Реферат: Медичне страхування в Україні
– дублювання вітчизняної адміністративно-командної системи
управління
охороною здоров’я.
Можна виділити такі основні моменти, що стримують
впровадження обов’язкового державного медичного страхування:
1. Відсутність відповідної нормативної бази, медичних
стандартів та фінансових стимулів для лікарів або медичних працівник.
2. Недостатнє фінансування медичної сфери, нераціональне
використання фінансових ресурсів, а також той факт, що система охорони здоров’я
сформована ще за часів СРСР і не модернізована.
3. Не проводиться капітальний ремонт медичних закладів, не
закуповується високоякісне обладнання, не поліпшується існуюча мережа;
4. Для управління та системи покращення роботи державного
соціального страхування недостатньо навичок і вмінь, які мають на даний час
працівники системи охорони здоров’я;
5. На етапі введення системи загальнообов‘язкового державного
медичного страхування попит на послуги може зрости, а сфера охорони здоров’я є
нестабільною та непідготовленою, тому це може одразу призвести до підвищення
цін на медичні послуги, а доступ до них зменшитися.
6. Відсутність договірної форми відносин між платником з
одного боку та постачальником послуг. Це робить систему медичного
обслуговування непрозорою та несправедливою.
І це далеко не всі негаразди, які спіткали державне соціальне
страхування на шляху впровадження.
У проекті Закону України "Про загальнообов'язкове
державне медичне страхування" пропонується створення ще одного додаткового
Фонду, що приведе не тільки до збільшення штату чиновників по всій Україні, але
і збільшенню витрат на його зміст. Це можна трактувати як спробу узурпувати цей
вид соціального страхування. [6]
За підрахунками різних відомств дефіцит фінансування програм
охорони здоров'я складає від 30 до 65 млрд гривень, і у котрий раз велику
частину цієї суми пропонується витягнути з реального сектора економіки. А це у
свою чергу означає, що близько 35,7 млрд гривень увійдуть до валових витрат,
збільшиться вартість товарів, робіт, послуг. В умовах ринкової економіки,
глобалізації, а особливо враховуючи період світової кризи, цей чинник украй
негативно вплине на конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника і
поховає ті підприємства, які ще утримуються на плаву і наповнюють бюджет. [3]
Водночас існування добровільної системи медичного страхування
не виключає обов'язкової, яка припускала б надання меддопомоги не тільки
малозабезпеченим верствам населення, але і громадянам із середнім рівнем
доходу. У нашій країні вже не один рік ведуться дискусії із цього питання,
проте конкретних кроків зроблено мало.
Запроваджувати обов'язкове медичне страхування необхідно, де
замовником послуг буде страховий фонд. Держава має надати страхувальникам такі
ж податкові кредити, як і в страхуванні життя, оскільки не може, як це
передбачено Конституцією забезпечити громадян безкоштовними медичними
послугами. Природно, такі преференції мають бути встановлені законами.
Мова може йти тільки про пакет законів, які необхідно
прийняти одночасно:
"Про обов'язкове соціальне медичне страхування", закон,
що встановлює стандарти і види наданих медичних послуг з обов'язкового
медичного страхування, про установи галузі охорони здоров'я, про внесення змін
і доповнень до розділів Податкового кодексу: про податок на прибуток
підприємств, про податок з доходів фізичних осіб.
Головною особливістю законопроекту є впровадження нового
податку на фонд заробітної плати в сукупності із страховими внесками до інших
фондів соціального страхування. Новий "медичний" податок необхідно
розглядати в контексті загальної податкової реформи, щоб не спровокувати тіньові
заробітні плати і зростання тіньової економіки. На сьогодні сумарний страховий
тариф для роботодавців і найманих працівників з усіх видів страхування
становить майже 42 % фонду оплати праці. Велике навантаження на фонд оплати
праці є стримуючим чинником для розвитку бізнесу, протидіє "висвітленню
тіньових" доходів.
При формуванні фонду медичного страхування в контексті
податкової реформи доцільно виробити стратегію поліпшення розподілу ресурсів з
центрального рівня до органів влади на обласному і місцевому рівні. Виходячи з
конкретних економічних умов, які існують в Україні, створення системи
загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування має
здійснюватися з урахуванням можливостей вітчизняної економіки та існуючої
системи організації охорони здоров'я. Мінпраці визначив деякі стратегічні
шляхи.
Дуже важливо, щоб Україна при запровадженні страхової
медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та
системи оплати за надані послуги перейняла позитивний світовий досвід та
врахувала ті помилки, через які пройшли інші країни.
Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі,
набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення
визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування
координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами
та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування
перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю.
Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу
завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується
стабільністю.
Таким чином, потрібна перебудова економіки охорони здоров'я і
вона повинна починатися з укріплення фінансової основи галузі, із зміни
загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної
системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується
при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з
елементами добровільного медичного страхування населення. Таким чином, державна
політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та
економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і
форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення. Медичне
страхування має бути підтримано нормативно-правовою базою; удосконаленням
податкової політики та державного нагляду; підвищенням фінансової надійності
страховиків, страхової культури населення; підготовкою та перепідготовкою
кадрів.
На підставі усього вище сказаного, можна зробити висновки, що
запроваджувати обов'язкове медичне страхування, коли замовником послуг буде
страховий фонд, необхідно. Держава має надати страхувальникам такі ж податкові
кредити, як і в страхуванні життя, оскільки не може, як це передбачено
Конституцією, забезпечити громадян безкоштовними медичними послугами. Природно,
такі преференції мають бути встановлені законами. Тобто, мова може йти тільки
про пакет законів, які слід прийняти одночасно: «Про обов'язкове соціальне
медичне страхування», закон, що встановлює стандарти і види наданих медичних
послуг з обов'язкового медичного страхування, про установи галузі охорони
здоров'я, про внесення змін і доповнень до законів, що діють, про обкладення
податком прибутку підприємств і доходів фізичних осіб.
Страхувальниками для
непрацюючого населення є Київська міська державна адміністрація (для мешканців
міста), а для працюючого населення підприємства, організації, установи,
незалежно від форм власності та джерел фінансування, особи, які займаються
індивідуальною діяльністю, особи вільних професій.
2. Призначення обов'язкового і добровільного медичного
страхування. Індивідуальне і колективне медичне страхування
Медичне страхування - це
страхування на випадок утрати здоров'я з будь-якої причини, у тому числі у
зв'язку з хворобою та нещасним випадком.
Медичне страхування
передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно
забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення
різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим
порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.
Медичне страхування
пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної
допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.
Соціальна та економічна
ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і
всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини.
Об'єктом медичного
страхування є життя і здоров'я громадян.
Мета його проведення полягає в
забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості
одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування
профілактичних заходів.
Сутність його полягає в тому, що, сплативши
одноразово страховий внесок значно менший, ніж вартість усіх медичних послуг,
громадяни мають можливість протягом року безкоштовно користуватися комплексом
медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках із платним
обслуговуванням. [4; с. 27]
Залежно від способу
фінансування можна виділити три основні системи: державна (бюджетна), соціальна
та приватна.
Системи соціального
медичного страхування викликають найбільшу зацікавленість, оскільки вони мають
ряд переваг над іншими системами. Передусім, над приватною системою, бо система
соціального медичного страхування, як і бюджетна, фінансується за рахунок
централізовано створеного фонду, забезпечуючи за інших рівних умов однакові
соціальні гарантії у наданні медичної допомоги населенню незалежно від обсягу
фінансової участі пацієнтів та їх платоспроможності. Тобто соціальне медичне
страхування діє на умовах солідарності та принципу «багатий платить за бідного,
здоровий - за хворого, молодий - за старого».
Форми медичного
страхування
Медичне страхування може
проводитись як у добровільній, так і в обов'язковій формах. Обом формам
властиві свої переваги та недоліки. У той самий час обов'язкове медичне страхування
має одну суттєву перевагу — воно забезпечує регулярність надходження грошових
коштів, створюючи тим самим можливість планувати медичну допомогу. Треба
зазначити,що в Україні система охорони здоров'я населення має виключно бюджетне
фінансування.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 |
