціонерів, тобто факультативний рівень прибутковості кредитного портфелю банку за рахунок конкурентного тиску попиту та пропозиції кредитного ринку.

 При вартісно-орієнтованому управлінні кредитним портфелем в відсоткову ставку вартості кредиту для позичальника обов’язково входить складова встановленого рівня акціонерної дивідендної прибутковості:

                            (1.1)

де Какц – номінальна сума статутного акціонерного капіталу;

Stкред(%) – ставка доходності кредиту;

∆Dкред(%) – цільовий рівень дивідендної дохідності акцій статутного капіталу;

 - сумарний кредитний портфель виданих балансових кредитів;

- сумарний рівень спеціальних резервів на зменшення кредитних ризиків.

Так, для забезпечення 25% дивідендної дохідності акцій статутного капіталу ПАТ КБ „Хрещатик”, згідно з балансовими даними станом на 01.01.2010 [73], необхідно в кредитній ставці передбачити додатковий дивідендний резерв прибутковості (з врахуванням податку на прибуток 25% [ ]) на рівні:

Як показує проведений розрахунок кредитний важіль (відношення чистого кредитного ризику кредитного портфелю до статутного акціонерного капіталу) є позитивним інструментом регулювання акціонерної дивідендної ставки доходів, але його величина обмежена нормативом Н2 – адекватності регулятив-ного капіталу. Одним із методів виконання нормативу Н2 та нарощування кредитного важіля, який застосовують, наприклад, банки «РайффайзенБанк Аваль» та «VAB-банк», є впровадження структури власного регулятивного капіталу, в якому окрім статутного капіталу більшу частину займає нерозподілений прибуток минулих років та додатковий капітал за рахунок емісійних різниць при додаткових емісіях акцій.

Згідно методологічного аналізу попереднього підрозділу економічний термін «вартість кредитного портфелю банку» має 3 взаємопов’язані характеристики:

1. Витратна вартість кредитного портфелю банку, яка розраховується як сума фактичних та прогнозних витрат банку на організацію залучення кредитних ресурсів та проведення кредитування позичальників (сума залучених кредитних ресурсів та відсотків сплати за користування ними);

2. Дохідна вартість кредитного портфелю банку, яка розраховується як прогноз майбутнього грошового потоку від позичальників до банку при поверненні кредиту та сплаті відсоткових та комісійних платежів за кредитними угодами, включаючи зовнішній грошовий потік надходження коштів від реалізації застави при невиконанні позичальником кредитних зобов’язань та внутрішній грошовий потік повернення створеного резерву на кредитний ризик при повному виконанні позичальником кредитних зобов’язань (сума наданого кредиту(мінус створені резкрви) та майбутніх відсотків за користування ним);

3. Прибуткова вартість кредитного портфелю банку, яка розраховується як різниця доходної та витратної вартостей кредитного портфелю банку з врахуванням податку на прибуток банку, та використовується як цільова інтегрована функція управління кредитною діяльністю банка при вартісно-орієнтованому підході до корпоративного менеджменту банком.

Всі 3 показники вартості кредитного портфеля мають власні динамічні характеристики змін вартості на протязі терміну кредитування:

1) У вартості витратного кредитного портфелю:

- зміна умов вартості (депозитних ставок) залучених кредитних ресурсів при різних термінах залучення кредитних ресурсів та терміну «життєвого циклу» кредиту (з врахуванням додаткових часових термінів пролонгації, прострочення та неповернення);

- дострокове відкликання залучених депозитів (кредитних ресурсів) та їх заміна з різким наростання вартості;

- зміна категорії ризикованості кредиту на протязі терміну кредитування та створення додаткового спеціального резерву на відшкодування кредитного ризику;

- зміна ринкової вартості застав та відповідне зростання сум „чистого кредитного ризику” і необхідність створення додаткового спеціального резерву на відшкодування кредитного ризику;

2) У вартості дохідного кредитного портфелю:

- зміна умов відсоткової дохідності повернутої частини кредитів при їх наступному розміщенні на кредитному ринку, тобто при періодичному частковому погашенні кредиту кожна його частка має різну степінь доходності, що суттєво віддзеркалюється в сумарній дохідності кредиту при сталій ставці сплати за залучені депозитні ресурси, які повертаються клієнту у кінці строку депозитної угоди;

- зміна графіку кредитних надходжень від позичальника при пролонгаціях та простроченнях термінів кредиту із відповідною зміною відсоткової ставки за користування кредитом;

- невиконання позичальником кредитних зобов’язань, що потребує реалізації наданої кредитної застави тільки після закінчення терміну кредиту за угодою і залежить від поточної ринкової ліквідності застави та сроків її реалізації з надходженням коштів до банку.

В методологічних документах Національного банку України відсутній термін „вартість кредитного портфеля банку”, замість цього найближчим терміном є – «кредитний ризик позичальника –контрагента» – «Кредитний ризик позичальника-контрагента - це сума всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов’язань щодо цього контрагента» - тобто це не тільки суми виданих кредитів та кредитних гарантій, але і обумовлені угодами суми відсотків за користування кредитами та надання гарантій».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24