Курсовая работа: Відонімні словотворення
Курсовая работа: Відонімні словотворення
ЗМІСТ
Завдання на курсову роботу
Список умовних скорочень
Реферат
Вступ
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ В
УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1 Поняття про словотвір або деривацію
1.2 Способи словотворення в українській
мові
РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ
2.1 Сутність понять відонімне
утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації
2.2 Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та
їх презентації у публіцистичному тексті
РОЗДІЛ ІІІ ВІДОНІМНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ ТА
ЙОГО ПРОДУКТИВНІСТЬ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
3.1 Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у
мові сучасної
публіцистики
3.2 Функціонально-стилістичні
особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики
Висновки
Список використаних джерел
Список
умовних скорочень
ВД – відонімні
деривати;
ВУ – відонімне
утворення;
ВК - “Вечірній
Київ”;
Д – журнал
“Дніпро”;
ЗП – газета “Запорізька правда”;
К – журнал “Київ”;
МУ – газета “Молодь України”;
У і П – видання “Україна і політика”;
РЕФЕРАТ
Текст курсової
роботи 38 ст., 30 джерел
Об’єктом дослідження в цій роботі є процеси
утворення мовних одиниць різних рівнів від власних назв; систематизація і
комплексне дослідження різних типів відонімних утворень, зафіксованих на
сторінках публіцистики кінця XX –
початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних
характеристик; дослідження причин виникнення стилістичних конотацій в
аналізованих одиницях і з’ясованню екстралінгвальних та інтралінгвальних
чинників їх виникнення.
Цілью роботи є :
- визначити шляхи
утворення відонімних
дериватів у мові сучасної публіцистики;
- встановити єдину точку
зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;
- системно окреслити
особливості й закономірності функціонування відонімнтх дериватів у їх комунікативному аспекті.
Методи
дослідження
– метод системного аналізу, опису, систематизації, аналізу, синтеза, формальний
метод.
Науковою
новизною
цієї роботи є спроба з’ясувати стилістичні функції відонімних утворень; вивчити номінативну, експресивну,
емоційну, оцінну, імпресивну, інтелектуальну та інші функції відпропріальних
похідних у публіцистиці.
Область
застосування: викладання на уроках української мови в вищіх учбових закладах.
ВІДОНІМНА
ОДИНИЦЯ, ПУБЛІЦИСТИКА, СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ,
СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ, ЕКСПРЕСИВНІСТЬ ВІДОНІМНИХ ОДИНИЦЬ.
ВСТУП
Актуальність дослідження
полягає в тому, що воно дає змогу:
- визначити шляхи
утворення відонімних
дериватів у мові сучасної публіцистики;
- встановити єдину точку
зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;
- системно окреслити
особливості й закономірності функціонування відонімних дериватів у їх комунікативному аспекті.
Актуальність вивчення процесів утворення і функціонування
нових засобів мови підтверджено багатьма сучасними лінгвістичними дослідженнями,
що особливо активізувалися у галузі вивчення мови засобів масової інформації і,
зокрема, публіцистики. Остання є одним з основних джерел збагачення мови
різнорівневими новотворами, які відбивають усе сучасне, злободенне.
Це пов’язано з
тим, що публіцистика регулярно інформує про новини з різних галузей життя,
політики, науки, виробництва, культури і цілісно подає дійсність у її діалектичному
розвиткові та має невичерпні можливості поповнювати арсенал мовних засобів. Перед лінгвістикою стоїть завдання наукової
розробки питань ефективності інформаційних засобів, зокрема мовних у їх складі,
з метою піднесення рівня їхньої досконалості, визначення характерних мовних
ознак публіцистичного стилю у різних каналах комунікації, кожний з яких має
свої жанрові особливості, характер інформації тощо. Результатом такого вивчення повинні бути і широкі
теоретико-типологічні узагальнення, і конкретні практичні рекомендації.
У лінгвістиці
питання особливостей утворення відонімних дериватів тією чи іншою мірою
простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової,
Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін.
Незважаючи на певні
досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще
недостатньо.
Джерелами фактичного
матеріалу для дослідження стали тексти газетно-журнальної публіцистики кінця XX
– початку ХХІ ст. Усього використано 24 газети та 18 журналів, що
забезпечило достовірність і об’єктивність результатів дослідження.
Вибір газетних і
журнальних видань зумовлений їх значущістю у видавничих колах мас-медіа України
і популярністю в читача. Правомірність включення лексичних одиниць, що
досліджувалися, визначалася методом звіряння їх з матеріалами українських
словників та довідників.
Об’єктом
дослідження обрано сукупність відонімних утворень у мовній практиці української
публіцистики кінця XX - початку XXI століття.
Метою роботи є
з’ясування специфіки утворення й використання відонімних утворень у сучасній
публіцистиці, виявлення тенденцій динаміки її лексико-понятійного апарату.
Досягнення поставленої
мети зумовлює розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати комплекс
основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням відонімних утворень у лінгвістичній літературі;
2) визначити диференційні
ознаки відонімних
утворень порівняно з
іншими видами утворень;
3) встановити склад відонімних дериватів, характерних для сучасної
публіцистики;
4) визначити й
схарактеризувати екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники появи відонімних утворень у мові сучасної української
періодичної преси;
5) систематизувати відонімних утворень за способами й засобами деривації,
продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;
6) здійснити семантичну
класифікацію відонімних
утворень, виділити при
цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні
характеристики;
7) з’ясувати текстове
призначення відонімних
утворень і простежити
зв’язок актуалізованої внутрішньої форми відонімних утворень з контекстом;
8) визначити й описати
стилістичні функції відонімних утворень
як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української
публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;
Наукова новизна роботи. В роботі є спроба систематизовано й комплексно описати різні типи відонімних утворень,
зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття
з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик,
досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і
з’ясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та
інтралінгвальних чинників.
РОЗДІЛ
І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
В
УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1
Поняття про словотвір або деривацію
В цій частині
курсової роботи ми розглянемо поняття про словотвір або деривацію, морфеми, з
яких складаються слова, похідні та непохідні основи.
Словотвір або деривація, разом з словозміною
частина граматики, наука про будову слова й утворення від наявних у мові слів
нових слів, з новим лексичним значенням:
1) афіксами (приростком:
гомін — відгомін: наростком: ліс — ліс-ов-ий);
2) словоскладанням
(гол-о-дранець) й словозростами (велик-день),
3) абревіатурою
(сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).
Дехто зараховує
сюди ще й субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіялізацію (восени) і
прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотворення з переходом
слова до іншої частини мови [1;23].
Нескладене слово може
включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-,
-город-), звичайно як носія загального лексичного значення, приросткову (пере-, при-) й
наросткову (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою
морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ти,
-ий (подекуди й постфікс, напр., -ся), як носія граматичного значення слова, що
визначає стосунки слова до інших у
реченні чи словосполученні [1;35].
Кількаскладне слово має
дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити).
Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати,
з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів.
Наростки широко вживаються у словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються
на:
1) словотвірні,
що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а),
2) формотвірні,
що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого
ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і
дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні,
що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник),
та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к:
зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворюють емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а,
гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а,), вживані в іменах та
прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя).
З лексичних
запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, церковні
стражд-ущий; -унок: дар-унок, рах-унок; -із-ація: яров-изація, колон-ізація;
також інтеграцією частини іншого наростка; благальн-ий, спершу звичайно, в
якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще
як прийменники; вони широко вживаються при словотворенні дієслів для творення нових слів
(пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві
для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова:
(роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох
приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий,
грец. архі-дурень) [2;43].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6 |