Курсовая работа: Аналіз культурного характеру соціальної діяльності
Курсовая работа: Аналіз культурного характеру соціальної діяльності
План
Вступ
1.
Поняття соціально-культурної
діяльності
1.1 Сутність соціокультурної
діяльності
1.2 Критерії соціально-культурної
діяльності
2.
Функції
та методи соціально-культурної діяльності
2.1 Функції соціально-культурної
діяльності
2.2 Методи соціально-культурної діяльності
3.
Державне
управління у соціально-культурній сфері
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В останні роки соціальна
діяльність людей зазнала істотні зміни. До неї увійшли інформаційні технології
(комунікативні мережі, Інтернет, обчислювальна техніка у вигляді класичних, а
тепер уже й квантових, комп'ютерів) і багато чого іншого з того, що кілька
десятиліть тому було просто немислимо. У зв'язку з цим виникла потреба
розглянути заново питання щодо предметності соціальної діяльності. Шлях і
метод, що обираються для вирішення такої проблеми, пов'язані з вивченням
питання про сутність культурної діяльності як такої - діяльності в матеріальній
і духовній сферах соціального буття.
Тема курсової
присвячена аналізу культурного характеру соціальної діяльності. Проблема,
поставлена у курсовій, розроблена до теперішнього часу недостатньо, колишні
дослідження даної тематики були односторонніми, відрізнялися відсутністю і
цільності до її підходу. Найчастіше досліджувалася або суто матеріальна
(економічна) сторона соціальної діяльності, або - ідеальна.
Теоретико-методологічне
дослідження діалектики цілі, засоби й результату в рамках соціальної дії та
цілі як структурного компонента людської діяльності здійснювалося в працях М.
Вебера, Т. Парсонса, Ю. Габермаса.
Проблеми
первинності, взаємозв'язку і тотожності теоретичної та практичної соціальної
діяльності, також відображені в роботах Жана Бофре та Мартіна Хайдеггера.
Предметній оцінці
тенденцій у розвитку соціальної діяльності щодо світу інформаційних технологій
присвячені роботи К. Шеннона і Л. Бріллюена, вітчизняних авторів В.І. Мухіна,
В.К. Новікова, СП. Расторгуєва, В. Титова.
Ця робота ставить
своєю метою провести аналіз соціальної діяльності людей у плані її культурного
характеру.
Для досягнення
поставленої мети передбачається рішення наступних завдань:
- Досліджувати
тенденції розвитку соціальної діяльності у світлі інформаційних технологій;
- обґрунтувати
соціальну діяльність як одну із складових частин культури;
- визначити
предметну сутність культурної діяльності;
Об'єктом
дослідження є предметна сутність культурно-соціальної діяльності.
Предмет
дослідження - соціальна діяльність в сучасному культурному полі з виявленням її
теоретичних та практичних аспектів.
Теоретичну базу
дослідження склала наукова спадщина класиків соціології, політичної науки,
філософії культури, філософії науки.
Теоретико-методологічна
основа являє собою сукупність методів, орієнтованих на специфіку об'єкта та
предмета поданої роботи. Методологічною основою курсової роботи став системний
аналіз як сукупність загальноприйнятих принципів і методів філософського,
загальнонаукового і приватно-наукового пізнання. Це, перш за все, принципи
системності, всебічності, конкретності дослідження. Основними методами
дослідження є соціально-філософський, логічний, історичний, феноменологічний,
діалектичний з використанням принципів додатковості і наступності, а також
суб'єктивно-діяльнісний підхід дослідження соціально-культурної діяльності.
1.
Поняття
соціально-культурної діяльності
1.1 Сутність
соціокультурної діяльності
Соціальна
діяльність - це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього
світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина,
а об'єктом є елементи навколишнього світу.
Окрім культурної
вирізняють такі види соціальної діяльності, як трудова, творча, споживацька,
дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація має умовний
характер, бо в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не
існують.
Соціальна
діяльність - сукупність соціально-значимих дій, які здійснює суб'єкт
(суспільство, клас, група, індивід) в різних сферах і на різних рівнях
соціальної організації суспільства, що має на меті певні соціальні інтереси і
використовує для досягнення цих інтересів різні засоби - економічні, соціальні,
політичні, ідеологічні. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особа, група,
клас або суспільство в цілому ставлять перед собою мету і активно беруть участь
в її реалізації. Різноманітність соціальної діяльності можна звести до 4-х
основних груп:
- цілеспрямована
дія, зв'язана зі зміною даної соціальної системи або умов діяльності;
- дії, направлені
на їх стабілізацію;
- дії, що
направлені на адаптацію до даної соціальної системи і умов діяльності;
- інтегративна
дія, що передбачає входження особи, групи або іншої спільноти в більш крупну
соціальну спільність або систему.
Соціальна
діяльність характеризує активність суб'єкта. Її елементами є предметність,
обумовлена результатами минулої діяльності, накопиченим досвідом і знаннями,
доцільність, перетворення об'єкта, на який направлена діяльність або створення
нового, раніше невідомого об'єкта.
Будь-яка
діяльність включає 4 взаємозв'язані підсистеми:
-
об'єктивно-передумовну (потреби і інтереси);
-
суб'єктивно-регулятивну (диспозиція);
- виконавчу
(сукупність вчинків, що здійснюються для реалізації поставленої мети);
- об'єктивно-регулятивну
(результати діяльності).
Науковий статус
та суспільне визнання будь-якої науки визначаються рівнем розробки її
теоретичних засад, що розкривають та обґрунтовують предмет, цілі, функції та
закономірності певної науки, її зв’язок з практикою. Соціально-культурна
діяльність у цьому контексті не є винятком. Усвідомлення поняття
“соціально-культурна діяльність” можливе лише на перехресті таких
фундаментальних наук як філософія, соціологія, історія, педагогіка, психологія,
право. [1;14]
Історія розвитку
соціально-культурної сфери в Україні пов’язується спочатку з “позашкільною
освітою” (початок ХХ ст.), потім з “політико-просвітньою роботою” (17-30 рр. ХХ
ст.), пізніше – з “культурно-просвітньою діяльністю” (до 90-х рр. ХХ ст.), а з
90-х років ХХ ст. – із “соціально-культурною діяльністю”. Наприкінці ХХ ст.
“культурно-просвітню освіту” заміняють “культурологічна” та
“соціально-культурна освіта”.
До 90-х років ХХ
століття культурно-дозвіллєва робота була політизована і тісно пов'язана з
ідеологією КПРС. Після путчу діяльність культурно-дозвіллєвих установ була
деполітизована, деідеалізована, тобто стала вільною від партійного впливу і
наповнилася новим змістом, звідси і нова назва - соціально-культурна
діяльність.
Соціально-культурна
діяльність - це діяльність, спрямована на створення умов для найбільш повного
розвитку, самоствердження і самореалізації особистості та групи (студії,
гуртки, аматорські об'єднання) у сфері дозвілля. Вона включає в себе все
різноманіття проблем з організації вільного часу: спілкування, виробництво і
засвоєння культурних цінностей і т.д. Педагогам-організаторам доводиться брати
участь у вирішенні проблем сім'ї, дітей, у вирішенні проблем в
історико-культурній, екологічній, релігійної та інших сферах, у створенні
сприятливого середовища для соціально-культурної діяльності та ініціатив
населення у сфері дозвілля.
Культурно-дозвіллєва
діяльність - складова частина соціально-культурної діяльності, допомагає у
вирішенні багатьох соціальних проблем своїми своєрідними засобами, формами,
методами (мистецтво, фольклор, свята, обряди і т.д.)
Культурно-просвітницька
робота також є частиною соціально-культурної діяльності, але, на жаль,
неефективно використовується в діяльності культурних установ , тобто, немає
лекцій, лекторіїв, народних університетів та інших форм просвітницької роботи.
Важливість
соціально-культурної діяльності полягає в тому, що це не просто організація
дозвілля, а організація в соціально-значущих цілях: задоволення і розвиток
культурних потреб та інтересів як окремої особистості, так і соціуму в цілому.
Діяльність культурно-дозвіллєвих
установ в даний час організовується на основі документа 2117-12, що вийшов в
1992 році - «Основи законодавства України про культуру». У ньому чітко
визначені «культурна діяльність», «культурні цінності», «культурні блага»,
«творча діяльність» і т.д., основні сфери діяльності держави в галузі культури
(охорона пам'ятників, народна творчість, художні промисли, художня література,
кінематографія і т.д.), а також основні права громадян в області культурної
діяльності (Див. «Закон про культуру»).
У науковий обіг
активно вводяться такі поняття як “соціально-культурна сфера”,
“соціально-культурна діяльність”, “соціально-культурні технології”,
“соціально-культурні інститути”, “соціально-культурна освіта” тощо. Тому аналіз
поняття “соціально-культурна діяльність” виявляється доцільним і необхідним. Чи
можна соціально-культурну діяльність вважати логічним спадкоємницею
культурно-просвітньої та культурно-дозвіллєвої діяльності, а культурологічну
освіту – спадкоємницею культурно-просвітньої освіти? Зазначимо, що еволюція
соціально- культурної діяльності є не лише наслідком її внутрішнього розвитку,
але й результатом незворотних змін, які відбуваються в сучасному суспільстві.
Закономірний діалектичний розвиток культурно-просвітньої роботи у
багатоманітніше соціальне явище – соціально-культурну діяльність – обумовлений
визнанням людини головною цінністю для сфери культури, просвітництва, дозвілля,
відпочинку. Це не означає, що соціально-культурна діяльність повністю незалежна
від ідеології, однак її стрижневим завданням є розкриття ініціативи, творчості,
самодіяльності та підприємливості людини. “В основе перестройки
социально-культурных процессов лежит отказ от субъект-субъектной модели
организации культуры, досуга просвещения населения. В этой модели народ сам
является субъектом социально-культурной деятельности” (цитується мовою
оригіналу – І.П.) [6;15].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |