Курсовая работа: Банківська система України
— використання одержаних в установі банку готівкових коштів
не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої готівки.
Крім того, за невстановлення установами комерційних банків
лімітів залишку готівки в касах з них стягується штраф у п’ятдесятикратному
розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого
невстановлення.
Зазначені
штрафи стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому
законодавством. Контроль за додержанням вимог цього Указу здійснюють органи
державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби,
Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи, а банками —
Національний банк України.
Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними
особами відводиться розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові
розрахунки становлять систему грошових розрахунків, які здійснюються без
участі готівки у вигляді перерахування банком певної суми з рахунка платника
на рахунок одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств, організацій.
Більшість грошового обігу між суб’єктами господарювання здійснюється у
безготівковому порядку. Це зумовлено тим, що безготівковий обіг має істотні
переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами: по-перше, при
цьому створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу
і здійснення за ним належного контролю; по-друге, забезпечується своєчасність
платежу між суб’єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані послуги;
по-третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв’язок суб’єктів
господарювання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в
свою чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в державі і
поліпшенні економічного становища суб’єктів господарювання.
Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій
формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами
Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі
розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в
Україні можуть використовувати як платіжні інструменти: платіжні доручення,
платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та
інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній
банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і
містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються,
правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя
платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу
інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком
відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого
законодавством ініціатора розрахункової операції.
Докладніше загальні правила, форми і стандарти розрахунків
банків та інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій
постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.
Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного
вибору суб’єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у
договорах і невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з
метою забезпечення правил документообігу Інструкцією встановлено, що
розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, складаються на
бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в додатку до
зазначеної інструкції.
Розрахункові документи повинні містити такі реквізити:
назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату
валютування, назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які
відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним
державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку;
назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму
платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержувача
коштів на першому примірнику та відбиток печатки; при значення платежу — назву
товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із
зазначенням його номера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачено
право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт),
підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі
перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис
“без податку на додану вартість”.
Якщо хоча б один із зазначених реквізитів не заповнений або
заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає. Використання
факсиміле при вчиненні підпису, виправлення та заповнення розрахункового
документа в кілька прийомів не дозволяються.
Відповідальність за правильність заповнення реквізитів
розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала його
до обслуговуючого банку.
Відповідно до зазначеної вище Інструкції при здійсненні
розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми
розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з
використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному
вигляді. Інструкцією також визначено правила використання при здійсненні
розрахункових операцій платіжних інструментів у формі, меморіального ордера,
платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового
чека, акредитива. Чинне законодавство спеціально регулює порядок використання
банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів.
Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають
платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під
час укладення договорів.
Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які
проводяться банками. Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з
рахунка платника, є меморіальний ордер.
Меморіальний ордер — це міжбанківський розрахунковий
документ, який у передбачених інструкцією випадках складається банком під час
здійснення розрахунків для документального оформлення операцій щодо списання
коштів з рахунка платника, операцій з виконання письмового доручення платника
або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.
Факт
списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним
ордером (залежно від конкретного випадку) для:
• часткової оплати розрахункових документів; документального
підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь
клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених до каси банку
коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з’ясування”;
• перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо
виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого,
постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;
• виконання банком платіжних доручень платника в довільній
формі;
• перерахування банком коштів при закритті акредитива.
Дата складання меморіального ордера має відповідати даті
списання коштів з рахунка платника.
Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку
є платіжне доручення. Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що
містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого
рахунка зазначеної суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Сутність цієї форми полягає в тому, що на бланку встановленої форми власник рахунка
дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми
зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів за поставлену продукцію, надані
послуги тощо. Банки приймають до виконання платіжне доручення впродовж десяти
календарних днів з дати його виписування. День оформлення платіжного доручення
не враховується. Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови,
якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку.
Платіжні доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів на його
рахунку банком приймаються лише тоді, коли порядок приймання та виконання таких
платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними
і нетоварними платежами; за фактично відвантажену, продану продукцію (виконані
роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати якщо такий порядок
розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі; для
завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств,
які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; для
перерахування підприємствами суми, які належать фізичним особам (заробітна
плата, пенсії, тощо), на їхні рахунки, що відкриті в банках; для сплати
податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових
фондів; в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.
У
практиці взаємовідносин між підприємницькими структурами значного поширення
набула платіжна вимога-доручення. Платіжна вимога-доручення — це вимога
отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей на підставі
надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів та
вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий
документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з
двох частин:
— верхня — вимога одержувача коштів безпосередньо до
платника про сплату визначеної суми коштів;
— нижня — доручення платника обслуговуючому банку про
списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на
рахунок одержувача.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |