Учебное пособие: Соціологія як наука про суспільство
II. Величезна кількість соціальних теорій (соціологія журналістики
у тому числі), тобто вся проблематика. Соціологія має справу з окремими
соціальними явищами (єдиними або масовими, приведеними до середньостатистичного
факту). В їх вивченні виділяються два моменти:
1) знання природи конкретного соціального явища (особа, трудовий
колектив, самовираження суб'єкта через яку-небудь діяльність, вияв соціальної
позиції суб'єкта у відношенні до чого-небудь або думці). Воно систематизовано в
спеціальних соціологічних теоріях, розкриває сутність конкретного явища,
специфіку вираження в ньому соціального;
2) знання природи самого стану соціального явища як моменту і межі
в його розвитку.
III. Методи соціологічного дослідження, методи обробки, аналізу і
узагальнення соціологічної інформації, тобто емпіричний і методологічний
арсенал науки. Специфіка пізнавальної діяльності — теорія і методи
соціологічного дослідження, методи збору, обробки, аналізу первинної інформації
про стан соціального явища, — важлива самостійна частина соціології
IV. Соціоінженерна діяльність, соціальні технології, тобто знання
по організації і діяльності служб соціального розвитку, про роль соціології в
народному господарстві і управлінні. Теорія організації і діяльність служб
соціального розвитку, що розкриває функції і роль соціолога — самостійна
специфічна частина соціології. Це інструмент перетворення практики, яким
володіти керівник будь-якого підприємства, працівники соціологічних служб,
владних структур
Нині в соціології існує велика кількість спеціальних теорій, які
належать або до загальної соціології, бо до різних її галузей. Назвемо деякі з
них:
анатомії (Мертон, Дюркгейм);
соціального конформізму (Хорні, Фромм);
соціальних установок (Знанецкий, Оллпорт);
масової культури ( Паркет, Рісмен);
класів (Маркс, Вебер);
бюрократія ( Вебер, Гоулднер, Мертон).
Соціологічні закони: сутність, класифікація
Ядро всякої науки складають її закони.
Закон – це істотний зв'язок
або суттєве ставлення, що володіє загальністю, необхідністю і повторюваністю за
даних умов. Соціальний закон – цей вираз суттєвого, необхідного зв'язку
соціальних явищ і процесів, перш за все зв'язків соціальної діяльності людей
або їх дій. Соціальні закони виражають стійку взаємодію сил і їх рівноцінну,
яка розкриває сутність явищ і процесів.
Г .Осипов визначає соціальний
закон як відносно стійкі і систематично відновлювані відносини між народами,
націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між
суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом,
суспільством і сім'єю, суспільством і особою, соціальною організацією і особою,
містом і селом і т.п.
С. Фролов трактує соціальні закони
як об'єктивні правила, які існують незалежно від свідомості і регулюють
поведінку людей щодо один одного, основу яких складають історично сформовані
мотиви, інтереси і прагнення людей до задоволення власних потреб по поліпшенню умов
існування, в безпеці і визнанню з боку інших, в самовираженні і т.п.
Досліджувати соціальні закони і закономірності – означає
встановити суттєві і необхідні зв'язки між різними елементами соціальної сфери.
Класифікація законів. Соціальні закони розділяються на загальні і
специфічні.
Загальні – діючі у всіх
суспільних системах (закон вартості і товарно-грошових відносин). Специфічні —
діючі в рамках однієї або декількох суспільних систем (закон переходу від
одного типу суспільства до іншого)
Закони розрізняються по ступеню спільності.
Закони, що характеризують розвиток соціальної сфери в цілому. Закони,
що визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: класів, груп, націй
і т.д.
Закони розрізняються за способом їх вияву:
Динамічні — визначають напрям,
чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між
послідовністю подій в конкретних умовах.
Статистичні —
відображають тенденції при збереженні стабільності даного соціального цілого,
визначають зв'язок явищ і процесів не жорстко, а з певним ступенем
вірогідності. Фіксує лише індивідуальні відхилення від заданої динамічним
законом лінії руху. Характеризують не поведінку кожного об'єкту в
досліджуваному класі явищ, а деяку властивість або ознаку, властиву класу
об'єктів в цілому. Встановлюють тенденцію поведінки даного класу об'єктів
відповідно до їх загальних властивостей і ознак.
Причинні — фіксують строго
детерміновані зв'язки розвитку соціальних явищ (для підвищення народжуваності
треба поліпшити соціально-побутові умови життя).
Функціональні — відображають
емпірично спостережувану і строго повторювану взаємну залежність між
соціальними явищами.
Приклад: спосіб виробництва при переході від однієї
соціально-економічної формації до іншої Або закон про визначальну роль буття по
відношенню до свідомості. Приклад:
Залежність продуктивності праці від кваліфікації; знань від
активності на заняттях. Приклад: демографічні процеси, процеси текучості
кадрів. Зростання економічної самостійності жінок підвищує вірогідність
розлучень. Закони розвитку (розвитку самоврядування). Закон розвитку визначають
перехід від однієї якості соціального об'єкту до іншого.
Закони функціонування (розподіли
ролевих функцій в сім'ї)
Типологізація соціальних законів по формах зв'язків (5 категорій)
І категорія. Закони,
що відображають інваріантне (не змінюється) співіснування соціальних або
пов'язаних з ними явищ. Тобто, якщо є явище А, то обов'язково повинно бути і
явище Б.
(Приклад: При тоталітарному управлінні обов'язково є латентна
опозиція).
II категорія. Закони,
що відображають тенденції розвитку. Вони визначають динаміку структури
соціального об'єкту, перехід від одного порядку взаємин до іншого. Це
визначальна дія попереднього стану структури на подальше, носить характер
закону розвитку.
III категорія. Закони, що встановлюють функціональну залежність
між соціальними явищами. Забезпечується збереження соціальної системи, але
рухливі її елементи. Ці закони характеризують варіабельність системи,
можливість приймати різні стани.
Якщо закони розвитку визначають перехід від однієї якості
соціального об'єкту до іншого, то закони функціонування створюють передумови
для цього переходу.
(Приклад: Чим активніше студенти працюють на заняттях, тим краще
вони володіють учбовим матеріалом).
IV категорія. Закони, що фіксують причинний зв'язок між
соціальними явищами.
(Приклад: Необхідною умовою підвищення народжуваності в країні є
поліпшення соціально-побутових умов для жінок).
V категорія. Закони, що встановлюють вірогідність зв'язків між
соціальними явищами.
(Приклад: Зростання економічної самостійності жінок підвищує
вірогідність розлучень. Зростання алкоголізму та куріння тютюну, наркоманія в
країні підвищує вірогідність дитячої патології).
В. Андрущенко і У. Воловіч запропонували таку класифікацію
законів:
констатують співіснування соціальних явищ (якщо існує явище А, то повинно бути і явище б);
знаходять характер тенденції розвитку, які пояснюють зміну структури соціального об'єкту, перехід від
одного порядку взаємин до іншого;
знаходять зв'язок між соціальними явищами (зв'язок між основними елементами соціального явища);
фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами (раціональне об'єднання суспільних і особистих інтересів);
визначають можливість або вірогідність зв'язків між соціальними
явищами.
Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати на
такі, які:
діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність людини і соціального середовища; роль
колективу в розвитку особистості і т.д.)
визначають розвиток складових соціальної структури суспільства: прискорене збільшення міського населення; зменшення кількості
селян і збільшення обслуговуючого персоналу в місті; підвищення темпів
зростання інтелігенції);
діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконалення систем; пропорційність їх розвитку.
Розробляючи прогнози, регулюючи соціальні процеси, необхідно
ураховувати такі закони:
закон якнайменших витрат;
закон еволюційного потенціалу (високоспеціалізована система пристосована до розвитку);
закон ефективності;
закон соціального порівняння;
закон збільшення потреб (задоволення
одних потреб приводить до нових, більш якісних);
закон вільного часу (для
підвищення ефективності суспільної діяльності держава повинна виділяти частину
сукупного часу як вільний час);
закон великих чисел, які
відображають логіку кількісних змін в соціальних системах.
Соціальні дії характеризуються випадковою величиною. Ці випадкові
величини в сукупності утворюють якусь середню рівнодіючу величину, яка виступає
як форма вияву соціального закону.
Соціальна закономірність не може виявлятися інакше як в середній,
суспільній, масовій закономірності при взаємодії індивідуальних ухилень в ту
або іншу сторону.
Для виявлення середньої рівнодіючої необхідно:
1). Встановити спрямованість дій схожих груп людей в однакових
умовах;
2). Встановити систему соціальних зв'язків, рамками яких ця
діяльність обумовлюється;
3). Встановити ступінь повторюваності і стійкості соціальних дій і
взаємодій груп осіб в умовах даної соціальної системи функціонування.
Якщо ми спостерігаємо за однією людиною – ми закон не побачимо.
Якщо ми спостерігаємо множину, то з урахуванням відхилень в кожного індивіда в
тому або іншому напрямі, одержуємо результуючі, тобто закономірність.
Тому з генеральної сукупності береться вибіркова сукупність і по
ній робиться прогноз по всій сукупності.
Якщо вибірка зроблена точно, то закономірність виводиться виключно
точно.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |
