Курсовая работа: Банківська система України
Платіжна картка є власністю емітента і надається ним
клієнту відповідно до умов договору про відкриття картрахунка, за винятком
наперед оплачених платіжних карток, що можуть продаватися емітентами без
обов’язкового оформлення Договору в письмовій формі. Емісія платіжних карток у
межах України провадиться виключно банками, що мають ліцензію Національного
банку України на здійснення таких операцій.
Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з
ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються НБУ
відповідно до вимог законодавства України.
Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія,
ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що
наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією
відповідної платіжної системи, де ця картка застосовується.
Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну
Картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та
емітента.
У межах України переказ за операціями, які ініційовані із
застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України.
Банківські платіжні картки запроваджені в практику безготівкових
розрахунків з метою прискорення касового обслуговування і скорочення
готівкового обігу національної валюти із врахуванням міжнародного досвіду.
Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між
клієнтами відіграє система міжбанківських розрахунків.
Міжбанківські
розрахунки – це система здійснення і регулювання платежів за грошовими
внесками і зобов’язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі
діяльності їх.
Вдосконалення платіжної системи в Україні вирішується
створенням і розвитком електронної системи міжбанківських розрахунків.
Електронні міжбанківські розрахунки становлять собою розрахунки із
застосуванням електронних засобів приймання, передавання, обробки та захисту
інформації. В Україні діє система електронних платежів Національного банку
України (СЕП НБУ) — державна система міжбанківських розрахунків.
Міжбанківські
розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів НБУ; власну
внутрішньобанківську платіжну систему, прямі кореспондентські відносини між
комерційними банками.
Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через
банки за допомогою кореспондентських відносин, що зумовлюють ведення кредитними
установами кореспондентських рахунків.
Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку,
відкритий в іншому банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна
установа за дорученням і на кошти іншої кредитної установи на підставі
укладеного між ними кореспондентського договору. Кореспондентський договір є
угодою між двома або кількома кредитними установами про здійснення платежів і
рахунків однією з них за дорученням ї на кошти іншої.
На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські
розрахунки можуть здійснюватися такими способами:
— відкриттям комерційними банками один одному взаємно
кореспондентських рахунків;
— відкриттям комерційними банками, що не мають безпосередньо
кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку.
Наприклад, розрахунки через кореспондентські рахунки, відкриті в Національному
банку України, що здійснюються розрахунково-касовими центрами (РКЦ)НБУ;
— створенням спеціальних клірингових палат, учасники яких
провадять зарахування взаємних вимог. Кліринг це система безготівкових
розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги, що засновані на
зарахуванні взаємних вимог. Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються
через спеціально створені клірингові палати. Національний банк або великі
комерційні банки.
У платіжній практиці розрізняють внутрішній —
міжбанківський та міжнародний валютний кліринг.
Міжбанківський кліринг передбачає систематичні безготівкові
розрахунки між банками зарахуванням взаємних грошових вимог юридичних осіб
однієї країни.
Валютний кліринг це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі
та інших формах економічних відносин між країнами на підставі міжнародних
платіжних угод. Валютний кліринг широко використовується для розрахунків між
країнами, коли вони не мають конвертованої валюти.
Форма розрахунків між платником та одержувачем коштів
визначається договором, і установи банків не втручаються у ці договірні
відносини.
Важливим принципом організації безготівкових розрахунків є
згода власника рахунка (платника) про списання коштів, тобто договірне
списання. Однак ця згода потрібна тоді, коли є угода між власником рахунка і
обслуговуючим банком про те, що власник рахунка дає доручення про списання
коштів. Чинне законодавство також передбачає безспірне стягнення та безакцентне
списання коштів з рахунків платників. Безспірне стягнення коштів це примусове
списання (стягнення) коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на
підставі документів, передбачених законами, а саме виконавчих документів,
рішень податкових органів та визнаних претензій.
Безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на
бланку платіжної вимоги, що подається стягувачем до банку. Платіжні вимоги банк
стягувача приймає впродовж 10 календарних днів з дати їх складання, а банк
платника протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Безакцентне списання
коштів це захід приватно-публічного характеру, при якому в установлених
випадках здійснюється списання коштів з рахунка платника без його згоди (без
акцепту).
Платіжні вимоги стягувачів на примусове списання (стягнення)
коштів приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього
залишку коштів на рахунку платника. У разі недостатності коштів на рахунках
платіжні вимоги виконуються банками частково в межах наявного залишку коштів
платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами
стягувачам або відповідним органам (податковим органам або державним
виконавцям).
Важливу роль у зміцненні розрахункової дисципліни відіграє
інститут цивільної відповідальності. За порушення правил здійснення
розрахункових операцій банки, платники й отримувачі несуть відповідальність у
формі відшкодування збитків та сплати неустойки (пені, штрафу), яка передбачається
чинним законодавством та укладеними договорами.
Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. банки несуть таку
відповідальність перед платниками при здійсненні переказу грошей. У разі
порушення банком, що обслуговує платника, строків виконання доручення клієнта
на переказ цей банк зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми
простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10
відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між
ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків
завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі
0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не
може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не
обумовлений договором між ними. У такому разі платник не несе відповідальності
за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на вщшкодування банком, що обслуговує
отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків
завершення переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує
платника, шкоди заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків
виконання документа на переказ.
У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного
отримувача, що стався з вини банку, банк-порушник зобов'язаний негайно після
виявлення помилки переказати на рахунок власника коштів суму переказу
отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом
порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу
за рахунок власника коштів, сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вад суми
простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи від дати
завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми
переказу.
У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника,
що стався з вини банку, банк зобов’язаний переказати відповідну суму грошей з
рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному
платнику пеню у розмірі відсоткової ставки, що встановлена цим банком по
короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня помилкового
переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо
інша відповідальність не передбачена договором.
У свою чергу, передбачається і відповідальність платника
перед банком або іншою установою — членом платіжної системи, що його
обслуговують. Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р. платники грошових
.коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу
пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін (слід зазначити, що дія
цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних
санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів
до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів).
У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок
клієнта банки сплачують на користь одержувачів коштів пеню у розмірі,
передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій. Розмір
встановленої сторонами пені обчислюється від суми простроченого платежу, але
не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України,
що діяла у період, за який сплачується пеня. Платники самостійно нараховують
пеню за несвоєчасно сплачені ними суми податкового боргу, оформляючи і подаючи
до банку окреме платіжне доручення про сплату пені. Відповідальність за
правильність визначеної суми пені, повноту і своєчасність її сплати несе
платник.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |