Курсовая работа: Роль міжособистісних відносин у становленні колективу

Соціометрична процедура. Загальна схема дій при соціометричному дослідженні полягає в наступному. Після постановки задач дослідження і вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези і положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться малоефективною. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії й антипатії нерідко викликає внутрішні утруднення в опитуваних і виявляється в деяких людей у небажанні брати участь в опитуванні. Коли питання або критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному виді по типі інтерв'ю. Кожен член групи зобов'язаний відповідати на них, вибираючи тих або інших членів групи в залежності від більшої або меншої схильності, переваги їхній у порівнянні з іншими, симпатій або, навпаки, антипатій, довіри або недовіри і т.д.

При цьому соціометрична процедура може проводитися в двох формах. Перший варіант – непараметрична процедура. У даному випадку випробуваному пропонується відповісти на питання соціометричної картки без обмеження числа виборів випробуваного. Якщо в групі нараховується, скажемо, 12 чоловік, то в зазначеному випадку кожний з опитуваних може вибрати 11 чоловік (крім самого себе). Таким чином, теоретично можливе число зроблених кожним членом групи виборів у напрямку до інших членів групи в зазначеному прикладі буде дорівнює (N-1), де N - число членів групи. Точно так леї і теоретично можливе число отриманих суб'єктом виборів у групі буде дорівнює (N-1). Відразу усвідомимо собі, що зазначена величина (N-1) отриманих виборів є основною кількісною константою соціометричних вимірів. При непараметричній процедурі ця теоретична константа є однакової як для індивідуума, що робить вибори, так і для будь-якого індивідуума, що став об'єктом вибору. Достоїнством даного варіанта процедури є те, що вона дозволяє виявити так називану емоційну експансивність кожного члена групи, зробити зріз різноманіття міжособистісних зв'язків у груповій структурі. Однак при збільшенні розмірів групи до 12-16 чоловік цих зв'язків стає так багато, що без застосування обчислювальної техніки проаналізувати їх стає досить важко.

Іншим недоліком непараметричної процедури є велика імовірність одержання випадкового вибору. Деякі випробувані, керуючись особистим мотивом, нерідко пишуть в опитувачах: «вибираю всіх». Ясно, що така відповідь може мати тільки два пояснення: або у випробуваного дійсно склалася така узагальнена аморфна і недиференційована система відносин з навколишніми (що малоймовірно), або випробуваний свідомо дає помилкова відповідь, прикриваючи формальною лояльністю до навколишньої і до експериментатора (що найбільше ймовірно).

Аналіз подібних випадків змусив деяких дослідників спробувати змінити саму процедуру застосування методу й у такий спосіб знизити імовірність випадкового вибору. Так народився другий варіант — параметрична процедура з обмеженням числа виборів. Випробуваним пропонують вибирати строго фіксоване число з усіх членів групи. Наприклад, у групі з 25 чоловік кожному пропонують вибрати лише 4 або 5 чоловік. Величина обмеження числа соціометричних виборів одержала назву «соціометричного обмеження» або «ліміту виборів».

Багато дослідників вважають, що введення «соціометричного обмеження» значно перевищує надійність соціометричних даних і полегшує статистичну обробку матеріалу. З психологічної точки зору соціометричне обмеження змушує випробуваних більш уважно відноситися до своїх відповідей, вибирати для відповіді тільки тих членів групи, що дійсно відповідають пропонованим ролям партнера, лідера або товариша по спільній діяльності. Ліміт виборів значно знижує імовірність випадкових відповідей і дозволяє стандартизувати умови виборів у групах різної чисельності в одній вибірці, що й уможливлює зіставлення матеріалу по різних групах.

В даний час прийнято вважати, що для груп у 22-25 учасників мінімальна величина «соціометричного обмеження» повинна вибиратися в межах 4-5 виборів. Істотна відмінність другого варіанта соціометричної процедури полягає в тому, що соцометрична константа (N-1) зберігається тільки для системи одержуваних виборів (тобто з групи до учасника). Для системи відданих виборів (тобто в групу від учасника) вона виміряється новою величиною d (соціометричним обмеженням). Уведенням величини d можна стандартизувати зовнішні умови виборів у групах різної чисельності. Для цього необхідно визначати величину d по однаковій для всіх груп імовірності випадкового вибору. Формулу визначення такої імовірності запропонували у свій час Дж. Морено й Е. Дженнингс:

P (A) =

де Р — імовірність випадкової події (А) соціометричного вибору; N— число членів групи.

Звичайно величина Р(А) вибирається в межах 0,20-0,30.11одставляя ці значення у формулу (1) для визначення d < відомою величиною N, одержуємо шукане число «соціометричного обмеження» в обраній для вимірів Групі.

Недоліком параметричної процедури є неможливість розкрити різноманіття взаємин у групі. Можливо виявити тільки найбільше суб'єктивно значимі зв'язки. Соціометрична структура групи в результаті такого підходу буде відбивати лише найбільш типові, «обрані» комунікації. Уведення «соціометричного обмеження» не дозволяє судити про емоційну експансивність членів групи.

Соціометрична процедура може мати на меті: а) вимір ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі; б) виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи по ознаках симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються «лідер» групи і «відкинутий»; в) виявлення внутрігрупових підсистем, споєних утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

Соціометрична картка або соціометрична анкета складається на заключному етапі розробки програми. У ній кожен член групи повинний указати своє відношення до інших членів групи за виділеними критеріями (наприклад, з погляду спільної роботи, участі в рішенні ділової задачі, проведення дозвілля, у грі і т.д.)

Таблиця 3.2 Соціометрична картка

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13