Реферат: Економіка Куби
В 1990-ті роки відбулися
корінні зміни в зовні економічних зв'язках Куби, насамперед з Росією. У травні
1996 року була підписана Декларація про принципи між РФ і Кубою, що закріпила
їх новий — ідеологізований і економічно взаємовигідний — характер. Основу
торгово-економічних зв'язків становить моно бартер «нафта — цукор». Після
істотного скорочення товарообігу (з 3,3 млрд. дол. в 1991 до 350 млн. дол. в
1995) надалі намітився підйом — 670 млн. дол. в 1997. Росія залишається одним
із провідних торговельних партнерів Куби й найбільшим імпортером цукру-сирцю.
За даними на 1998 рік,
близько 45% зовнішньоторговельного обігу Куби доводилося на країни Європи, 39%
— на країни Латинської Америки й Канади й 16% — на Азіатсько-Тихоокеанський
регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄЕС, Китаєм і
Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з
боку США й розвиток міжнародного співробітництва.
На початку 1980-х років
Куба стала вживати серйозні зусилля по розвитку міжнародного туризму; для цього
була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна
кампанія. Хоча уряд США ще раз підтвердив своє рішення, заборонивши
американським громадянам відвідувати Кубу, в 1992 році країну відвідало близько
500 тис. туристів з Європи, Канади й країн Латинської Америки. В 1998 році
кількість туристів зросло до 1 млн. чоловік. Планується подальше збільшення
їхнього числа до 7 млн. чоловік до 2020 року.
Економічна політика, яка
проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963)
була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася
провалом, і на зміну їй в 1963 році прийшла нова, орієнтована на відродження
традиційного виробництва цукру. Знову розроблена економічна стратегія другої по
важливості завданням проголошувала розвиток скотарства й виробництво
цитрусових. В 1970-х роках країна перейшла до більше реалістичної економічної
політики, при цьому минулому поставлені реальні завдання по плановому обсязі
виробництва цукру й зроблений упор на впровадження засобів механізації при
збиранні цукрового очерету, а також на розширення промислової обробки побічних
продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках
становив у середньому близько 6 млн. т у рік, а в 1982 році досяг 8 млн. т.
Однак з початку 1990-х років через недостачу пального, добрив і пестицидів
(раніше поставлялися зі СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося й
становило в середньому менш 5 млн. т. у рік. В 1997, на початку сезону збирання
цукрового очерету, біля двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної
для збирання, простоювало через недостачу засобів (приблизно 200 млн. дол.).
Наслідком великих
капіталовкладень у виробництво м’ясо-молочної продукції й розведення цитрусових
культур з'явилося значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції в
порівнянні з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави,
рису, бобів і овочів — традиційних сільськогосподарських культур, що становлять
основу «нецукрового землеробства», — залишалося практично постійним або
знижувався. В 1962 році важке положення в сільському господарстві змусило
кубинський уряд увести тверде раціонування продовольства. У наступні роки ситуація
покращилася, однак на початку 1990-х, після різкого скорочення торгівлі із
країнами колишнього радянського блоку, на Кубі було знову уведене нормування
основних продуктів харчування.
У період з 1961 по 1976
кубинський уряд закупило 257 рибальських судів (в Іспанії, Франції, СРСР і
Японії), а також організувало будівлю невеликих власних верфей для будівництва
рибальських судів малої водотоннажності. До 1976 році по тоннажі рибальського
флоту Куба займала 6 місце серед країн Латинської Америки. В 1989 році
загальний улов риби склав 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов
скоротився через недостачу пального.
Самим коштовним корисним
копалинам на Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих
світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова.
Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США
гірничо-металургійних комбінатах, продуктивність яких до 1980 року виросла
вдвічі в порівнянні з дореволюційної; крім того, у середині 1980-х років у країні
було почате виробництво нікелевого концентрату ще на одному
гірничо-металургійному комбінаті. В 1991 на Кубі було зроблено близько 40 тис.
т нікелю; до 1997 року обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на
острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту й міді.
За кілька десятків років,
що пройшли із часу кубинської революції, у країні була створена промислова
база, при цьому встаткування й технічний персонал надавалися в основному
країнами соціалістичного табору. Найбільш помітний ріст спостерігався у важкій
промисловості, особливо у виробництві стали, цементу, хімічних продуктів і
добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного
споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби й сигари, йшов
набагато більш повільними темпами.
Основні транспортні
системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця — на початку
століття, центральна автомагістраль — в 1930-х роках, авіаційне повідомлення
почалося в 1940-х роках. Протягом 1960- 1970-х років стан залізничної мережі
погіршилося, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі.
Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13 116 км доріг із твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту: якщо в
1959 році у країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58 000 т, то до
1989 року Куба володіла 117 судами. Однак в 1990-х роках робота кубинського
торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у
зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти. Скороченню
торговельного обороту в кубинських портах сприяла також політика торговельного
ембарго, проведена США стосовно Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що
заходили в порти Куби, заборонявся після цього заходити в американські порти
протягом 6 місяців.
Телемовлення на Кубі в
середині 1990-х років ведеться під контролем державного Кубинського інституту
радіомовлення й телебачення по двох загальнонаціональних каналах; крім того,
свої телестанції існують у кожній провінції. У країні функціонують п'ять
державних радіомереж, служба радіомовлення на закордонні країни, а також ряд
місцевих радіостанцій.
На 1997-2004 роках була
намічена модернізація системи телефонного зв'язку в масштабах країни;
передбачувана вартість робіт становить 900 млн. дол. Передбачається також
значне збільшення числа абонентів телефонної мережі — з 3 до 9 на кожних 100
жителів. План передбачає також установку 50 тис. суспільних
телефонів-автоматів, перехід на цифрову систему обробки сигналів (замість
існуючої аналогової), модернізацію телефонної системи всієї країни й доведення
її до сучасних міжнародних стандартів.
Джерелом більше 60%
вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні,
невелика, тому основну частину споживаної нафти становлять поставки з-за
кордону. Хоча проведені в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний
результат, в 1992 році на Кубі було добуто лише 771 тис. т нафти. У країні є 3
нафтопереробних заводи, всі вони були побудовані до революції, два за допомогою
США й один — Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого
теплоелектростанцій, в 1958 році становила 2,6 млн. кВт, а в 1989 році
перевищила 15 млн. кВт.
Виробництво
електроенергії різко впало на початку 1990-х років, з настанням «особливого
періоду революції», однак уже в 1994 році почався його підйом. В 1995 році
вироблення електроенергії склало 12,474 млн. кВт, а в 1996 році — 13,258 млн.
кВт. В 1997 році відновили роботи із програми модернізації теплових
електростанцій, почалося будівництво нової ТЕС у Фельтоне потужністю 200
мегаватів і відкрите фінансування будівництва ще однієї ТЕС потужністю 100
мегаватів, що працює на природному газі.
Будівництво атомної
електростанції, що велося при технічній допомозі Радянського Союзу, було
зупинено в 1992 році у зв'язку з економічними труднощами й припиненням поставок
устаткування з Росії. Серйозний збиток кубинській енергетиці був нанесений
відмовою Росії виконати свої зобов'язання по укладених торговельних договорах.
Щоб компенсувати недостачу електроенергії, у країні було уведено тверде
нормування її споживання; були також проведені закупівлі нафти в ряді країн
(головним чином в Ірані) в обмін на поставки цукру. Тимчасове відключення електроенергії,
дуже часте в середині 1990-х роках, стало відбуватися істотно рідше в 1998
році.
Уряд Куби вживає зусилля,
спрямовані на інтеграцію економіки країни в економічну систему країн Латинської
Америки й Карибського басейну й розширення діапазону економічної діяльності за
допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими,
канадськими й латиноамериканськими компаніями. В 1994 на Кубі був створений ряд
нових спільних підприємств за участю фірм Канади (модернізація виробництва нікелю
на кубинському металургійному комбінаті, вивіз кубинської нікелевої руди для
переробки на заводі в канадській провінції Альберта, буравлення
нафторозвідувальних шпар на шельфі у берегів Куби, збільшення видобутку нафти з
раніше розвіданих родовищ на території Куби), Мексики (модернізація кубинського
нафтоочищувального заводу для переробки мексиканської нафти з метою наступного
реекспорту, модернізація системи телефонного зв'язку на Кубі, в яке беруть
участь також італійські фірми) і Ізраїлю (впровадження прогресивних методів
розведення цитрусових культур і організація збуту кубинських фруктів у країнах
Європи).
Державний сектор, охоплює
32,6% сільгоспугідь (агропромислові комплекси, сільськогосподарські
підприємства, ферми молодіжної армії праці, господарства місцевих органів
народної влади та ін.), кооперативний сектор з 63,6% сільгоспугідь, і частки
селянські господарства, що обробляють 3,8% земельних угідь. У сільське
господарство в 1998 р. державою було вкладено 140 млн. дол. (в основному для
придбання комбікормів для худоби). Якщо врахувати, що в 1989 році в цю галузь
щорічно направлялося більше мільярда доларів, а ефективність
сільськогосподарського виробництва практично залишилася на тім же рівні, то
можна представити напруженість положення з матеріальним забезпеченням цього
сектора економіки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |