Реферат: Медичне страхування в Україні

Крім обов'язкового державного страхування існує мережа добровільного страхування і місцеві фонди соціальної допомоги. За рахунок останніх отримують медичне обслуговування незастраховані французи, число яких не перевищує 2%.

Розвиток соціального страхування

У Франції питання про організацію страхування здоров'я, виплати пенсії по старості та інвалідності вперше було розглянуте ще Конвентом, який створив реєстр - "Книгу національної добродійності", і Законом "22 флореаля другого року", що визначили, які категорії населення підлягають запису до цього реєстру. Але після опублікування цього Закону, Конвент із фінансових міркувань відмовився від його виконання. І лише через 100 років французький уряд приступив до втілення в життя принципів, проголошених Великою французькою революцією.

Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони, у цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення. Окрім цього, Франція має розвинуту мережу приватних страхових компаній. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій компанії, вона, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарів. Перелік додаткових послуг варіюється та є предметом конкуренції між приватними страховими компаніями.

У липні 1913 р. у Франції був прийнятий закон, відповідно до якого проводилося страхування робітників від нещасних випадків і професійних захворювань. За цим законом підприємець зобов'язаний був виплачувати грошову допомогу протягом календарного року з моменту звільнення працівника, це питання розглядалось комісією, до якої входили депутати, співробітники страхових організацій, робітники і підприємці. Закон мав дуже важливе значення в становленні системи страхування здоров'я.

Великобританія

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я,що обумовлює його державний характер із великою часткою централізації управління. Закон про страхування, що прийнятий у 1912 році ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування. Всі працюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров’я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку із хворобою.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено більше 13% населення.

Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. Але ведучу роль серед них займає страхова асоціація "БУЛА",що виникла в 1947 році в результаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що отримується від страхових операцій "БУЛА" практично йде на розширення та модернізацію сітки комерційних медичних закладів. Ця сітка використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерційної діяльності медичних закладів у свою чергу підтримує медичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність "БУЛА".

Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - це доповнення державної системи охорони здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе Національна служба охорони здоров'я. Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охорони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних закладах,так і в лікарнях Національної служби охорони здоров'я. Страхові програми добровільного медичного страхування розгалужуються тільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов'язань.

Швеція

Витрати на охорону здоров'я в Швеції покриваються з суспільних фондів приблизно на 90%. Приватні фонди беруть незначну участь в фінансуванні охорони здоров'я країни. У 1982 р. вони покривали 9% витрат на охорону здоров'я населення, до 1990 р. частка їх участі зросла приблизно до 12%.

Всезагальне обов’язкове медичне страхування було введено в 1955 році і обіймало всіх громадян віком до 16 років. Національна система соціального страхування - загальна й обов’язкова для всього населення країни. Особливо медичне та стоматологічне страхування є його невід’ємною частиною. Управління всією системою здійснюється 26 регіональними бюро соціального страхування.

Приватна практика в Швеції ніколи не заборонялася, але попит на неї був невеликий і відмічався тільки серед найбільш забезпечених жителів великих міст.

Лікарняне обслуговування, яке в Швеції розвинене найбільш широко, повністю безкоштовне для населення. Плата стягується лише за деякі види амбулаторного обслуговування, але вона завжди була невелика, що практично зняло будь-які фінансові обмеження доступу до медичних служб.

У 1955 р. в Швеції була почата програма медичного страхування, яка до 1962 р. охопила все населення. Суспільні фонди керуються страховими органами, які відшкодовують витрати пацієнтів на відвідування лікарів, в тому числі і приватних, на 75%, і будують свої відносини з медичними установами і фахівцями на контрактній основі.

Шведська система охорони здоров'я в значній мірі децентралізована. На вищому урядовому рівні Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення визначаються стратегія і загальне планування розвитку охорони здоров'я, а Національна рада охорони здоров'я і добробуту визначає і контролює роботу служб охорони здоров'я в масштабах всієї країни.
На місцях кожна рада округу забезпечує медико-санітарне обслуговування всіх, хто проживає на території даного округу. Вона є власником всіх державних медичних установ округу і всіх фінансових коштів, які розподіляє між ними.

Кошти, що знаходяться в розпорядженні ради округу, складаються приблизно на 70% з податкових надходжень і на 20% з державних субсидій, та інших надходжень (плата пацієнтів за послуги, відшкодування витрат від муніципалітету на пацієнтів, які повинні залишатися в лікарнях після лікування, прибуток від нерухомого майна). Відсоток податку, що стягується визначається радою округу (хоч парламентські рішення 1991-1993 рр. перешкоджають його завищенню). Податкові збори залежать багато в чому від зарплати і зайнятості населення, а отже, від загального економічного становища в країні.

З кінця 80-х - початку 90-х років погіршилося фінансове положення в усіх радах округів при зростанні потреби і витрат на охорону здоров'я, тому знадобилися додаткові асигнування з боку уряду, щоб дещо пом'якшити положення.

Назріла необхідність реформ у сфері фінансування і організації медичного обслуговування. Провели експеримент і змінили систему оплати праці медичного персоналу, поставивши її в залежність від числа і якості наданих населенню послуг; надали хворим право вибору лікаря, прийняли ряд заходів з метою зміцнення первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) і посилення її ролі в охороні здоров'я населення.

Оскільки охорона здоров'я Швеції по міжнародних стандартах оцінюється досить високо, задачею реформи є створення найкращих можливостей для використання і розвитку ресурсів, які є. Для аналізу і оцінки були відібрані 3 моделі, що відповідають двом керівним принципам: принципу рівності, що розуміється як рівний доступ до служб охорони здоров'я, і принципу використання суспільних фондів як основного джерела фінансування.

США

У США існує система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду із мережею місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не виконує адміністративних функцій, а потім розділяються між страховими організаціями на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США в частині програм "Медікер" та "Медікейт". Ці системи обіймають більше 20% населення, групове страхування за місцем роботи складає 58% та добровільне медичне страхування не за місцем роботи – 2%.

Близько 15% населення не мають доступу до медичного страхування: це малозабезпечені, безробітні, безпритульні та члени сімей працівників підприємств, що не забезпечуються системою медичного страхування. Наявність роботи не гарантує отримання медичної страховки. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілок, робітники, які працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично призводить до втрати медичної страховки. Таким чином, у США медичне страхування тісно пов'язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в США – парадоксальна сукупність недоліків та переваг. США витрачають на охорону здоров'я 11,5% валового прибутку – більше, ніж будь-яка інша країна у світі і, водночас, понад 15% американців не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу через відсутність страхових медичних полісів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17