Курсовая работа: Управління підприємством в умовах кризової ситуації
Курсовая работа: Управління підприємством в умовах кризової ситуації
Зміст
Вступ
1 Управління в кризових ситуаціях
1.1 Методика
організації управління на підприємстві
1.2 Масштаби
кризового стану підприємства
1.3 Основні
фактори, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства
2 Діагностика причин виникнення кризової
ситуації на підприємстві
2.1
Неплатоспроможність – основна зовнішня ознака
проблемності підприємства
2.2 Комплексний
підхід до діагностики неспроможного підприємства
2.3 Критерії вибору
методів фінансового оздоровлення
2.4 Алгоритм вибору
методів фінансового оздоровлення
3 Контроль і регулювання господарської
діяльності підприємства «Ворд»
3.1 Зміст
господарської діяльності
3.2 Аналіз
балансового прибутку і прибутку від реалізації
3.3 Аналіз
напруженості плану по прибутку
3.4 Аналіз
використання основного капіталу
3.5 Аналіз
оборотного капіталу
Висновки і пропозиції
Перелік використаних джерел
Вступ
Стрижневим
елементом системи управління економікою є люди. Країні потрібна когорта
професійних керівників, здатних вивести її з кризи. Вони повинні мати
принципово нові якості на відміну від постулатів класичної теорії раціональної
бюрократії Вебера, Хейнса. У першу чергу це уміння інтегрувати інтелект людей,
будити в них ініціативу, творчість, новаторство, прагнення успіху, оригінальним,
самостійним діям і рішенням, а також здатність залучати в організації
професіоналів і утримувати їх, формувати атмосферу істинної зацікавленості
всього персоналу в успіху справи, працювати на рівні високих стандартів.
Головними
вимогами до менеджерів-керівників стають високий професіоналізм, знання
механізмів функціонування ринку в сполученні з володінням сучасними
інформаційними технологіями, у тому числі використання в цих цілях Інтернету.
Рішення цієї задачі зв'язано не тільки з поглибленням підготовки в школах і
вузах в області економіки, бізнесу і менеджменту, але і зі створенням по
досвіду закордонних країн суспільної структури (асоціації) по формуванню в
країні інституту (категорії) професійних менеджерів, ділова репутація яких
засвідчувалася б цією структурою як незалежну експертизу.
Критеріями
оцінки менеджерів повинні бути творчий склад розуму, стратегічний тип мислення,
схильність до інновацій, уміння акумулювати енергію і здібності багатьох
учасників спільної діяльності. Інтелектуальна культура фахівця управління
включає здатність до методичного мислення як фактору високої результативності
цієї діяльності. Це означає, що менеджер упевнено володіє сучасними методами
програмно-цільового, інформаційно-аналітичного, прогнозного, проектного управління.
Сильна
управлінська культура - це й уміння формувати управлінські концепції, програми,
проекти, повага до державних і громадських організацій, законам, нормам моралі,
а також розробка й успішна реалізація ефективних управлінських технологій, що
акумулюють знання, досвід, енергію, ініціативу, творчість багатьох
особистостей.
Необхідно
враховувати, що джерелом і умовою ініціативи і заповзятливості є інтелектуальна
свобода особи, що базується на гарантії права приватної власності. Тому що
здатні керівники являють собою «золотий фонд нації», найважливішою задачею
повинне бути формування в країні інституту високопрофесійних фахівців з
управління, створення умов для утримання їхній у сфері активної діяльності за
допомогою діючих методів мотивації до праці на благо країни, підтримання
їхнього високого суспільного статусу.
У
сучасному світі швидкими темпами може розвиватися тільки та країна, що створить
сприятливі можливості для максимального росту інтелекту фахівців області
менеджменту й у цілому інтелектуального потенціалу управління. Прикладом тому є
Японія, менеджмент якої загальновизнано вже зараз являє собою модель XXI в.
Японці, купуючи в США підприємства, як правило, не змінюють техніку, а тільки
системи управління, соціальну організацію, мотивацію, підсистему навчання,
нарощують потенціал інтелектуальної діяльності. Менеджмент XXI в. - це
соціальний менеджмент.
Актуальність
роботи зв'язана з існуючими економічними умовами господарювання підприємств і
необхідністю здійснення реформування структури управління як на самім
підприємстві, так і в галузі в цілому.
Об'єктом
дослідження є управлінські концепції, методика організації управління на
підприємстві і процес створення функціональних моделей управління в кризових
ситуаціях.
Задачі
дослідження: вивчити теоретичні джерела, урядові документи і накопичений досвід
по реформуванню управлінської структури підприємств і організації управління в
умовах кризової ситуації; розглянути існуючі управлінські концепції, методику
організації, діагностику і створення функціональних моделей управління на
підприємстві й у галузі і їхнє використання на практиці в кризових умовах; нові
підходи до реструктуризації і антикризового управління.
1
Управління в кризових ситуаціях
антикризове управління
фінансове оздоровлення платоспроможність
Однієї
з важливих задач по висновку підприємства з кризової ситуації є вибір такої
оптимальної управлінської структури, що найкраще відповідала би цілям і задачам
підприємства, а також впливає на нього зовнішнім і внутрішнім факторам в
існуючих і очікуваних умовах функціонування підприємства.
Насамперед,
керівнику необхідно спочатку виробити власна думка, особисту концептуальну
(бажану, «ідеальну») модель управління підприємством. Для цього керівнику
необхідно поставити мета стратегічного розвитку підприємства з урахуванням
ефективного використання його потенціалу.
Для
розробки стратегії і тактики реалізації обраної мети необхідний стратегічний
аналіз складових оргструктури підприємства:
Ø рівня спеціалізації, концентрації, кооперування,
централізації виробництва;
Ø функцій, управлінських процесів, складу управлінських
ланок і їхньої взаємодії, ступінь централізації управління;
Ø рівня господарської самостійності підприємства і його
підрозділів, філій, госпрозрахункових зв'язків, організації внутрівиробничого
госпрозрахунку;
Ø рівня використання економічних, організаційних і
соціально-психологічних методів управління;
Ø підсистем управління, що забезпечують, (кадрового,
інформаційного, технічного забезпечення й ін.).
Однак
однієї, оптимальної для всіх ситуацій оргструктури підприємства не існує.
Відносна ефективність того чи іншого типу визначається зовнішніми і внутрішніми
факторами.
Зовнішні
умови визначають мети управління ресурсами оргструктури, обумовлені зміною
суспільних потреб і необхідністю взаємодіяти з іншими системами зовнішнього
середовища: вищестоящими організаціями, регіональними органами, банками,
постачальниками і споживачами.
Внутрішні
умови функціонування виробничої системи визначають мети управління ресурсами
оргструктури, обумовлені необхідністю забезпечити ефективне управління всіма
ресурсами виробничої системи: технічними, технологічними, кадровими і т.д.
Поєднує підрозділу єдність цілей, що є елементом як процесу планування, так і
організації і не дає підрозділам можливості «тягти» її в різних напрямках,
розпорошуючи сили і здібності досягти загального цілей підприємства.
Основні
параметри оргструктури управління: чисельність управлінського персоналу по
функціях управління; чисельність лінійного управлінського персоналу; кількість
рівнів ієрархії системи управління підприємством; кількість структурних ланок
на кожнім рівні; ступінь централізації функцій управління; обсяг робіт з
управління підприємством, що залежить від складу і змісту функцій управління,
трудомісткості і періодичності рішення задач управління.
Мети
виробництва покликані забезпечити організаційний потенціал підприємства, що
складає із сукупності ресурсів: ресурси управлінського персоналу (можливість
ставити оперативні і стратегічні цілі і формувати оптимальні управлінські
рішення, що забезпечують досягнення цих цілей); ресурси технічного оснащення
управлінської праці (надійність комплексу технічних засобів, що забезпечує
безперебійне функціонування системи управління і швидке реагування на зміну
цілей виробництва); ресурси інформаційного забезпечення (забезпечення
управлінського персоналу достовірною інформацією в повному обсязі в необхідний
час і необхідне місце для вироблення оптимальних управлінських рішень).
Керівник
повинний забезпечувати керівництво організації, тобто 2/3 робочого часу
знаходитися в контакті з підлеглими (направляти, керувати, навчати, змінювати
т.п.). Інший час у нього іде на виконання допоміжних управлінських функцій:
планування, аналіз фінансового стану, контроль і т.д.
Керівник
повинний мати в підпорядкуванні достатня кількість підлеглих: їхній надлишок
приводить до неефективного управління, а недолік - до того, що керівник починає
занадто докладно придивлятися до роботи кожного співробітника.
Прагнення
до мінімізації кількості ланок управління, що дає економію оплати управлінської
праці і сприяє росту продуктивності праці низових виконавців.
Виконавці
повинні займатися чітко обмеженим колом задач, а не розкидатися і не витрачати
сили на виконання занадто великого числа справ одночасно.
Не
повинно бути дублювання функцій підрозділів, що відбувається через неправильний
розподілу функцій. Дублювання дуже дорогостояще.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 |