Реферат: Скрипкове мистецтво

Технічні можливості скрипки величезні: вона найрухливіший і найгнучкіший інструмент серед смичкових. Прийоми гри на скрипці збагачувались з мистецтвом окремих віртуозів. Так, у XVIІ – XVIIІ століттях А.Віталі, А.Кореллі, а пізніше Д.Тартіні, Т.Віотті, Л.Шпор, А.В’єтан, Г.Венявський, П.Сарасате, Ф.Крейцер, Й.Ізаї та багато інших видатних скрипалів удосконалювали своїми відкриттями мистецтво гри на скрипці.

Протягом кількох століть музична практика виробила різні прийоми видобування звуку спільні для усіх струнних інструментів, незважаючи на відмінність їх тембру й діапазону. Формування скрипкового інструментарію пройшло тривалий період становлення, протягом якого з’явилося ряд національних скрипкових шкіл, з своєрідною манерою виконання та авторські методики викладання гри на скрипці.

Становлення скрипкових виконавських шкіл та їх видатні представники

У другій половині XVII століття провідна роль серед виконавських мистецтв починає належати скрипковому, що було пов’язано з розквітом виконавства на струнних інструментах та успішними спробами вдосконалення самих інструментів. Для цього етапу становлення скрипкового мистетцва характерним був синкретизм виконавства: талановиті скрипалі-віртуози були одночасно й композиторами, творчість яких розкривала незнані раніше технічні можливості інструментального виконавства й утверджувала нові музичні форми.

Одним з таких був Арканджелло Кореллі (1653 – 1713) – композитор, виконавець-віртуоз, який започаткував «золоту добу» італійського скрипкового мистецтва. Грі на скрипці А.Кореллі навчався у Дж. Бенвенуті в Болоньї, і в 17 років уже став членом Болонської філармонічної академії. А.Кореллі по праву вважається засновником римської скрипкової школи, серед його найвизначніших учнів: Франческо Джемініані (1687 – 1762) і Пьєтро Локателлі (1695 – 1764), який був попередником Н.Паганіні в галузі скрипкової віртуозності. А.Кореллі-скрипаль зробив значний внесок у розвиток скрипкової методики, зокрема виконання подвійних нот, акордів, арпеджіо.

Впродовж XVIII ст. у скрипковому мистецтві відбувається формування класичного стилю. Значний внесок в цей процес зробила італійська скрипкова школа, зокрема її яскравий представник Антоніо Вівальді (1677 – 1741) – композитор, скрипаль-віртуоз та музичний діяч.

А.Вівальді збагатив інструментальну музику прекрасними зразками скрипкових концертів, загальним числом 228, які стали однією з вершин італійського мистецтва бароко. Серед значної кількості різноманітних інструментальних концертів (близько 465), 27 написані для віолончелі, 16 – для флейти, 38 – для фагота, 12 – для гобоя, 49 кончерто-гроссо для оркестру, 76 сонат для різних інструментів, більша половина з яких для скрипки.

Величезна творча спадщина композитора майже сто років пролежала в бібліотеках та архівах. Тільки з середини XIX ст. в концертних залах знову зазвучали інструментальні твори А.Вівальді, зокрема чотири програмні концерти «Пори року» (видані ще в 1725 р. в Амстердамі), кожному з яких передував сонет. Навіть через століття «Пори року» вражають своєю витонченою красою та поетичністю. Сьогодні інструментальні та вокальні шедеври Антоніо Вівальді виконуються на багатьох концертних сценах світу.

Іншим яскравим представником плеяди найвизначніших італійських композиторів – скрипалів XVIII століття є Джузеппе Тартіні (1692 – 1770) – основоположник падуанської скрипкової школи. Його методичні погляди узагальнені в наступних працях: «Лист до учениці», «Правила руху смичка», «Мистецтво смичка», які називають енциклопедію штрихової техніки XVIII століття.

Вагомим є значення творчості митця в розвитку класичних жанрів концерту й сонати. Зокрема, його соната «Диявольські трелі» є вершиною скрипкової музики XVIII століття. У ній мелодійна виразність, віртуозність майстерно поєднується з багатством штрихової техніки та використанням прикрас. Серед сучасний італійських скрипалів відомими є У.Угі, Д.Плотіно, Л.Марзадорі.

Серед європейський шкіл відомою є польська скрипкова школа, яка подарувала світові Генрика Венявського (1835 – 1880) – видатного скрипаля, найяскравішого представника віртуозно-романтичного напрямку в скрипковому мистецтві XIX століття. Його грі було притаманне мистецтво «співу на скрипці», виразність фразування та блискуча віртуозна техніка смичка. Г. Венявский відомий також як прекрасний педагог, перший професор по класу скрипки в Петербурзькій консерваторії (1862 -1868). Відомим скрипалями були також К.Якович, К.Ласонь, М.Урбаняк.

Серед сучасних виконавців-скрипалів – Патрісія Пєкутовська, яка закінчила з відзнакою Музичну Академію ім. Ф. Шопена у Варшаві (2000) у класі Тадеуша Ґадзіни. Потім упродовж двох років удосконалювала свою майстерність у класі Ігоря Ойстраха у Королівській Консерваторії в Брюсселі, після завершення навчання здобула диплом Grand Distinction (2002).

Американська скрипкова школа тісно пов’язана з російською школою, адже відомі американські скрипалі – випускники Петербурзької консерваторії.

Яша Хейфец (1901 – 1987) – американський скрипаль, один з найбільших віртуозів ХХ ст. Народився 2 лютого 1901р. у Вільні (нині Вільнюс, Литва). У вісім років закінчив музичну школу й став учнем Л.Ауера в Санкт-Петербурзькій консерваторії. Дебютував у Петербурзі (1911), а потім дав ряд концертів в Одесі, Києві, Берліні й Лейпцизі. В 1917 уперше виступив у Нью-Йорку. З 1960 викладав скрипкову гру в Каліфорнійському університеті. Блискуча техніка й чудова інтерпретація – характерні риси стилю Хейфеца, що зробили його одним з найвідоміших скрипалів його покоління.

Ієгуді Менухін (1916–1999) – видатний американський скрипаль. Народився 22 квітня 1916 у Нью-Йорку. Першими вчителями по класу скрипки були З.Анкер та Л.Персинджер, пізніше, у Європі – А.Буш і Дж.Єнеску. В 1938 р. після дворічної перерви для вдосконалювання майстерності І.Менухін повернувся до концертної діяльності уже як зрілий виконавець-музикант. В 1974 р., у знак високої оцінки внеску І.Менухіна в музичне мистецтво, він був обраний почесним головою музичного факультету Каліфорнійського університету (у Лос-Анджелесі). І.Менухін – засновник декількох музичних фестивалів, Школи для обдарованих дітей в Англії. Протягом декількох років він був головою Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО.

Ісаак Стерн (1920 – 2001) – відомий американський скрипаль. Народився в Україні в м.Кременці 21 липня 1920 р., в однорічному віці переїхав з батьками до Сан-Франциско. Під час навчання в консерваторії (1928–1931), займався в Л.Персинджера й Н.Блиндера. Дебютував у 1936 р. із Симфонічним оркестром Сан-Франциско, в 1943 р. уперше виступив у Нью-Йоркському Карнегі-Холі. Записи І.Стерна є яскравим свідченням його таланту: блискучої, стильної й емоційної гри.

В 1981р. фільм про поїздку І.Стерна в Китай «Від Мао до Моцарта» одержав премію Академії в розряді повнометражних документальних фільмів. В 1984 р.Стерн одержав премію Кеннеді-Центра.

Яскравим представником японського скрипкового мистецтва є Коіширо Харада (1945 р.н.). Вчився грі на скрипці, камерній музиці та диригуванню в Токійскій музичній школі та в музичній школі «Джуліард» під керівництвом таких педагогів, як Хідео Саіто, Каціоши Акіяма, Дороті Делей та Іван Галамян.

У 1969 році К. Харада сформував славетний Токійський скрипковий квартет, в якому виступав у якості першої скрипки протягом 12 років. Захоплення камерною музикою привело його до престижних залів, серед яких Лінкольн Центр та Вашингтон. Його талант, техніку та майстерність публіка зустрічала бурхливими оплесками. Скрипаль проводив майстер-класи по всьому світу, включаючи Консерваторію Клівленда та музичний Фестиваль в Аспені.

Окрім концертної діяльності, Коіширо Харада є професором музичної школи в Тохо Гакуен, членом журі багатьох міжнародних конкурсів, серед яких Міжнародний музичний конкурс імені Королеви Єлизавети в Бельгії, Міжнародний скрипковий конкурс в Індіанаполісі, Міжнародний скрипковий конкурс ім. Н.Паганіні, Міжнародний скрипковий конкурс імені Г.Венявського.

Женшан Вонг (1935 р.н.) – китайський скрипаль. Він є солістом-скрипалем, а також працює професором по класу скрипки в Музичній консерваторії у м.Пекін. Ж. Вонг є членом Китайської музичної асоціації, він також був нагороджений відзнакою Державної ради Китаю за нестандартний внесок у національне мистетцво.

Серед його досягнень – підручник «The Advanced Scale and Double Stops», який широко використовується в Китаї. Крім викладання сольної гри на скрипці, професор Вонг викладає ансамблеве виконавство. Завдяки його успішній роботі багато скрипкових квартетів стали переможцями різних музичних конкурсів, гідно представляють Китай за кордоном.

Окремо зупинимося на висвітленні російської скрипкової школи. ЇЇ формування значною мірою пов’язане з осередками майстрування інструментів, з початком професійної освіти.

У Росії в кінці XVIII ст. стає відомим І.Є.Хандошкін (1747 – 1804) – чудовий скрипаль-віртуоз, композитор, яким написано ряд варіацій на теми російських народних пісень.

 З російських скрипкових майстрів першим заслужив світову популярність І.А.Батов, а на початку ХХ століття користувалися славою інструменти А.І.Лемана, Е.Ф.Вітачека, широко відомі в Росії та за рубежем скрипки Г.А.Морозова, Н.М.Фролова, Т.Ф.Підгірського, В.І.Зедніка, І.П.Криво та інших.

Серед перших викладачів Петербурзької консерваторії відомий Леопольд Семенович Ауер (1845 – 1930), учень великого угорського скрипаля, диригента, композитора та педагога І.Іоахіма (1831 –1907). Л.Ауер став засновником російської скрипкової школи, яка згодом зробила величезний вплив на розвиток скрипкового мистецтва в усьому світі. Всесвітньою славою користуються імена його учнів Я.Хейфеца, М.Полякіна, Е.Цимбаліста, Н.Мільштейна. Майже на всіх міжнародних конкурсах, котрі проводилися з 30-х років ХХ століття, російські скрипалі займали призові місця. У цьому велика заслуга таких відомих педагогів, як Д.М.Циганов, В.І.Шер, Ю.І. Янкелевич.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7