Курсовая работа: Цивільні правовідносини

- групу юридичних фактів. Це — декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслі­док,

- юридичну (фактичну) сукупність (рос. "юридический сос­тав"). Це — система юридичних фактів, пов'язаних між собою та­ким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності.

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нор­мі і являє собою явища одного порядку. Наприклад, ст.ст.229-231 ЦК передбачають, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом помилки, обману, насильства то­що. У цьому разі маємо справу з групою юридичних фактів, кожен з яких окремо спричиняє визнання правочину недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані еле­менти, що окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права.

Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення у бу­динках державного або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найму жилого приміщення. Взяті окремо, вка­зані обставини не породжують правовідносин користування жит­лом, а є лише етапом на шляху до їх виникнення.

Серед різних видів юридичної сукупності особливе місце посі­дають так звані юридичні стани, тобто обставини, що характеризу­ються відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, про­тягом якого вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, пе­ребування у шлюбі, встановлення опіки тощо.

Стаття 49 ЦК визначає акти цивільного стану як події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою, започатковують, зміню­ють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом ци­вільних прав та обов'язків. Зазначеними актами є народження фі­зичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієз­датності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації: народження фі­зичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у ци­вільних правовідносинах, слід звернути увагу на принципово важ­ливе положення ЦК, закріплене у ст.11, згідно з яким цивільні пра­ва та обов'язки виникають як з дій, передбачених актами цивільного законодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими ак­тами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч.2 ст.11 ЦК, де підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'яз­ків і наголошується, що останні виникають не тільки за прямо вка­заних обставин, а й з інших юридичних фактів.

Таке рішення характерне для приватного права і має за основу його принцип: "Можна все, що не заборонено законом".

Класифікація юридичних фактів

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознака­ми. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і на­голошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та інші правочини; 2) створен­ня літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди Іншій особі; 4) інші юридичні факти

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні кате­горії — як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що пере­лік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієн­товним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім то­го, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бу­ти юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розгляне­мо ті з них, що становлять найбільший інтерес з теоретичної і практичної точок зору.

1. Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви­никнення правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують.

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможли­вість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. На­приклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виник­нення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій.

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, на­явність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше

Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасо­вує відповідне рішення, і фізична особа може вимагати від інших осіб повернення майна, що їй належить (ст.48 ЦК). У цьому випад­ку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішен­ня про оголошення особи померлою. [16]

2. Залежно від наявності і характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною) роз­різняють насамперед дві великі групи юридичних фактів:

1) дії — обставини, факти, що залежать від волі людини;

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або до­говорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До по­дій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права.

2) неправомірні (правопорушення, делікти).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та мо­ральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виника­ють зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише та­кими, які створюють правовідносини; у деяких випадках — таки­ми, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникнен­ню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиня­ють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обо­в'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

1) юридичні акти;

2) юридичні вчинки.

Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеці­ально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо ци­вільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юри­дичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різ­новидом якого є договір) — основний вид правомірних дій суб'єк­тів приватного права. Це — волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію ци­вільних прав і обов'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавс­тва, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухва­ли тощо).

Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст.4 ЦК. Прикладом такого юридичного факту можуть бути по­ложення ст. 1220 ЦК, якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юри­дичним фактом можна визнати положення акта цивільного законо­давства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивіль­ні права і обов'язки, є адміністративні акти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування, які діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління по­роджує адміністративні правовідносини між органом, що його ви­дав, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, зас­новані на цьому акті, виникають між особами, яким останній ад­ресований. Так, розпорядження відповідного державного органу про передачу державного майна іншій організації породжує цивіль­ні правовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про ре­організацію державного органу викликають цивільно-правові нас­лідки (передачу, поділ майна органу, що ліквідується) на основі ад­міністративного акта без договору.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст.43 ЦК), оголошення її по­мерлою (ст.46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлю­ючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін жилого приміщення), правозабороняючим (рі­шення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6