Дипломная работа: Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит")
Рис.3.6. – Аналіз стратегії управління геп-розривами в
довгострокових активах та пасивах в БАНК “Фінанси та кредит” у 2005 – 2006 роках
На рис. 3.1 – 3.6 наведені результати аналізу величин гепу та кумуля-тивного
гепу повалютно для для сумарного гривневого еквіваленту в БАНК «Фінанси та Кредит» у 2005 – 2006 роках..
Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами
в короткострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007
року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив
між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління
пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок
на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина
кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10
разів за рахунок страте-гії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня (“короткі гроші”).
Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових
активах та пасивах БАНК “Фінанси та
Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007
року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи
(розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто
управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових
ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина
кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази
за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів
(“довгі гроші”).
Аналіз структури активів та пасивів БАНК “Фінанси та Кредит”,
в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005 –
2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має,
в основному, короткостроковий характер.
Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення
коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою
залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності.
3.2 Інструментарій з управління структурою залучених
коштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку
Нині у світовій банківській практиці інтегрований
підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним
раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному
ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків
і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший.
Незалежно від того, якого підходу до управління
активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе
питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрями розміщення
активів?
Традиційний підхід до вирішення проблеми
полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура
зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються
як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань.
Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що
розглядаються як незалежна величина.
Перевагою методу об'єднання джерел фінансування
є простота й доступ-ність його практичного
застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності
зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись
вибрати найприбутковіші нап-рями вкладення
ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінан-суються за рахунок короткострокових депозитів.
Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.
Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися
від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні
активи як пріо-ритетний напрям розміщення коштів, йому
доведеться відмовитися від одер-жання
максимально можливого прибутку для акціонерів банку.
Альтернативний підхід до управління структурою
активів і зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу
полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами
використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих
джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових ра-хунках клієнтів, одержані позики "овернайт",
має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних
джерел, таких як стро-кові вклади, депозити,
можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кре-дитів і придбання облігацій.
Застосовуючи метод поділу джерел фінансування,
менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов'язань
і увід-повіднювати до них структуру активів.
З огляду на потребу постійно балансу-вати між
структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудо-містким, а отже, ускладнюється практичне
його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене
відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування.
Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки
потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.
Метод поділу джерел фінансування набув
практичного поширення в пе-ріод керування
банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань
дає змогу формувати депозитну базу згідно з пот-ребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових
ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквід-ності, втратила своє значення. Банки дістали
можливість у будь-який час залу-чати ліквідні
кошти на міжбанківському ринку.
У міжнародній банківській практиці застосовують
інтегрований підхід до управління, який включає методи об'єднання та поділу джерел
фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов'язаннями
банку.
При управлінні ризиком процентних ставок
менеджмент банку має вирі-шити такі
завдання [33]:
- досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого
процентного доходу;
- передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;
- встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити
динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;
- використовувати засоби
хеджування.
Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимально-го прибутку
за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління
ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід
до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого
рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню
у практику роботи українських банків.
Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи,
моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди
та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління
банком, такі як стратегічне та середньострокове плану-вання, оперативне управління,
включаючи аналіз і контроль, управління при-бутком і ризиками, формування аналітичного
інструментарію.
Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним
рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління
активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управ-ління банківським балансом. У
цьому аспекті головними показниками ефектив-ності застосування УАП є процентний
прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками
процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових
ставок, ва-лютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.
Щодо управління активами
і пасивами загальні стратегії управління фі-нансовою діяльністю банку реалізуються
через систему аналітичних моделей і методів управління.
В дипломній роботі
розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління
залученими коштами комерційного банку за підходами ризик-менеджменту, побудований
на побудові економетричної моде-лі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність
статутного капіталу.
Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії,
яке встанов-лює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіта-лу
банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції
банківського ринку приводить до вирівнювання відсот-кових ставок для різних видів
депозитів в банках України.
Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу
банка за допомогою економетричних методів включає [45]: з’ясування чинників, що
мо-жуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження
регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); еконо-мічна інтерпретація
моделей і практичне використання.
В табл.Б.1 – Б.6 Додатку Б наведені вихідні дані статистичних
спосте-режень по БАНК “Фінанси та Кредит” за 2003 – 2007 рік (помісячно) для вияв-лення
впливу структури залучених ресурсів на дивідендний рівень доходності статутного
капіталу банку.
В якості вхідних параметрів дослідження Х1 – Х11, згідно
з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно
на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України [81] застосовуються :
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 |
