Реферат: Скрипкове мистецтво

Одним з найяскравіших представників російської скрипкової школи в наш час є Гідон Кремер (1947 р.н.). Початкову освіту здобув у Ризі, закінчив Московську консерваторію по класу скрипки в Д.Ойстраха у 1969 р. Г.Кремер – лауреат Міжнародного конкурсу імені королеви Єлизавети в Брюсселі (1967), переможець Міжнародного конкурсу імені П.Чайковського (1970). Музикант з 1965 р. активно займається концертною діяльністю, а з 1978 р. – живе за рубежем.

Гідон Кремер – музикант інтелектуального, експериментаторського складу, який тяжіє до виконання сучасної музики й співробітництва з композиторами своєї епохи. Він став першим виконавцем ряду творів С.Губайдуліной, Е.Денисова, Г.Канчелі, А.Пярта, В.Сильвестрова, А.Г.Шнітке та інших. Йому присвячені «Fratres» Пярта, «Офферториум» С.Губайдуліної, симфонія для скрипки з оркестром «Widmung» В.Сильвестрова. Йому та його першій дружині, скрипальці Т.Грінденко присвячено «Concerto grosso № 1» А.Шнітке, «Tabula rasa» Пярта.

Г.Кремер виступав в ансамблі з такими видатними музикантами, як М.Аргеріх, Г.Холлігер, Г.Шіфф, Ю.Башмет, М.Травневий та інші. Програми його концертів останніх років присвячені, з одного боку, відродженню спадщини Артура Лур'є – російського «авангардиста» перший десятиліть ХХ ст., який згодом працював за рубежем, а з іншого боку – популяризації творчості знаменитого автора естрадних аргентинських танго Астора Пьяццолли.

І.С.Безродний (1930–1997) – відомий російський скрипаль, диригент та педагог. Грі на скрипці почав учитися в Тбілісі у своїх батьків – педагогів-скрипалів. Закінчив Центральну музичну школу в Москві, Московську консерваторію (1953), аспірантуру в класі А.Ямпольского (1955). З 1948 р. виступав як соліст Московської філармонії. Після здобуття першої премії на Міжнародних конкурсах ім. Я.Кубелика в Празі (1949), ім. Й.-С.Баха в Лейпцизі (1950) мав можливість багато гастролювати як соліст-виконавець у СРСР і за рубежем, більше 10 років грав у тріо з Д.Башкировим і М.Хоміцером.

Серед представник молодої генераії скрипалів-виконаців – М. Савченко. У 1995 році він виступив на ІІІ Міжнародному конкурсі скрипалів імені Леопольда Моцарта в Німеччині, де, крім звання лауреата, одержав «Премію публіки» і прекрасний інструмент – скрипку роботи французького майстра другої половини ХVІІІ сторіччя. Через три роки ця скрипка звучала на ХІ Міжнародному конкурсі імені П. І. Чайковського, який приніс йому першу премію і Золоту медаль. Московська преса тоді відзначила його «справжній талант», «сильний характер», «справжню виконавську волю». Японська преса написала, що вперше за останні 8 років на конкурсі імені П.Чайковського з'явився видатний музикант, який звернув на себе увагу яскравим темпераментом, неповторним сприйняттям світу.

Всесвітньою популярністю користується мистецтво І.Ваймана, Б.Л.Гутнікова, В.Співакова, Г.Жісліна, та виконавство молодих скрипалів І.Безродного, С.Кравченка, М.Саченка, які продовжують справу музикантів старшого покоління.

Проведений аналіз виконавських шкіл свідчить, що кожна з них внесла свій неповторний вклад у панораму світового скрипкового мистетцва і, розвиваючи національні виконавські традиції, творила світову музичну культуру.

Українське скрипкове мистецтво

Дослідження історії світового скрипкового мистецтва як цілісного, взаємопов’язаного процесу неможливе без детального і всебічного аналізу виникнення, становлення та розвитку національних виконавських та педагогічних шкіл, їх традицій та особливостей. Складовою частиною цього завдання є вивчення історичної еволюції одного з яскравих та самобутніх явищ української музичної культури – скрипкового мистецтва, яке протягом багатьох століть пройшло великий шлях, збагативши світову музичну культуру іменами талановитих виконавців, педагогів та композиторів. Тісно пов’язане з народним музичним виконавством, професійне скрипкове мистецтво зіграло важливу роль у становлення та розвитку української національної культури, мало безпосередній вплив на формування національного інструментального стилю.

Великих внесок у розвиток скрипкової педагогіки України зробив випускник Варшавської консерваторії, один із засновників Київської скрипкової школи Іван Водольський, який працював викладачем музичного училища протягом 1863 – 1875 років. З його класу вийшли видатні скрипалі віртуози І.Котек, А.Колаковський, А.Чабан, П.Золотаренко та інші.

Зростання рівня викладання гри на струнних інструментах у Київському музичному училищі спостерігається в період викладання у ньому талановитого педагога О.Шевчика, який підготував цілу плеяду прекрасних скрипалів. Серед них – М.Сикард, М.Ерденко, М.Захаревич, Ю.Лясута, Д.Пекарський. Педагоги старшого покоління стали фундаторами київської скрипкової школи, яка здобула великий авторитет у нашій країні та за її межами. Підтвердженням тому є покоління українських митців – лауреатів міжнародних конкурсів, які починаючи з 50-х років ХХ століття і до нашого часу примножують кращі традиції скрипкової школи та прокладають нові шляхи в розвитку сучасного виконавського мистецтва.

Одним із фундаторів Київської професійної скрипкової школи став М.Г.Ерденко, видатний концертний виконавець та педагог. М.Ерденко, як один із переможців Московського конкурсу скрипалів 1910 року, був запрошений до числа педагогів Київського музичного училища, яке у 1913 році було реорганізоване в Київську консерваторію. Активна педагогічна та виконавська робота продовжувалася аж до переїзду М.Ерденка до Москви у 1922 році. Його педагогічна діяльність опиралася на великий досвід талановитого виконавця, на його широкий репертуар, який включав твори А.Вівальді, Д.Тартіні, В.-А.Моцарта, Г.Венявського, П.Сарасате, П.Чайковського, О.Глазунова.

Видатним київським педагогом та виконавцем впродовж 1918 – 1950 рр. був Д.С.Бертьє. Закінчивши Петербурзьку консерваторію по класу скрипки в професора Л.Ауера та Лейпціґську консерваторію по класу симфонічного диригування, він певний час працював концертмейстером оркестру графа А.Шереметьєва. Ґрунтовність методичної системи Д.Бертьє проявляється зокрема, у рекомендованому ним репертуарі, де поряд із проходженням методичного матеріалу – етюдів Р.Крейцера, каприсів П.Роде – виконувались віртуозні п’єси Г.Веняв- ського, К.Сен-Санса, російська скрипкова класика – концерти П.Чайковського, О.Глазунова. Випукниками Д.Бертьє були О.Пархоменко, А.Штерн, В.Стеценко, О.Кравчук та інші.

Новий етап розвитку київських скрипкових класів у післявоєнний період пов’язаний з творчістю педагогів О.Г.Манілова, П.М.Макаренка. В цей час Київська скрипкова школа виховала перших лауреатів і дипломатів Міжнародних та Всесоюзних конкурсів – А.Мельникова, А.Винокурова, З.Зелинського, В.Бродського, Т.Печеного та ін.

З 1957 року на кафедрі скрипки Київської консерваторії почав плідну педагогічну та виконавську роботу видатний скрипаль, професор О.Горохов, випускник Московської консерваторії по класу професорів Л.Цейтліна та А.Ямпольського, лауреат міжнародних конкурсів у Будапешті, Лейпціґу, Празі, Брюсселі. Працюючи на кафедрі з 1957 по 1998 рр., він виховав цілу плеяду талановитих скрипалів: В.Козін, І.Андрієвський, Г.Коновалов, Н.Сіваченко та інші. Педагогічну працю О.Горохов поєднував з активною виконавською та науково-методичною діяльністю. У величезному репертуарі майстра були шедеври скрипкової літератури найвищої складності, українська класична музика та твори сучасних композиторів. О.Горохов – автор багатьох наукових праць з актуальних проблем скрипкової педагогіки та виконавства.

Новий період діяльності кафедри розпочинається з запрошення у 1967 році на педагогічну роботу талановитих випускників Московської консерваторії – першого завідувача новоствореної кафедри скрипки О.Криси, Ю.Мазуркевича (нині працюють у США) та Б.Которовича, які принесли нові ідеї, сучасну методику виховання музиканта-скрипаля, зробили вагомий внесок у виконавську, науково-методичну та педагогічну діяльність кафедри.

Під керівництвом видатного скрипаля і диригента, професора, Народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Богодара Которовича на кафедрі утворився колектив з найкращих педагогів та виконавців України. На кафедрі почали працювати В. Козін, Заслужена артистка України О.Рівняк, викладачі Л.Овчаренко і Т.Мухіна (КССМШ ім.М.Лисенка), Заслужений артист України С.Шотт (концертмейстер театру опери та балету ім.Т.Шевченка), викладачі І.Андрієвський, Н.Сіваченко. Серед молодих педагогів – лауреати Міжнародних конкурсів М.Которович, В.Півненко і О.Шутко.

Інтенсивна музично-освітня та виконавська діяльність представників Київської скрипкової школи значною мірою обумовила процес розвитку українського скрипкового мистецтва, активізації концертного життя та композиторської творчості.

Становлення музичної освіти в Одесі тісно пов’язане з діяльністю видатного громадського діяча та композитора П.П.Сокальського. Завдяки його зусиллям у місті в 1886 році було відкрито перші безплатні музичні класи – Школи аматорів музики. Ця школа, поряд із заснованою раніше при «Товаристві красних мистецтв», відіграли важливу роль у становленні спеціальної музичної освіти в Одесі.

 В основу навчальної роботи школи лягли програми та плани Київського музичного училища. Яскравим свідченням успіхів музичних класів стали учнівські концерти та публічні іспити. У 1897 році музичні класи були перетворені в музичне училище. Завдяки високому художньо-освітньому рівню підготовки учнів Одеського музичного училища стало можливим відкриття Одеської консерваторії.

Одним з перших педагогів в Одесі був відомий український скрипаль- віртуоз Павло Пустарнаков. Значний внесок у становлення та розвиток одеської скрипкової школи зробили скрипалі, які працювали у музичному училищі та консерваторії. Це – Г.Фріман, Е.Млинарський, А.Фідельман, Р.Ступка, Й.Перман. В розвитку вітчизняної педагогіки певну роль відіграла музично-просвітницька діяльність Й.Карабульки, вихованці якого були відомими не лише в Україні, але й за її межами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7