Курсовая работа: Аналіз культурного характеру соціальної діяльності
У
структурно-функціональному плані соціально-культурне будівництво можна
охарактеризувати як систему, що об'єднує в собі різні напрямки державної
діяльності. Це - діяльність щодо збереження й зміцнення здоров'я людей,
задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, їх
соціальний захист, формування особи, її навчання й виховання, підготовка й
перепідготовка кадрів для народного господарства тощо.
В
організаційно-правовому аспекті розрізняються галузі (підгалузі) управління
соціально-культурною діяльністю: загальною середньою освітою, вищою освітою,
професійно-технічною освітою; мистецтвом і культурно-просвітницькою роботою,
кінематографією, телебаченням і радіомовленням; видавничою справою, поліграфією
й книжковою торгівлею; охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом,
соціальним захистом населення.[8;101]
Процеси
державотворення в Україні вимагають дальшого підвищення якості державного
керівництва соціально-культурним будівництвом, формування на основі найсучасніших
досліджень стилю цього керівництва розвитку методів управління з врахуванням
специфіки цієї сфери суспільних відносин.
Можна визначити
такий зміст державного керівництва соціально-культурним будівництвом в Україні:
- правове
регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних
органів, спрямованих на реалізацію державної політики у цій сфері;
- створення
системи центральних та місцевих органів управління конкретними галузями
соціально-культурного будівництва, визначення їх структури й компетенції;
- вжиття
організаційних та інших заходів щодо вдосконалення структури та поліпшення
організації, підвищення ефективності роботи;
- розгляд
Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів найважливіших питань щодо
соціально-культурного будівництва, визначення пріоритетів державної політики в
цій сфері в конкретний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації
цільових комплексних програм;
—
створення
системи соціальних гарантій та захисту прав громадян у конкретних галузях
соціально-культурного будівництва;
- здійснення
фінансування й матеріально-технічного забезпечення соціально-культурної сфери;
виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування
державної політики в конкретних галузях соціально-культурного будівництва,
залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ й
організацій, об'єднань громадян, що функціонують у соціально-культурній сфері;
- створення
достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ широкого й
різноманітного призначення з урахуванням специфіки того чи іншого регіону
(економічної та соціальної структури, традицій, демографічного складу
населення, особливостей географічного й кліматичною характеру тощо);
- утворення
спеціальних фондів.
Чекає свого вивчення
проблема кодифікації законодавства в сфері соціально-культурного будівництва
України. Виходячи з концепції розвитку законодавства України, здається
доцільним більш широке використання такої кодифікаційної форми, як кодекси.
Слід зазначити,
Україна щодо цього має цікавий історичний досвід - вже в 1922 р. вона мала
Кодекс законів про народну освіту (КЗпНО). Є всі підстави для прийняття замість
діючого Закону «Про освіту», враховуючи різноплановість і розрізненість
правового матеріалу, - Основ законодавства України про освіту. Цей акт,
врегулювавши основні питання в цій сфері, став би підґрунтям для створення
законів про базову школу, про вищу освіту, про професійну освіту тощо. [9;84]
З прийняттям
нової Конституції, яка закріпила основні цілі, принципи та пріоритети політики
держави у галузі соціального розвитку й культури, соціально-культурне
будівництво в Україні отримало міцну конституційну основу.
Виходячи з
аналізу організаційних зв'язків і повноважень державних органів, необхідно
виділити органи, що здійснюють загальне керівництво соціально-культурним
будівництвом, - Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, спеціальні
галузеві органи управління - міністерства і відомства.
Визначальну роль
у керівництві соціально-культурним будівництвом відіграє Верховна Рада. Вона: -
визначає відповідно до Конституції державну політику у сфері культури (ст. 4
Закону «Про освіту»), правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації,
систему соціального захисту працівників культури (ст. 22 Основ законодавства
України про культуру);
- визначає
державну політику й здійснює законодавче регулювання відносин у сфері фізичної
культури та спорту, а також здійснює контроль за реалізацією державної програми
розвитку фізичної культури й спорту в Україні та за виконанням законодавства
про фізичну культуру й спорт (ст. 27 Закону України «Про фізичну культуру і
спорт»);
- визначає
державну політику щодо телебачення й радіомовлення, законодавчі основи її
реалізації, гарантії соціального та правового захисту працівників цієї галузі
(ст. 4 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»);
- визначає
державну політику в галузі архівної справи (ст. 5 Закону України «Про
Національний архівний фонд і архівні установи»);
- формує основу
державної політики охорони здоров'я шляхом закріплення конституційних і
законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань,
напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів
бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових,
податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і
цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я. Для вирішення питань
формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді можуть
створюватися дорадчі та експертні органи з провідних спеціалістів у галузі
охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та
діяльності цих органів визначається Верховною Радою (ст. 13 Основ законодавства
України про охорону здоров'я).
Загальне
керівництво соціально-культурним будівництвом в Україні забезпечує Кабінет
Міністрів, який вирішує найважливіші питання у сфері соціального розвитку і
культури. Так, у сфері культури Кабінет Міністрів та підвідомчі йому органи
державного управління:
[10;69]
- забезпечують
реалізацію політики держави у сфері культури;
- здійснюють за
участю громадських об'єднань розробку державних програм розвитку культури та їх
фінансування;
- створюють умови
для відродження й розвитку культури української нації, культур національних
меншин, які проживають на території України;
- встановлюють
державні замовлення на випуск літератури, творів мистецтва;
- сприяють
розвитку нетрадиційних форм мистецтва;
- здійснюють
заходи щодо повернення у власність народу України культурних та історичних
цінностей, що перебувають за її межами;
- вирішують у
встановленому законодавством порядку питання про надання закладам культури, що
відіграють визначну роль у духовному житті народу, статусу національних;
- розробляють і
забезпечують впровадження науково обґрунтованих суспільне необхідних нормативів
культурного обслуговування населення різних регіонів України, матеріальних і
фінансових норм забезпечення закладів культури;
- забезпечують
підготовку кадрів, створення необхідної мережі державних навчальних закладів,
науково-дослідних установ та стимулюють розвиток наукових досліджень з проблем
культури;
- створюють базу
по виробництву спеціального обладнання для закладів, підприємств і організацій
культури;
- організовують
та здійснюють культурне співробітництво з зарубіжними країнами та міжнародними
організаціями, сприяють створенню спільних інвестиційних фондів розвитку
культури в Україні, а також центрів української культури за кордоном;
- здійснюють
координацію діяльності міністерств, відомств, наукових установ, творчих спілок
та інших громадських організацій щодо реалізації політики держави у сфері
культури (ст. 22 Основ законодавства України про культуру).
До компетенції
Кабінету Міністрів у сфері науки та науково-технічної діяльності також
належить: [11;92]
- здійснення у
межах, визначених відповідними законодавчими актами, функцій розподілу коштів
бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень, Державного
інноваційного фонду та інших державних фондів;
- визначення
порядку формування й використання позабюджетних фондів для науково-технічної
діяльності;
- створення на
основі чинного законодавства економічних, правових і організаційних механізмів,
що стимулюють діяльність підприємств, об'єднань та організацій щодо прискорення
науково-технічного прогресу;
- організація
розробки національних та державних науково-технічних програм, формування
органів управління й механізму реалізації програм, контроль за їх виконанням;
- організація й
координація заходів щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної
діяльності;
- укладання
міжурядових угод, договорів про співробітництво в науково-технічній сфері,
координація діяльності підприємств, установ і організацій України у сфері
міжнародного науково-технічного співробітництва (ст. 7 Закону України «Про
основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності»).
Кабінет Міністрів
затверджує систему програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного
розвитку і підготовки різних вікових груп населення, Державну програму розвитку
фізичної культури та спорту і на її основі передбачає відповідний розділ у
програмах економічного й соціального розвитку України (ст.ст. 26,27 Закону
України «Про фізичну культуру і спорт»).
Для здійснення
державної політики у соціально-культурній сфері уряд України створює відповідні
організаційні структури.
Характерною рисою
соціально-культурного будівництва в Україні, що вже зазначалося, є його
галузевий характер. Як одна із сфер діяльності виконавчо-розпорядчих органів,
управління соціально-культурним будівництвом охоплює декілька галузей: освіту;
науку; культуру; охорону здоров'я; фізкультуру та спорт; соціальне
забезпечення. Причому управління освітою і культурою, у свою чергу, містить
певні підгалузі.
[12;138]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |