Курсовая работа: Аналіз культурного характеру соціальної діяльності
Принцип
профілактичної спрямованості припускає робити зусилля по попередженню
виникнення соціальних проблем і життєвих труднощів клієнтів.
Принцип
клієнтопроцентрізма означає визнання пріоритету прав клієнта в усіх випадках,
крім тих, де це суперечить правам та інтересам інших людей. Заснований на праві
людини робити власний вибір способу життя і конкретних дій, навіть якщо його
поведінка не відповідає загальноприйнятим моральним нормам.
Принцип опори на
власні сили підкреслює суб'єктну роль клієнта, його активну позицію у вирішенні
своїх проблем. Навряд чи хто-небудь може замість самої людини дозволити його життєві
труднощі, усунути конфліктну ситуацію, налагодити відносини з близькими людьми.
Принцип
максимізації соціально-культурних ресурсів виходить з того, що кожна соціальна
система з неминучістю виділяє мінімум коштів на надання соціальної та
культурної допомоги своєму населенню.
Принцип
конфіденційності пов'язаний з тим, що в процесі діяльності соціальному
працівнику стає доступною інформація про клієнта, яка, будучи розголошення,
може принести шкоду йому або його близьким, дискредитувати і зганьбити їх. Така
інформація може використовуватися тільки в професійних цілях. Вона не повинна
розголошуватися.
Принцип
толерантності обумовлений тим, що соціальна робота ведеться з самими різними
категоріями клієнтів, у тому числі з особистостями, які можуть не вселяти
симпатії фахівцеві. Соціальні працівники не вільні від ілюзії вважати свою
точку зору, свій стереотип поведінки, свої уявлення про хороше і погане єдино
вірними і нормативними.
Принципи
соціально-культурної роботи дозволяють забезпечити ефективність соціального
захисту та соціальної допомоги. Знання про навколишню соціальну дійсність - це
найважливіше знаряддя практичного впливу на неї. Істотними компонентами системи
елементів наукової теорії є ті, що випливають з закономірностей та принципів
наслідків, закарбованих в методах. Вони дають ключ до вирішення проблемних
ситуацій і практичних завдань.
2.2 Методи
соціально-культурної діяльності
Метод - це шлях
дослідження чи пізнання, теорія, вчення; спосіб, порядок, підстави; прийнятий
шлях для ходу, досягнення чого-небудь, у вигляді загальних правил; в науці -
спосіб і порядок дослідження предмету для одержання найбільш повного і
відповідного істині результату. [4;42]
Головні види
логічних і наукових методів: аналіз, синтез, індукція, дедукція.
Методика - це
сукупність методів.
Методика (в
соціології) - система операцій, процедур, прийомів встановлення соціальних
фактів, їх систематизації та засобів їх аналізу. Методика включає:
- Способи збору
первинної інформації;
- Правила
вибіркових досліджень;
- Способи
побудови соціологічних показників;
- інші
спеціалізовані процедури емпіричного дослідження;
- методику
аналізу даних і інші техніки, які розробляються в інших областях знання і
використовуються в соціології.
Цілісність і
безперервність - головні характеристики методичної роботи, що підкреслюють
підпорядкування всіх її складових до єдиної мети, послідовність і
безперервність заходів щодо її досягнення.
Сучасна методика
повинна ґрунтуватися на поставлених цілях культури в загальнодержавному масштабі
в даному місці, в даний час і враховувати традиції, що склалися в цій
місцевості, структуру населення та її потреби. Це завдання здійсненне тільки в
результаті ретельного аналізу всіх складових процесу.
Настав час
створення методики пошуку нових форм соціально-культурної діяльності.
Розширення зони пошуку не всередині самої діяльності, а у формуванні
діяльності, у вивченні, аналізі.
На підставі
точного аналізу, що випливає з детального вивчення споживача послуг культури і
змісту самої послуги, може народитися креативне рішення подальшого розвитку
соціально-культурних пропозицій.
Соціально-культурна
робота як наука являє собою сферу людської діяльності, функція якої полягає у
виробленні та теоретичній систематизації об'єктивних знань про певну дійсність
соціальної сфери і специфічної соціальної діяльності. [5;17]
Під методами
розуміються способи, сукупність прийомів і операцій в соціально-культурній
роботі; способи досягнення якої-небудь мети, рішення конкретної задачі.
Багато методів,
що використовуються в соціально-культурній роботі, є міждисциплінарними, що
зумовлюється, як уже зазначалося, універсальним характером соціальної роботи як
виду діяльності. Тому, характеризуючи методи соціальної та соціокультурної
роботи, їх ділять на економічні, правові, політичні, соціально-психологічні,
медико-соціальні, адміністративно-управлінські та ін.
Методи
соціально-культурної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, на
яку спрямована діяльність працівника і соціально-культурних служб. З іншого боку,
вони визначаються також професією соціального працівника, його спеціалізацією в
тій чи іншій області, сфері життя, структурою соціальних та культурних служб.
Дуже часто методи
соціально-культурної роботи як виду соціальної поділяють на два класи: методи
вирішення задач і методи отримання знань.
У першому класі
виділяють соціологічні методи. До них відносяться наступні типи соціологічних
досліджень: суцільне, дослідження основного масиву, багатографічне дослідження,
а також виборні дослідження. Для проведення таких досліджень можуть
застосовуватися різні методи та прийоми. Серед них особливу роль грають
наступні: аналіз документів, виявлення слабких сторін, проблеми, спостереження,
опитування, контент-аналізи.
Формаційний зріз
соціологічного знання дозволяє давати характеристику суспільства на конкретному
етапі його розвитку та функціонування. Соціально-культурні теорії
характеризують суспільство з точки зору культурної сфери суспільного життя.
Спеціальні теорії (або теорії середнього рівня) дають знання окремих, приватних
соціально-культурних процесів, окремих видів культурної діяльності і соціальних
спільнот та груп, закономірностей їх функціонування та розвитку в органічному
взаємозв'язку з іншими приватними процесами, видами діяльності та спільнотами (групами)
людей. [6;52]
Крім того,
можливо з'явитися необхідність використання наступного типу досліджень:
соціально-психологічні, педагогічні, організаційні, правові,
фінансово-економічні, медико-соціальні.
Для створення
найбільш повної і правдивої картини може виникнути необхідність використання
методів отримання знань. Серед даних методів можна виділити наступні:
комунікативні, філософські, логічні. Кожен з методів може дати різну інформацію
про суб'єкта дослідження.
Особливим рівнем
соціологічного знання виступають емпіричні дослідження, де важливу роль
відіграють розробка програми соціально-культурного дослідження, його
організація, методи і техніка збору і обробки отриманого інформаційного
матеріалу. При цьому емпіричний рівень знання виступає як би сполучною ланкою
між теоретичною соціологією (з урахуванням усіх зазначених вище її рівнів), з
одного боку, і соціально-культурною роботою як наукою і специфічним видом
діяльності, з іншого. Важливо також підкреслити, що соціологічні методи і
техніка вивчення проблем соціально-культурної роботи виконують двояку функцію -
розширення і поглиблення соціологічної та соціальної освіти в цілому і
отримання важливої первинної соціальної інформації, без чого неможливий аналіз
практичної соціально-культурної роботи, неможливо накопичення досвіду, його
узагальнення і в цілому підвищення її ефективності.
Дані методи
соціально-культурної роботи спрямовані на складання єдиної картини культурної
проблеми, яку необхідно вирішити. Різноманіття видів методів дозволяє побудувати
картину проблеми в різних ракурсах, тим самим з'являється можливість сформувати
список завдань, вирішення яких буде присвячена подальша соціально-культурна
діяльність.
Для подальшої
роботи можуть бути застосовані інші методи соціальної роботи. Серед таких
методів особливе значення мають психолого-педагогічні методи
соціально-культурної роботи.[7;81]
Найважливішими
функціями соціально-культурної діяльності є: культуро-охоронна, культуротворча,
соціоорганізаційна, соціопедагогічна,
З огляду на той
факт, що соціальна робота є універсальним видом діяльності, вона має
міждисциплінарний характер, її методологічними принципами виступають
інтегровані принципи інших наук. Їх можна розділити на кілька груп:
Філософські;
Загальні;
Соціально-політичні;
Організаційні;
Психолого-педагогічні;
Специфічні.
Методи
соціально-культурної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, на
яку спрямована діяльність працівника і соціально-культурних служб. З іншого
боку, вони визначаються також професією соціального працівника, його
спеціалізацією в тій чи іншій області, сфері життя, структурою соціальних та
культурних служб.
Дуже часто методи
соціально-культурної роботи як виду соціальної поділяють на два класи: методи
вирішення задач і методи отримання знань.
3. Державне
управління у соціально-культурній сфері
Соціально-культурне
будівництво, яке структурно поділяється на галузі освіти, науки, культури,
охорони здоров'я й соціального захисту, фізичної культури та спорту, є важливою
складовою багатогранної діяльності Української держави.
Характерною
особливістю соціально-культурної сфери є те, що вона пов'язана не тільки з
матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян.
Законодавство у цій сфері покликано забезпечити естетичне й моральне виховання
людини, її навчання, охорону здоров'я, задоволення соціально-культурних потреб.
Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва
проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній
їх службовій ролі в суспільстві.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |