Дипломная работа: Роль ігротерапії в соціальній реабілітації дітей з вадами психофізичного розвитку

Діти зі "шкідливими" звичками. Часто батьки приводять в реабілітаційні центри з такими дитячими "шкідливими" звичками, як ссання пальців, кусання нігтів, проблеми з їжею, істерики. Якщо занепокоєння викликає тільки це й немає ніяких свідчень більше серйозної патології, то звички можна розцінювати як вираження подавлених прагнень до незалежності. У більшості випадків ці труднощі починаються не в ранньому дитинстві, а з'являються пізніше, як результат батьківської нездатності примиритися зі зростаючою самостійністю дитини. Будучи малими, ці діти зазнавали любові, безпеки й одержували достатню кількість заохочень. Діти з порушеннями звичок здатні багато отримати від групової ігрової терапії. їхнє прагнення до незалежності заохочується дорослим і за допомогою ідентифікації з більш незалежними членами групи.

Діти з розладами поведінки. Багато звернень до реабілітаційних центрів пов'язані з "розладами поведінки"; такими як бійки, жорстокість, прогули. Подібна поведінка може виникнути вдома, у школі, у дворі або в інших місцях. Коли дитина погано поводиться тільки вдома (або навпаки, тільки поза домівкою), це може слугувати показником того, що основна причина - несвідомий протест проти реального або вигаданого поганого ставлення з боку батьків. У цьому випадку групова терапія є оптимальним методом реабілітації. [103].

Найбільш важке завдання в реабілітації таких дітей полягає у встановленні з ними довірливих взаємин. Оскільки їхні батьки не спромоглися це зробити, діти ставляться підозріло до всіх дорослих. Вони бояться фахівця, не довіряють його доброті й не можуть адекватно зрозуміти, що їм дозволяється все. Вони уникають близьких, взаємин з реабілітологом і поводяться дещо вороже. Безпосередність індивідуальної ігротерапії занадто інтенсивна для дітей із порушеною поведінкою. Групова ігротерапія через свої "розмиті" взаємини з фахівцем більше підходить для таких дітей. Група для них виступає як ізолятор, розбавляючи напругу, яка могла б з'явитися, якщо в дитини не було можливості уникнути близького контакту зі спеціалістом. У той же час м'який тиск групи й своєчасне втручання фахівця допомагає таким дітям набути вміння самоконтролю.

Необхідно ще раз звернути увагу на те, що значення й джерело агресії дитини необхідно встановити до того, як направити її у групу. Це особливо важливо, тому що ми іноді зустрічаємо дітей, чия агресія не зменшується від її вираження й чия деструктивність не супроводжується видимим почуттям провини. Якщо агресія криється в характерних умовах, її неможливо подолати тільки в груповій ігротерапії.

Зкслайн використала оригінальний метод обмеження груп: вона дозволяла дітям приводити в кімнату друзів за власним вибором. Вона пише; «Нам здається важливою ідея дати дитині можливість привести в групу друзів. а не грати з тими, кого ми вибрали для неї. [78].

Однак деякі фахівці змогли б прийняти описаний вище метод композиції груп, не відходячи від свого досвіду. Спеціалісти, до яких стоять довгі черги на прийом, не можуть дозволити собі ігротерапевтичні групи, у яких - одна дитина лікується, а інші просто розважаються. Більше

того, з теоретичної точки зору досить сумнівно що ігротерапевтична група, обрана самою дитиною, зможе відповідати тим істотним вимогам, які висуваються до добре підібраної ігротерапевтичної групи. Незважаючи на те, що ідеального керівництва для підбора ігротерапевтичних груп може й не бути, принципи й практики організації груп необхідно постійно уточнювати, перевіряти і поліпшувати» [ 78] .

При організації ігрової терапії групу необхідно формувати таким чином, щоб діти впливали один на одного. Група повинна включати дітей із різними симптомами, так, щоб існувала можливість зіштовхнутися з різними несхожими партнерами. Хлопчик із рисами жіночості має потребу в ідентифікації з товаришами по грі. Замкнуті діти повинні мати можливість формувати себе за зразком своїх більш товариських однолітків. Боязких дітей треба поміщати в компанію до сміливіших, а інфантильних - до більш зрілих. Діти, які в повсякденному житті покладаються на фантазію, виграють від контакту з прозаїчними однолітками. Агресивних дітей треба розміщувати у групи разом із сильними, але не задиркуватими дітьми. Кожна група дітей в умовах ігротерапії повинна мати широкий діапазон моделей для рольової ідентифікації, що стимулює реабілітаційний вплив.

Інше важливе завдання формування груп полягає в обмеженні дії на дітей руйнівного впливу зовнішнього середовища під час ігротерапії.

Групова організація ігрової терапії має певні протипоказання, які обмежують участь окремих груп дітей. У першу чергу, йдеться про субліматів, соціопатів, дітей із надмірно вираженим статевим потягом, крадіїв тощо.

Гостра ворожнеча між субліматами. Дітей із сильно вираженою ворожістю щодо своїх братів або сестер, треба виключити із груп ігрової терапії. Вони сприймають усіх членів групи як аналогів своїх братів або сестер і поводяться з ними так само. Атмосфера вседозволеності надихає їх виражати свою ворожість відкрито. Вони знущаються з товаришів по групі, ламають їхні

іграшки, втручаються в їхні ігри і навіть фізично переслідують. Така неослабна ворожість не може бути нейтралізована в груповій терапії. Таких дітей спочатку слід направити на індивідуальну ігротерапію, а потім вже дозволити контактувати з групою [ 78, с. 8 ].

Соціопатичні діти. Незважаючи на загальне прагнення уникнути ярлика «соціопат», у реабілітаційній практиці досить часто зустрічаються семи-восьмилітні діти, які діють так, начебто начисто позбавлені совісті. Ці діти поверхові, самолюбиві. Будучи гіперактивними, вони здатні на крайню жорстокість без особливих на те причин. Здається, начебто вони повністю позбавлені співчуття та абсолютно байдужі до благополуччя інших. Вони можуть здаватися милими й уважними, але насправді вони холодні. Вони як виразилася мати одного з них, " беруть усе й не дають нічого натомість», Соціопатичні діти люблять приходити на групову терапію, навряд чи вони пропустять хоч одне заняття. Однак вони роблять перебування інших дітей нестерпним тим, що зачіпають товаришів по грі, намагаються маніпулювати реабілітологом, захоплюють усі матеріали, крадуть іграшки, і взагалі, створюють у групі атмосферу ненависті, а в реабілітолога - фрустрацію. Вони ефективно блокують прогресивні зміни в ігротерапії, не даючи іншим дітям діяти й грати автономно. Регламентації та обмеження не діють на соціопатичних дітей, тому що вони ігнорують їх і продовжують свої руйнівні дії. На них не впливають Ані віддзеркалення почуттів, ані пряма інтерпретація. Вони активно протидіють рефлексії й швидко міняють тему, коли обговорюється зміст їхньої поведінки. Вони також переривають обговорення проблем інших дітей начебто бояться нового інсайту. Навіть пряма цензура й критика роблять на них украй невеликий вплив, тому що їм зовсім байдуже, що думають про них інші [ 78,с. 8 -13 ],

У звичайних ситуаціях соціопатичних дітей бажано виключити ігрової терапії щоб уникнути розпаду групи. Важливо, щоб у групі була тільки одна соціопатична дитина, а інша група не включала дітей із глибокою патологією.

ознакою хвороби або актом помсти за погане ставлення. Позитивна атмосфера групи компенсує відсутність родинного затишку і в більшості випадків задовольняє потреби дитини в любові, зменшує потяг до чужих речей.

Надмірно агресивні діти. Ступінь агресії дитини необхідно ретельно оцінити ще до початку ігротерапії. Якщо ця агресія корениться в глибокій ворожості людини, убивчих тенденціях, психопатії або мазохістських потребах у посиленні покарання, - групова ігротерапія протипоказана. Вільна атмосфера групи тільки підтримує деструктивні імпульси таких дітей. Таким дітям не можна дозволяти свободу дій, оскільки обмеження агресії не приносить їм полегшення, а веде тільки до подальшої дезорганізації особистості. На їхні дії необхідно накласти сильні заборони, щоб змусити їх «думати перед тим, як діяти». Таку регламентацію поведінки не можна проводити у вільній атмосфері групи через негативний вплив на інших дітей [23].

Глибока стресова реакція. У поведінці дітей, які пережили серйозну травму або раптову катастрофу, можуть зберігатися виражені симптоми супутніх розладів особистості. Дитина може реагувати на вогонь, дорожні події, смерть коханої людини й таким розвитком гострих симптомів, що відрізняються від симптомів неврозу тільки за етологією.

Для травмованих дітей найкращим лікуванням буде негайна індивідуальна терапія. Тривога, викликана недавніми травмуючими обставинами, може розсіятися завдяки символічному програванню дитиною минулих подій. Дозвіл інтенсивного занепокоєння й спад гострих симптомів відбувається швидше, коли дитина може сфокусувати свою символічну гру на затриманні своєї травми, а цього можна досягти в обстановці, де немає відволікаючого впливу інших дітей, і де терапевт може сконцентрувати всю свою увагу на дитині [103].

Отже, ефективність ігрової терапії залежить від гармонічно підібраної групи. Безладний підбір групи просто небезпечний. Він може завдати шкоди

правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі правила установлюють діти, а у рухливих і дидактичних - дорослі, переслідуючи виховну і навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами -вирішення завдань і виконання правил. Узагалі аналізуючи класифікацію дитячої гри можна дійти висновку, що на даний час не існує єдиної загальноприйнятої класифікації.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25