Дипломная работа: Політика США в Азійському регіоні

Упродовж більше ніж ЗО років США, проголосивши строге дотримання режиму нерозповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ), наполягали на знищенні або суттєвому обмеженні ядерного арсеналу Індії. Американські експерти побоювались, що надання легітимного статусу індійській ядерній зброї спричинить гонку озброєнь в Південній і Південно-Східній Азії. Проти Індії, яка не підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у 1970-х роках, упродовж трьох десятиліть діяли санкції з боку США і низки інших держав - підписантів ДНЯЗ. За розробку військової ядерної програми поза рамками режиму нерозповсюдження Індія опинилася в ізоляції на міжнародній арені у царині питань, які стосувалися ядерних технологій.

При цьому, незважаючи на деклароване дотримання принципів нерозповсюдження ЗМУ, американська влада таємно допомагала Пакистану в 1980-і роки у справі придбання ним ядерної бомби.

На початку 1990-х років відбулися три важливі події, які суттєво зміцнили американо-індійські відносини. По-перше, завершення «холодної війни» ослабило протистояння США і СРСР як центрального напрямку американської зовнішньої політики. По-друге, ослаблення протистояння і розпад Радянського Союзу суттєво підірвали дієвість Руху неприєднання.

По-третє, економічні реформи Індії початку 1990-х років, здійснювані тодішнім міністром фінансів, а нині прем'єр-міністром Манмоханом Сингхом, відкрили цю країну для світової економіки і сприяли бурхливому розвитку торгівлі та інвестицій, у тому числі і США з Індією, який продовжується понині.

Щоправда, це сталося не відразу. Завершення «холодної війни» не розв'язало всіх проблем американо-інійських відносин.. Індія до певного часу залишалася поза межами американських зовнішньополітичних інтересів. Білий дім зробив ставку на поглиблення взаємин зі своїми старими союзниками (країни Європи, Японія), а також з Китаєм, який набирав динаміки в економічному розвитку.

Воднораз зростаючі виклики безпеці США - розповсюдження ЗМУ, міжнародний тероризм, війни та конфлікти, які вибухали то в одному, то в іншому регіоні, кліматичні зміни - все це підштовхнуло США до пошуку нових глобальних однодумців, до числа яких американська дипломатія включила Індію, Бразилію та Індонезію.

І хоча нерозповсюдження ядерної зброї була ключовою проблемою у зовнішньополітичному арсеналі США і під час другого терміну у Білому домі адміністрації Буша, безперспективніть продовження політики ізоляції Індії залишалась дедалі більш очевидною. Одна з найбільших і найбільш мирних держав у світі, яка була власником передових ядерних технологій, виявилась поза межами режиму, тоді як, наприклад, Іран і Північна Корея були учасниками ДНЯЗ. Незважаючи на статус аутсайдера режиму нерозповсюдження, Індія грала за правилами системи, до якої вона не належала.

Становлення Індії як великої світової держави на початку XXI століття не могло залишитися непоміченим міжнародним співтовариством, у тому числі і Вашингтоном. Розвиток демократичної і економічно сильної Індії відповідало інтересам США і містить величезний потенціал для стратегічного парнерства між обома країнами. Нагадаємо, що Індію вважають одним з найбільш вірогідних кандидатів на вступ до трійки світових лідерів XXI століття поряд з США і Китаєм. У 2006 році ВВГ1 Індії, за оцінками експертів Світового банку, становив близько третини ВВП США. Ріст ВВП у 2005 році становив 7,6% проти у середньому 4% за період 1990- 2002 років, тобто за цим показником Індія вийшла на друге місце у світі після КНР. При цьому ріст промислового виробництва склав 8,2%>.

Адміністрація Буша подвоїла інтенсивність співпраці з Індією, маючи на меті розв'язати двосторонні проблеми. Насамперед, це стосувалося індійської ядерної програми, яка завела обидві країни по різні боки барикад упродовж останніх трьох десятиріч. Білий дім виступив з новою стратегією двостороннього співробітництва між США та Індією, яка базувалася на таких питаннях: використання мирного атому, допомога в освоєнні космосу у мирних цілях, торговля високотехнологічною продукцією і протиракетна оборона. Ці ініціативи, на думку США, повинні були не тільки розв'язати всі проблеми двостороннього співробітництва, але й стати основою нового стратегічного партнерства. У цьому випадку йшлося про перетворення Індії у ключового гравця і союзника США в регіоні. На думку Держдепартаменту, залучення Індії до режиму ДНЯЗ модернізує і зміцнює цей режим і водночас сприятиме більш широкомасштабному співробітництву цієї країни зі США.

Під час візиту Кондолізи Райс до Індії у березні 2005 року, уневдовзі після того як вона очолила зовнішньополітичне відомство, було заявлено, що США готові переглянути колишню політику у Південній Азії на користь розвитку повноцінних відносин як з Індією, так і Пакистаном. Безсумнівно, цей був серйозний крок до встановлення тісних зв'язків з Індією. Було також підкреслено, що США відмовляються від «ортодоксальної» риторики щодо індійської ядерної програми на користь встановлення продуктивної співпраці у сфері використання мирного атома.

Під час візиту-відповіді прем'єр-міністр Індії до Вашингтона у липні 2005 року американський прези дент запропонував Сингху розгорнути повноцінне співробітництво у ядерній сфері, спрямоване на допомогу Індії у будівництві атомних електростанцій і передачі найновіших технологій. А у березні 2006 року в Нью-Делі президент Дж.Буш і прем'єр-міністр Сингх оголосили про реалізацію цієї пропозиції, запропонувавши «Американо- індійську ініціативу з співпраці у сфері мирного атома».

Через дев'ять місяців, у грудні 2006 року, конгрес США прийняв законопроект «Про американо-індійську співпрацю у сфері мирного атома». Так було відкрито шлях американським інвестиціям в індійську мирну ядерну промисловість. Все це засвідчувало серйозні зрушення і в американській політиці, і в новому сприйнятті Сполученими Штатами Індії як партнера в регіоні Південної Азії. З об'єкта критики з боку держав- учасників режиму нерозповсюдження Індія перетворилася у сторону, зацікавлену у цьому режимі. При цьому американські законодавці опиралися на вимоги прийнятого у 1954 року США «Про використання атомної енергії» про укладення договорів про створення нормативної бази двостороннього співробітництва у ядерній сфері, що привело до укладення у серпні 2007 року між США та Індією «Договору 123».

Американо-індійська угода стала предметом активних дискусій у політичних та наукових колах США. Аргументи прихильників зміцнення співпраці з Індією можна узагальнити так.

По-перше, Індія поставить свою ядерну програму під контроль міжнародних інспекцій. Це - суттєвий прогрес, враховуючи, що режим нерозповсюдження не зміг примусити Індію відмовитися від ядерної зброї чи поставити її під контроль інспекцій. Генеральний директор МАГАТЕ Мохаммед Ель-Барадей підтримав цю угоду, назвавши її прагматичним способом залучення Індії до режиму нерозповсюдження.

По-друге, Індія на практиці продемонсрувала надійність контролю за ядерними технологіями і матеріалами. Незважаючи на те що Індія не підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Делі підтримувало строгий контроль за недопущенням витоку ядерних технологій і матеріалів.

До того ж у травні 2005 року в Індії був прийнятий закон « «Зброю масового ураження», який забороняв торгівлю і передачу ядерних технологій.

По-третє, Індія прийняла схожі стандарти контролю експорту, як і 45 держав, які входять до Групи ядерних постачальників і координують контроль за переданою ядерних матеріалів і технологій державам, які не володіють ядерною зброєю.

Натомість критики угоди з Індією наполягали на тому, що ця угода найбільше вигідна Делі, оскільки не містить положень, які б забороняли їй розвивати власну ядерну військову програму. Незважаючи на те що Індія пообіцяла не використовувати допомогу з боку США для розвитку військової складової своєї ядерної програми, деякі американські експерти ввжають, що Індія може спрямувати імпортовані ядерні матеріали для розвитку енергетики, а власні ядерні матеріали використовуватиме для виробництва зброї.

Інші критичні аргументи базувалися на тому, що угода стосується тільки тих об'єктів і матеріалів, які будуть вироблені з дати підписання угоди, але виключає ядерні матеріали, нагромаджені Індією упродовж кількох останніх десятиріч.

Врешті-решт переваги для США від цієї угоди цілком реалістичні. Вперше за три десятиріччя Індія ставить свою програму з використання мирного атома під контроль міжнародних інспекцій, надавши 14 з 22 своїх АЕС, а також ядерні реактори, які будуть побудовані, під контроль МАГАТЕ. Таким чином, уклавши угорду з США, Індія фактично стала учасником режиму ДНЯЗ.

Фундаментальною зміною в американо-індійських взаєминах стала співпраця у сфері безпеки в Південній Азії. Індія - найбільша і найстабільніша держава в цьому регіоні, яка володіє потужнім економічним і військовим потенціалом. Вперше США усвідомили неможливість забезпечення довготривалого миру і стабільності в регіоні без співпраці з Індією.

Індійська стратегія регіонального стримування переслідує кілька провідних завдань, зокрема передбачається забезпечення повної переваги Індії на півострові Індостан і зміцнення контролю за Індійським океаном, утримуюи одночасно території на індійсько-пакистанському та індійсько- китайському кордонах, які нею контролюються, не упускаючи з виду своїх слабких сусідів (Непал, Бангладеш, Шри-Ланка). Головне ж - викорстовуючи стратегію морського і ядерного стримування, поступово домогттися статусу світової держави.

В Індії існує внутрішньополітичний консенсус з ядерного питання. її громадська думка підтримує ідею збереження ядерної опції. Так, проведене ще у грудні 1995 року опитування показало, що 62% інідійців виступають за проведення ядерних випробувань, а 68% громадян вважають, що Індія може відмовитися від ядерної зброї лише за умови, що це зроблять всі ядерні держави. Таку ж позицію поділяють основні політичні сили Індії - партії Індійський національний конгрес і, особливо, права Бхаратія Джаната. Зрозуміло, що цю позицію підтримує військове керівництво країни, хоча в Індії військові, як правило, не втручаються у політичні питання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17