Курсовая работа: Аналіз культурного характеру соціальної діяльності

Критерії якості дозволяють визначити рівень соціально-культурної діяльності (високий, середній, низький) й передбачають духовне наповнення соціально-культурного заходу, активність особистості в соціально-культурному процесі та збалансованість видів соціально-культурної діяльності. “Соціально-культурна діяльність – це діяльність соціальних суб’єктів, сутність та зміст якої складають процеси збереження, трансляції, засвоєння та розвитку традицій, цінностей, норм у сфері художньої, історичної, духовно-моральної, екологічної, політичної культури” [18;452]; це активність людини у соціокультурному процесі [16;.60].

Критерії ефективності охоплюють критерії мети (можливості досягнення сформульованої мети у результаті проведення соціально-культурного заходу) та критерії задоволення (сприйняття суб’єктом соціально-культурного заходу). “Переключення із сфери утилітарної та інституційно-обмеженої поведінки в сферу любительських занять завжди пов’язане з яскравими позитивними переживаннями, серед яких домінуючими є почуття задоволення та насолоди. Людина отримує можливість розпоряджатися собою за власним бажанням, а це завжди приємно та дуже високо цінується” [14;.77].

Отже, умовами здійснення соціокультурної діяльності є:

Ø  добровільна участь особистості в соціокультурних заходах. Добровільність, свідомість вибору визначається інтересами та внутрішніми потребами і бажаннями людини;

Ø  сприйняття соціокультурної діяльності як потреби, а не необхідності. “Якщо в побутових та особливо у трудових заняттях ритм і темп діяльності, зазвичай, визначаються зовнішніми факторами, то тут вони повністю залежать від внутрішньої необхідності та бажань людини. Такий високий рівень свободи та самостійності є воістину ідеальним і в сучасних умовах може мати місце лише в сфері вільного часу” [14;77]; обмін не продуктами діяльності, а самою діяльністю. В умовах вільного часу людина має право вільно обрати вид діяльності, змінити його на інший, відкласти, перенести у часовому просторі, самостійно визначити строк виконання запланованих завдань;

Ø  багатоманітність видів діяльності, що реалізуються в інституційних та неінституційних формах. Альтернативність соціально-культурної сфери створює можливості для вияву ініціативи та самостійності, творчості та самоствердження людини, свободи у прийнятті рішень, соціальної поведінки та соціальних орієнтацій;

Ø  активність та ініціативність різних груп i окремих особистостей у соціально-культурній діяльності;

Ø  особистісна спрямованість соціально-культурної діяльності, що обумовлює врахування індивідуальних особливостей людини (біологічних, психологічних, соціальних, культурних).

Соціокультурна діяльність сприяє:

Ø  гносеологічному розвитку особистості. У процесі соціокультурної діяльності людина пізнає нове про навколишній світ, засвоює нові вміння та навички;

Ø  розкриттю аксеологічного потенціалу людини. Педагогічно спрямована соціокультурна діяльність збагачує ціннісні погляди людини, впливає на її ціннісні орієнтації;

Ø  розвитку творчих здібностей людини. Вирішення творчих завдань стимулює формування багатої уяви, гнучкого мислення, спостережливості, важливого вміння накопичувати досвід у нових умовах;

Ø  формуванню комунікативного потенціалу особистості. У процесі соціокультурної діяльності розвивається комунікативність людини, практичні навички спілкування, вміння кооперувати свої зусилля з діями партнерів;

Ø  соціальному захисту людини. Соціально-культурна діяльність стимулює соціальну активність, духовну реабілітацію та адаптацію особистості. “Социально-культурную стратегию в наши дни можно обозначить следующей формулой: от работы для населения – к самостоятельности и инициативе самого населения, к сознательно-культурному творчеству масс. Социально-культурная деятельность призвана стать условием реализации демократических, конституционных прав человека, пространством поиска смысла жизни, творческого развития и самореализиции личности” (цитується мовою оригіналу – І.П.) [16;16].

Соціальна діяльність - це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина, а об'єктом є елементи навколишнього світу.

Окрім культурної вирізняють такі види соціальної діяльності, як трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація має умовний характер, бо в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не існують.

Соціальна діяльність - сукупність соціально-значимих дій, які здійснює суб'єкт (суспільство, клас, група, індивід) в різних сферах і на різних рівнях соціальної організації суспільства, що має на меті певні соціальні інтереси і використовує для досягнення цих інтересів різні засоби - економічні, соціальні, політичні, ідеологічні. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особа, група, клас або суспільство в цілому ставлять перед собою мету і активно беруть участь в її реалізації.

Соціально-культурна діяльність має притаманні їй особливості, відмінні риси, опції та критерії.

2.  Функції, принципи та методи соціально-культурної діяльності

2.1 Функції та принципи соціально-культурної діяльності

Діяльність фахівця соціально-культурної діяльності спрямована на соціально-педагогічне, психолого-педагогічне, інформаційне, організаційно-методичне сприяння розвитку особистості в процесі виробництва, інтерпретації, збереження і поширення культурних цінностей.

Спеціаліст забезпечує повноцінну реалізацію функцій соціально-культурної діяльності, найважливішими з яких є:

• культуроохоронна функція - вивчення, збереження, відновлення і використання культурної спадщини в процесі підвищення духовних потреб та інтересів різних груп населення;

• культуротворча функція - створення та збагачення культурних цінностей, творчого розвитку дітей, підлітків і дорослих; діяльна участь в організації вільного часу населення;

• соціоорганізаційна функція - створення сприятливого культурного середовища, стимулювання інноваційних рухів в соціокультурній сфері; розробка та реалізація федеральних, регіональних, муніципальних та інших цільових соціально-культурних програм та технологій; організація діяльності центрів, що сприяють культурному розвитку населення; сприяння розширенню та поглибленню роботи структур додаткового освіти, розвитку народної творчості; керівництво установами, організаціями та об'єднаннями соціально-культурної сфери;

• соціопедагогічна функція - проведення масової інформаційно-освітньої і виховної роботи за місцем проживання; популяризація здорового способу життя; залучення людей до процесу безперервної освіти, соціально-культурної творчості і рекреативної-розважального дозвілля; соціально-культурна підтримка людей з особливостями фізичного розвитку, участь у діяльності з соціальної та соціокультурної реабілітації та адаптації осіб з поведінкою, що відхиляється; допомога в сімейному вихованні дітей.

Об'єктами соціально-культурної діяльності є: урядові та неурядові організації, установи, асоціації, об'єднання, фонди культури, освіти, соціальної роботи. Соціально-культурна діяльність поширюється на всі соціально-демографічні, національно-етнічні та інші групи населення.

Спеціаліст соціально-культурної діяльності відповідно до загальної та спеціальної підготовки повинен вміти здійснювати наступні види професійної діяльності:

- Науково-дослідна;

- Навчально-педагогічна;

- Виробничо-практична;

- Науково-методична;

- Експертно-консультаційна. [2;34]

З огляду на той факт, що соціальна робота є універсальним видом діяльності, вона має міждисциплінарний характер, її методологічними принципами виступають інтегровані принципи інших наук. Їх можна розділити на кілька груп: [3;27]

1. Філософські принципи, що лежать в основі всіх наук про суспільство, людину і механізмах їх взаємодії: принципи детермінізму, відображення, розвитку.

2. Загальні принципи соціальних (громадських) наук: принципи історизму соціальної обумовленості, соціальної значимості, гносеологічного підходу, єдності свідомості і діяльності.

3. Соціально-політичні принципи виражають вимоги, обумовлені залежністю змісту та спрямованості соціальної роботи від соціальної політики держави.

4. Організаційні принципи - соціально-технологічна компетентність кадрів, принципи контролю та перевірки виконання, функціональної визначеності, єдності прав і обов'язків, повноважень і відповідальності.

5. Психолого-педагогічні принципи

6. Специфічні принципи соціальної роботи, що визначають основні правила діяльності у сфері надання соціальних послуг населенню: принципи гуманізму, справедливості, альтруїзму, комунікативності, варіативності соціальної допомоги, гармонізації суспільних групових і особистісних інтересів та ін.

Серед специфічних принципів виділяють наступні.

Принцип універсальності вимагає виключити дискримінацію за будь-якими ознаками ідеологічного, політичного, релігійного, національного, расового, вікового характеру. Сприяння здійснюється кожному клієнту.

Принцип охорони соціальних прав свідчить, що надання допомоги клієнтові не може бути обумовлено вимогою до нього відмовитися від своїх соціальних прав або від частини їх.

Принцип соціальної реагування на увазі усвідомлення необхідності вжити заходів за виявленими соціальних проблем, діяти відповідно до конкретних обставинами соціальної ситуації індивідуального клієнта, а не обмежуватися лише стандартним набором заході, орієнтованих на «середнього» споживача соціально-культурних послуг.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7