Курсовая работа: Цивільні правовідносини

Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують такі в резуль­таті припису закону [17].

Характеризуючи юридичні вчинки, слід мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від "питомої ваги" в них во­льового елемента.

Так, в деяких випадках наявність волі суб'єкта (а отже і наяв­ність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він знайдений недієздатною або малолітньою особою). В інших ви­падках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздат­ності особи. Наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною.

Водночас дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскіль­ки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивіль­них правовідносин, їх мета — зробити послугу, захистити інтереси відсутнього господаря. Таким чином, хоча волевиявлення особи, яка веде чужі справи, має тут місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних правовідносин.

Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення "господарем" діяльності в його інтересах застосовуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).

З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридич­них вчинків їх можна поділити на вольові (цілеспрямовані) і невольові.

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності також є вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслід­ки, незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права і обов'язки. Цивільні права та обов'язки щодо відкриттів, ви­находів, промислових зразків тощо виникають за умови їх належ­ного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні правовідносини вже внас­лідок їх існування і надання доступної для сприйняття форми. У додаткових діях з оформлення вказаних творів з метою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

Таким чином, юридичний факт — це обставина, що пов'язує між собою цивільне право в об'єктивному значенні (норма цивільного права) і суб'єктивне право. Без юридичного факту неможливе застосування правових норм. Юридичний факт — основна умова, завдяки якій виникають, змінюються та припиняються суспільні відносини, що мають у цьому випадку цивільно-правовий характер. Також можна виділити таке поняття як юридичний вчинок — це дія, що спеціально не спрямована на встановлення юридичних наслідків, але породжує такі в резуль­таті припису закону[17].

Висновки

Розглянувши проблемні аспекти курсової роботи можемо зробити такі висновки:

1.                цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків. А підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти –  це виникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.

2.            до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб’єкт, об’єкт, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний обов'язок.Суб’єкт – це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб’єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.Об’єкт – це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права.Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

3.                Класифікація можлива за різними підставами:

- Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

- За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

- За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

- Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

- 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Класифікація цивільних правовідносин можлива і за іншими під­ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

 4.  Майнові та особисті немайнові права – це основа цивільного права, а відносини, які виникають на грунті цих прав – це та ось, навколо якої обертається цивільне право.

Майнові відносини - це фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організація економіки.

Особисті  немайнові  права  можна  визначити  як  права   специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі  економічного  змісту,

не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права. Індивідуалізація  особистості  —  ще  одна  важлива  ознака  особистих немайнових  прав.

5.  Юридичний факт — це обставина, що пов'язує між собою цивільне право в об'єктивному значенні (норма цивільного права) і суб'єктивне право. Без юридичного факту неможливе застосування правових норм. Юридичний факт — основна умова, завдяки якій виникають, змінюються та припиняються суспільні відносини, що мають у цьому випадку цивільно-правовий характер. Також можна виділити таке поняття як юридичний вчинок — це дія, що спеціально не спрямована на встановлення юридичних наслідків, але породжує такі в резуль­таті припису закону.

Список посилань:

1.         Дзера О.В. Цивільне Право України – К: Юрінком Інтер, 2002р.

2.         Шевченко Я.М. Цивільне Право України – К: Ін Юре, 2003р.

3.         Бірюков І.А. Цивільне Право України – К: Наукова думка, 2000р.

4.         Ємельянов В.П. Цивільне Право України – Х: Консул, 2000р.

5.         Підопригора О.А. Цивільне Право – К: Вентурі, 1999р.

6.         Слипченко С.А. Цивільне Право України – Х: Еспада, 1999р.

7.         Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному  праві  –К: Науковий світ, 2001р.

8.         Красавчикова Л.О. Личная жизнь  под  охраной  закона  –  М:  Юрид.  Лит.,1983р.

9.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.

10.       Цивільний  кодекс  України.  Коментар  (науково  –  практичний)  Харків, 2004р.

11.       Дудин А. П. Объект правоотношения: Вопросы теории. — Саратов, 1980.

12.       Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения // Акту­альные проблемы гражданского права // Сб. статей / Под. ред. проф. М. И. Брагинского. — М., 1999.