Курсовая работа: Банківська система України
Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з
одним постачальником, а й може бути переадресований. Строк дії та порядок
розрахунків за акредитивом встановлюються у договорі між платником і постачальником.
Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-еміте.нту заяву, де
платник повинен зазначити:
— дату і номер договору, згідно з яким відкривається
акредитив;
— строк дії акредитива (число, місяць закриття акредитива);
— назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;
— назву банку-емітента та виконуючого банку, вид
акредитива;
— суму та умови акредитива (види товарів, які сплачуються,
розрахункові документи, порядок оплати цих документів).
Зазначені реквізити є обов’язковими, у разі відсутності одного
з них акредитив не відкривається.
Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у
банку-емітента, бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт,
надання послуг) подає виконуючому банку документи, передбачені умовами
акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Після ретельної
перевірки поданих бенефіціаром документів і додержання всіх умов акредитива
виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітичного рахунка “Розрахунки за
акредитивами”. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають
розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.
Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника
акредитива, то у виконуючому банку відповідальний виконавець повинен перевірити
наявність акцептованого надпису та відповідність його поданому зразку. При
цьому уповноважена особа заявника має подати бенефіціару: документ, що
засвідчує її особу, зразок її підпису, засвідчений заявником акредитива,
доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень.
Контроль за додержанням умов акредитива покладається на
банки. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.
Закриття акредитива можливе в таких випадках: після
закінчення обумовленого в акредитиві строку або після отримання від
виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.
Про
закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту. Усі
претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються
сторонами без участі банку.
Порівняно новою формою безготівкових розрахунків у
платіжному обігу України є вексель. Вексель — це цінний папір, борговий
документ, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця)
сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселе-держателю). Вексельний обіг на території України запроваджений
Постановою Верховної Ради України “Про застосування векселів у господарському
обігу України” від 17 червня 1992 р. Питання використання векселів регулюються
як загальним законодавством України, так і спеціальним законодавством України
у сфері вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24 Закону України “Про підприємства
в Україні” передбачено, що підприємства при оформленні угод за комерційним
кредитом можуть застосовувати в господарському обороті векселі. У ст. 21
Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” подано правову характеристику
векселя, його види та реквізити. З метою створення спеціального вексельного
законодавства в Україні прийнято понад 30 нормативних актів, які регулюють
вексельний обіг. Зокрема, випадки і порядок використання векселів у
господарському обігу передбачено для:
— покриття взаємної заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України “Про випуск
та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької
діяльності” від 14 вересня 1994 р.;
— сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним
виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а
також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів вітчизняним
замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території
України відповідно до Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах” в редакції закону від 4 жовтня 2001 р. тощо.
Велике значення для врегулювання операцій з векселями у
господарській діяльності має Закон України “Про обіг векселів в Україні” від
05.04.2001, який визначив особливості обігу векселів в Україні.
Векселі
поділяються на прості та переказні і можуть бути виставлені як у національній,
так і в іноземній валюті.
Простий вексель – це документ, який містить просте і нічим
не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений
строк визначену суму.
Переказний вексель (тратта) — це складений за суворо
визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця
(трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові)
певну суму грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише
після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на
ньому свій підпис.
Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець
при переказному векселі сам платежу не здійснює, а переказує цей обов’язок на
свого боржника (платника по векселю). Переказний вексель також може
переказуватись одним держателем іншому передаточним надписом (індосаментом).
Індосамент має бути написаний на переказному векселі чи на доданому до цього
аркуші (алонжі). Вексель як борговий документ має низку особливостей, за якими
він відрізняється від інших боргових зобов’язань. До них належать: грошовість,
тобто предметом векселя можуть бути тільки гроші; терміновість та визначеність,
тобто тривалість існування вексельного зобов’язання може бути розрахована
заздалегідь або лише за одними даними у тексті векселя, або на підставі
вексельного закону; безумовність та беззастережність — це означає, що наказ у
векселі про сплату визначеної грошової суми не повинен обумовлюватись
будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями на них; абстрактність,
тобто питання зводиться до заперечень із підстав, за якими видано вексель, і
незважаючи на те, що підстава юридична неістотна, заперечення можливі тільки
між особами; безпосередньо пов’язаними цією підставою; письмова, суворо
встановлена законом форма; оборотність та однобічність вексельного
зобов’язання полягає в тому, що для платника існують тільки зобов’язання без
будь-якої вимоги з його боку.
У процесі здійснення безготівкових розрахунків можуть
застосовуватися розрахунки під час здійснення зарахувань взаємної
заборгованості. До розрахунків, що здійснюються зарахуванням взаємних вимог,
належать такі, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються
в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних
підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися зарахуванням зобов’язань між
двома або групою платників усіх форм власності або різних галузей господарства.
Підприємства, що мають господарські зв’язки за поставками
товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати
розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.
У договорах між підприємствами передбачаються періодичність
звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та
платіжні інструменти, із застосуванням яких провадитимуться розрахунки. Після
складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним
законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитне сальдо
взаємозобов’язання, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення,
вимогу-доручення) або оформляє вексель.
Особливою
формою безготівкових розрахунків є інкасове доручення. Інкасове доручення — це
розрахунковий документ, який складають банки, фінансові органи, підприємства у
тих випадках, коли їм надане право безспірного стягнення коштів. Інкасове
доручення складають на бланку платіжної вимоги, на якому замість надпису
“платіжна вимога” робиться надпис “інкасове доручення”.
Новою прогресивною формою безготівкових розрахунків є
платіжні картки. Відповідно до постанови Правління НБУ “Про порядок емісії
платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” від 27 серпня
2001р., застосовується система розрахунків з використанням карток та їх
емісія. Банківська платіжна картка (БПК) — пластиковий ідентифікаційний засіб,
за допомогою якого отримувачу БПК надається можливість здійснювати операції
оплати за товари, послуги та отримувати готівку. Ідентифікування отримувача БПК
має забезпечуватись нанесенням на БПК номера, строку дії, прізвища, імені і
зразка підпису держателя БПК. Банківські платіжні картки бувають таких видів:
— власна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися
власним картковим рахунком;
— корпоративна, яка надає можливість фізичній особі
розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;
— дебетна БПК, яка надає можливість розпоряджатися
картковим рахунком у межах залишків коштів на ньому;
— кредитна БПК, яка надає можливість здійснювати операції
за дебетом карткового рахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту
кредиту.
Учасником такої платіжної системи може стати юридична або
фізична особа, яка має договірно-правові відносини з членами платіжної
системи, тобто з юридичними особами, що одержали ліцензію міжнародної платіжної
системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування (еквайринг) і
відповідно до законодавства України мають право здійснювати на території
України зазначені операції.
Банківська
платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в
установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що
використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з
відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг,
перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунок інших осіб, отримання грошей
у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених
банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій,
передбачених відповідним договором.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |