Курсовая работа: Управління підприємством в умовах кризової ситуації

Курсовая работа: Управління підприємством в умовах кризової ситуації

Вступ

1 Управління в кризових ситуаціях

1.1 Методика організації управління на підприємстві

1.2 Масштаби кризового стану підприємства

1.3 Основні фактори, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства

2 Діагностика причин виникнення кризової ситуації на підприємстві

2.1 Неплатоспроможність – основна зовнішня ознака проблемності підприємства

2.2 Комплексний підхід до діагностики неспроможного підприємства

2.3 Критерії вибору методів фінансового оздоровлення

2.4 Алгоритм вибору методів фінансового оздоровлення

3 Контроль і регулювання господарської діяльності підприємства «Ворд»

3.1 Зміст господарської діяльності

3.2 Аналіз балансового прибутку і прибутку від реалізації

3.3 Аналіз напруженості плану по прибутку

3.4 Аналіз використання основного капіталу

3.5 Аналіз оборотного капіталу

Висновки і пропозиції

Перелік використаних джерел

Стрижневим елементом системи управління економікою є люди. Країні потрібна когорта професійних керівників, здатних вивести її з кризи. Вони повинні мати принципово нові якості на відміну від постулатів класичної теорії раціональної бюрократії Вебера, Хейнса. У першу чергу це уміння інтегрувати інтелект людей, будити в них ініціативу, творчість, новаторство, прагнення успіху, оригінальним, самостійним діям і рішенням, а також здатність залучати в організації професіоналів і утримувати їх, формувати атмосферу істинної зацікавленості всього персоналу в успіху справи, працювати на рівні високих стандартів.

Головними вимогами до менеджерів-керівників стають високий професіоналізм, знання механізмів функціонування ринку в сполученні з володінням сучасними інформаційними технологіями, у тому числі використання в цих цілях Інтернету. Рішення цієї задачі зв'язано не тільки з поглибленням підготовки в школах і вузах в області економіки, бізнесу і менеджменту, але і зі створенням по досвіду закордонних країн суспільної структури (асоціації) по формуванню в країні інституту (категорії) професійних менеджерів, ділова репутація яких засвідчувалася б цією структурою як незалежну експертизу.

Критеріями оцінки менеджерів повинні бути творчий склад розуму, стратегічний тип мислення, схильність до інновацій, уміння акумулювати енергію і здібності багатьох учасників спільної діяльності. Інтелектуальна культура фахівця управління включає здатність до методичного мислення як фактору високої результативності цієї діяльності. Це означає, що менеджер упевнено володіє сучасними методами програмно-цільового, інформаційно-аналітичного, прогнозного, проектного управління.

Сильна управлінська культура - це й уміння формувати управлінські концепції, програми, проекти, повага до державних і громадських організацій, законам, нормам моралі, а також розробка й успішна реалізація ефективних управлінських технологій, що акумулюють знання, досвід, енергію, ініціативу, творчість багатьох особистостей.

Необхідно враховувати, що джерелом і умовою ініціативи і заповзятливості є інтелектуальна свобода особи, що базується на гарантії права приватної власності. Тому що здатні керівники являють собою «золотий фонд нації», найважливішою задачею повинне бути формування в країні інституту високопрофесійних фахівців з управління, створення умов для утримання їхній у сфері активної діяльності за допомогою діючих методів мотивації до праці на благо країни, підтримання їхнього високого суспільного статусу.

У сучасному світі швидкими темпами може розвиватися тільки та країна, що створить сприятливі можливості для максимального росту інтелекту фахівців області менеджменту й у цілому інтелектуального потенціалу управління. Прикладом тому є Японія, менеджмент якої загальновизнано вже зараз являє собою модель XXI в. Японці, купуючи в США підприємства, як правило, не змінюють техніку, а тільки системи управління, соціальну організацію, мотивацію, підсистему навчання, нарощують потенціал інтелектуальної діяльності. Менеджмент XXI в. - це соціальний менеджмент.

Актуальність роботи зв'язана з існуючими економічними умовами господарювання підприємств і необхідністю здійснення реформування структури управління як на самім підприємстві, так і в галузі в цілому.

Об'єктом дослідження є управлінські концепції, методика організації управління на підприємстві і процес створення функціональних моделей управління в кризових ситуаціях.

Задачі дослідження: вивчити теоретичні джерела, урядові документи і накопичений досвід по реформуванню управлінської структури підприємств і організації управління в умовах кризової ситуації; розглянути існуючі управлінські концепції, методику організації, діагностику і створення функціональних моделей управління на підприємстві й у галузі і їхнє використання на практиці в кризових умовах; нові підходи до реструктуризації і антикризового управління.

1.1 Методика організації управління на підприємстві

антикризове управління фінансове оздоровлення платоспроможність

Однієї з важливих задач по висновку підприємства з кризової ситуації є вибір такої оптимальної управлінської структури, що найкраще відповідала би цілям і задачам підприємства, а також впливає на нього зовнішнім і внутрішнім факторам в існуючих і очікуваних умовах функціонування підприємства.

Насамперед, керівнику необхідно спочатку виробити власна думка, особисту концептуальну (бажану, «ідеальну») модель управління підприємством. Для цього керівнику необхідно поставити мета стратегічного розвитку підприємства з урахуванням ефективного використання його потенціалу.

Для розробки стратегії і тактики реалізації обраної мети необхідний стратегічний аналіз складових оргструктури підприємства:

Ø  рівня спеціалізації, концентрації, кооперування, централізації виробництва;

Ø  функцій, управлінських процесів, складу управлінських ланок і їхньої взаємодії, ступінь централізації управління;

Ø  рівня господарської самостійності підприємства і його підрозділів, філій, госпрозрахункових зв'язків, організації внутрівиробничого госпрозрахунку;

Ø  рівня використання економічних, організаційних і соціально-психологічних методів управління;

Ø  підсистем управління, що забезпечують, (кадрового, інформаційного, технічного забезпечення й ін.).

Однак однієї, оптимальної для всіх ситуацій оргструктури підприємства не існує. Відносна ефективність того чи іншого типу визначається зовнішніми і внутрішніми факторами.

Зовнішні умови визначають мети управління ресурсами оргструктури, обумовлені зміною суспільних потреб і необхідністю взаємодіяти з іншими системами зовнішнього середовища: вищестоящими організаціями, регіональними органами, банками, постачальниками і споживачами.

Внутрішні умови функціонування виробничої системи визначають мети управління ресурсами оргструктури, обумовлені необхідністю забезпечити ефективне управління всіма ресурсами виробничої системи: технічними, технологічними, кадровими і т.д. Поєднує підрозділу єдність цілей, що є елементом як процесу планування, так і організації і не дає підрозділам можливості «тягти» її в різних напрямках, розпорошуючи сили і здібності досягти загального цілей підприємства.

Основні параметри оргструктури управління: чисельність управлінського персоналу по функціях управління; чисельність лінійного управлінського персоналу; кількість рівнів ієрархії системи управління підприємством; кількість структурних ланок на кожнім рівні; ступінь централізації функцій управління; обсяг робіт з управління підприємством, що залежить від складу і змісту функцій управління, трудомісткості і періодичності рішення задач управління.

Мети виробництва покликані забезпечити організаційний потенціал підприємства, що складає із сукупності ресурсів: ресурси управлінського персоналу (можливість ставити оперативні і стратегічні цілі і формувати оптимальні управлінські рішення, що забезпечують досягнення цих цілей); ресурси технічного оснащення управлінської праці (надійність комплексу технічних засобів, що забезпечує безперебійне функціонування системи управління і швидке реагування на зміну цілей виробництва); ресурси інформаційного забезпечення (забезпечення управлінського персоналу достовірною інформацією в повному обсязі в необхідний час і необхідне місце для вироблення оптимальних управлінських рішень).

Керівник повинний забезпечувати керівництво організації, тобто 2/3 робочого часу знаходитися в контакті з підлеглими (направляти, керувати, навчати, змінювати т.п.). Інший час у нього іде на виконання допоміжних управлінських функцій: планування, аналіз фінансового стану, контроль і т.д.

Керівник повинний мати в підпорядкуванні достатня кількість підлеглих: їхній надлишок приводить до неефективного управління, а недолік - до того, що керівник починає занадто докладно придивлятися до роботи кожного співробітника.

Прагнення до мінімізації кількості ланок управління, що дає економію оплати управлінської праці і сприяє росту продуктивності праці низових виконавців.

Виконавці повинні займатися чітко обмеженим колом задач, а не розкидатися і не витрачати сили на виконання занадто великого числа справ одночасно.

Не повинно бути дублювання функцій підрозділів, що відбувається через неправильний розподілу функцій. Дублювання дуже дорогостояще.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12