Курсовая работа: Цивільні правовідносини

Правовідносини майнового характеру мають своїм об'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих май­нових благ певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цих майнових благ (у силу заповіту тощо).

Усі правовідносини, які опосередковують, регулюють взаємосто­сунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, як інтелекту­альна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, інші немайнові права, називаються особистими немайновими[8].

Речові правовідносини опосередковують статику майнового по­ложення суб'єктів права. Це абсолютні права, які відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їм протиставляються зобов'язальні правовідносини, які відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-пра­вових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використаня продуктів інтелектуальної власності. У зо­бов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між со­бою, кожний із них наділений правами та обов'язками, може вима­гати певної поведінки від інших і сам має низку обов'язків, які підлягають виконанню, у тому числі і в примусовому порядку[9, c.56].

Поділ зобов'язань на речові та зобов'зальні має практичне зна­чення і полягає в наступному: у речових правах правовідносини реалізуються через активні дії управомоченої особи, а в зобов'язаль­них — через виконання обов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні — відносними.

Крім того, окремо вирізняють корпоративні правовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правових підприєм­ницьких утвореннях, що мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними — членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому до­говорі тощо.

Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь в управлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю, формувати політику юридичної особи та ін. На перший погляд, зміст корпоративних правовідносин не є абсолютно харак­терним для цивільного права, він містить комплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевою метою реа­лізації корпоративних прав є отримання певного майнового резуль­тату, то їх можна віднести до розряду майнових прав[9, c.55].

Таким чином, класифікація можлива за різними підставами:

1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

5. 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими під­ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

2.2. Майнові та особисті немайнові правовідносини

Суспільні відносини, що регулюються цивільним правом, складають його предмет. До них відносяться дві основні групи відносин.

По-перше, це майнові відносини, що являють собою відносини, що виникають із приводу майна - матеріальних благ, що мають економічну форму товару. По-друге, особисті немайнові відносини, зв'язані з майновими, а в деяких випадках і не зв'язані з ними. Обидві ці групи відносин поєднує та обставина, що засновано на рівності, автономії волі і майнової самостійності учасників, тобто виникають між юридично рівними і незалежними друг від друга суб'єктами, що мають власне майно. Інакше кажучи, це приватні відносини, що вникають між суб'єктами приватного права. Майнові, а також і немайнові відносини, що не відносить зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами. Колись це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншої, зокрема податкових і фінансових відносин, ділянки яких не є юридично рівними суб'єктами. З цієї причини зі сфери дії цивільного права виключаються відносини по керуванню державним і іншим публічним майном, що виникають між державними органами[10].

Майнові відносини, що входять у предмет цивільного права, у свою чергу розділяються на відносини, зв'язані з приналежністю майна визначеним особам  з керуванням їм або з переходом майна від одних осіб до інших. Юридично це розходження оформляється за допомогою категорій речових, корпоративних і зобов'язальних відносин.

Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання також підрозділяються на відносини, що зв'язуються з майновими, і відносини, не зв'язані з такими. Перша з зазначених груп відносин звичайно статі сподівається цивільно-правове оформлення за допомогою категорії виключних прав. Друга група відносин стосується невідчужуваних нематеріальних благ особистості, у визначених випадку підметів цивільно-правовому захистові[11, c.98].

Майнові відносини складають основну, переважну частину предмета цивільного права. Вони складаються з приводу конкретного майна - матеріальних благ товарного характеру.

До таких благ відносяться не тільки фізично відчутні речі, але і деякі права, які ще в римському праві були названі як "res incorporales" - "нетілесні речі" (наприклад, банківський вклад, що представляє собою не гроші, а право вимоги вкладника до банку). Майнові відносини виникають і з приводу результатів робіт і надання послуг, у тому числі не що обов'язково втілюються в речовинному результаті (наприклад, перевезення, збереження, послуги культурно-видовищного характеру), оскільки такі результати також мають товарну форму[12, c.16].

Майнові відносини не є юридичною категорією. Це - фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організація економіки. При цьому вони відображають як статику цього господарства - відносини приналежності, матеріальних благ, що складають передумову і результат товарообміну, так і його динамікові - відносини переходу матеріальних благ, тобто власне процес обміну товарами (речами, роботами, послугами). Зрозуміло, що обидві ці сторони тісно зв'язані і взаємообумовлені: товарообмін неможливий без присвоєння учасниками його об'єктів, а присвоєння в більшості випадків є результатом товарообміну. Майнові відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, відрізняються деякими загальними ознаками[12, c.17].

По-перше, вони характеризуються майновою відособленістю учасників, що дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і разом з тим нести самостійну майнову відповідальність за результати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони носять еквівалентний характер, властивий нормальному товарообмінові, вартісним економічним відносинам. Можливі, звичайно, і безоплатні майнові відносини (наприклад, дарування, безоплатна позика, безплатне користування чужим майном і т.д.). Вони, однак, вторинні, производны від возмездных майнових відносин і не є звичайною формою товарообміну. По-третє, учасники розглянутих відносин рівноправні і незалежні друг від друга і не знаходяться в стані адміністративної або іншої владної підпорядкованості, оскільки є самостійними товаровласниками.

Неважко бачити, що всі перераховані ознаки обумовлені товарно-грошовим характером майнових відносин, що входять у предмет цивільного права[13, c.19]. Майнові відносини, що мають іншу (нетоварну) природу і, отже, що відповідають зазначеним ознакам (наприклад, податкові, бюджетні й інші фінансові відносини; відносини по використанню інших природних ресурсів, що знаходяться в державній власності, і т.п.), не входять у предмет цивільного права і не можуть регулюватися ім.

Відносини статики товарного господарства, тобто приналежності присвоенности матеріальних благ, оформляють володіння речами (конкретним майном) тим або іншому учасникові майнових відносин. Вони мають двоїстий характер, представляючи собою, по-перше, відношення власника до приналежній йому речі і, по-друге, відносини між ним і всіма іншим особами з приводу даної речі[14, c.25].

Юридично майнові відносини по приналежності матеріальних благ оформляються як речові правовідносини. Ці останні розділяються на відносини власності і відносини інших (обмежених) речових прав. Відносини власності закріплюють приналежність речі власникові, що має максимальні законні можливості по її використання. Інші речові права регламентують правовий режим майна власника, що поряд з ним вправі одночасно використовувати й інші особи. Наприклад, у житловому будинку громадянина-власника вправі разом з ним проживати члени його родини. Ясно, що їхні можливості завжди є більш вузькими в порівнянні з можливостями власника. Тому вони носять обмежених і похідний від прав власника характер[14, c.26].

Відносини динаміки товарного господарства, тобто переходу матеріальних благ від одних власників до іншим, звичайно зв'язані з відчуженням і придбанням учасниками визначеного майна. Юридично вони оформляються за допомогою категорії зобов'язань (зобов'язальних відносин). Такі відносини завжди виникають між конкретними учасниками товарно-грошових зв'язків - відособленими товаровласниками, а тому мають відносний характер.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6