Курсовая работа: Творчість українських поетів
Отже,
за умов, коли панфутуризм так і лишився нечисельною групою
поетів-експериментаторів, чия діяльність оцінювалася офіційною критикою не
інакше як “дрібнобуржуазна” і “попутницька", загальна концепція
панфутуризму як мистецтва переходової доби цілковито втратила свій сенс, своє
метафізичне значення. Разом з тим, сенс свого існування втратив і весь
український футуризм. Принципова масштабність ідеї “смерті мистецтва" і
побудови “метамистецтва", затиснута в межах групових відносин
панфутуристів зі своїми тогочасними опонентами, зведена самими футуристами до
рівня теоретичної та ідеологічної платформи панфутуризму як окремо взятої групи,
позбавлялась всілякої грунтовності, перетворюючись на безпідставну риторику
комункультівців. Найбільш прикро те, що Михайль Семенко не зміг (чи не захотів)
довести концепцію деструкції мистецтва до логічного завершення, тобто - до завершення футуризму. Натомість,
подальша діяльність Комункульту, заяви про “новий футуризм", блокування
футуристів з іншими угрупованнями, могли свідчити лише про інертне завмирання
українського футуристичного руху. Насправді, український футуризм, як течія, з
притаманними їй формально-стильовими особливостями, за великим рахунком
завершився саме розпадом “Аспанфуту”. Організаційну
діяльність Семенка в наступні кілька років навряд чи можна вважати такою, що
продовжувала й розвивала ідеї футуризму в українській літературі. Адже,
відверто кажучи, створену 1927 року Семенком “Нову Генерацію”, футуристичною
можна назвати лише з великою натяжкою, і то лише через те, що так називали її
самі учасники. Тривале багаторічне існування і функціонування українського
футуризму з 1914 по 1930 рік, що його дослідники оцінюють як заслугу М. Семенка,
позитивним моментом вважатися може лише відносно, і хронологічно витримується в
основному лише завдяки діяльності того ж таки Семенка, який вперто не хотів
відмовитись від звання футуриста, навіть кардинально міняючи напрям своїх
творчих та естетичних пошуків. Повертаючись до історії Аспанфуту, відзначимо,
що після злиття його з “Гартом" 1925 року, для Семенка настав деякий
період затишшя. Поет переїжджає до Одеси і працює редактором на кіностудії. Тепер
можна було підвести деякі підсумки кількарічної активної діяльності. Слід було
визнати, що футуристична революція зазнала поразки, а сам панфутуризм не
знайшов у літературному середовищі ні визнання, ні розуміння. Втім, для Семенка
це була лише певна перерва перед новим етапом організаційної діяльності. Він
продовжує активно існувати в літературі, видає нові книги, хоча в цілому
повністю підкорюється вимогам соціалістичного замовлення.
Із
поезій, написаних Семенком цього часу, перш за все слід згадати кілька
принципових для його світоглядної системи текстів - “Меридіан", “Пісня трампа",
“Мій рейд у вічність-ІІ". Мотиви планетарного співпереживання рухові історії, часове і просторове усвідомлення себе в певній системі історично-культурних
координат, загострюються в окремих віршах Семенка ще періоду панфутуризму. Розуміння
свого часу, своїх сучасників, як “плацдарму і матеріалу" для формування нового суспільства відбувалось саме
в дусі революційної романтики,
романтики вітаїзму, прагнення самопожертви на користь майбутнього. Функціональність
поезії футуристів того часу підкреслювалась концептуальною відповідністю
теоретичним заявам панфутуризму. В такому самому ключі слід розглядати і поезію
“Пісня трампа”, присвячену доньці поета. Ця своєрідна лірична сповідь поета
дозволяє помітити, як багато для нього значить розуміння свого шляху і своєї
творчості в майбутньому. Важливість цього для українського футуриста очевидна - суцільна стіна відчудження,
ігнорування і нерозуміння, що супроводжували футуристичний рух в Україні на
всіх етапах його розвитку, повинні були відступити в майбутньому. Сподівання на
це, як відомо, відбились у відомій пропозиції Семенка законсервувати мистецькі,
естетичні та ідеологічні здобутки футуризму, заблокувати їх, “зашити в мішок",
з тим, щоби передати його наступним поколінням, з метою адекватного сприйняття.
Як це не дивно, але Семенко справді мав рацію, оскільки багато ідей і знахідок
українського футуризму (хоч часто і незалежно від нього) лягли в основу
багатьох культурно-мистецьких напрямків середини - кінця нашого століття, таких
різних як постмодернізм, поп-арт, конкретне мистецтво тощо.
Ближче
до кінця 20-х років Михайль Семенко робить останню спробу організації
футуристичного руху. Слід зазначити, що іще від кінця 10-х років навколо
Семенка гуртуються однодумці й послідовники. Загалом через українські
футуристичні організації пройшло багато непересічних талановитих мистців. Всі
разом вони і формували естетично-філософське тло футуризму. З історією
українського футуризму тісно пов‘язані літературні біографії Гео Шкурупія, Олекси Влизька,
Миколи Бажана, Миколи Скуби, Івана Маловічка та багатьох інших. Для самого
Семенка кінець 20-х років пов‘язаний більше з організаційною, редакторською діяльністю,
аніж із поетичною творчістю. В країні посилюється політичний тиск, існування
українського футуризму все частіше стає предметом нищівної критики. Естетика і
поетика вітчизняного авангарду не вписувались у план побудови нової соціалістичної культури. Семенко, як і більшість
письменників тієї доби, мусив пройти шлях знеосіблення і відмови від власних
світоглядних принципів. Зрештою, цілковита лояльність по відношенню до влади,
не допомогла йому уникнути репресій.
Український
футуризм, як явище малопоціноване офіційним радянським літературознавством, і
сьогодні лишається однією з найбільш цікавих і парадоксальних сторінок в
історії новітньої української літератури. Той комплекс філософсько-естетичних
питань, що ними оперували українські футуристи, безперечно свідчив про
функціонування вітчизняного літературного авангарду в системі актуальних на той
час науково-мистецьких тенденцій.
Слід
відзначити, що
на всіх
етапах своєї футуристичної діяльності Семенко завжди намагався бути в контексті
найновіших процесів світового мистецтва і філософської думки. Захоплення ідеями
Бергсона, Ніцше, пізніше звернення до марксизму, активне зацікавлення в 30-і
роки екзистенціалізмом, зокрема Гайдегером, далеко не вичерпують філософських
зацікавлень М. Семенка, так само, як і оперування ідеями імпресіонізму, символізму,
експресіонізму, конструктивізму, поетичного реалізму не дають повної картини
культурно-мистецьких інтересів поета.
Крізь
лави українського футуризму на всіх етапах його розвитку пройшло кілька
десятків провідних українських письменників першої пореволюційної генерації. Футуристичний
рух в різні роки підтримували - хто більш послідовно, хто епізодично - такі помітні в літературному
процесі 20-х років постаті як Гео Шкурупій, Олекса Влизько, Микола Бажан,
Олекса Слісаренко, Юрій Яновський, Юліан Шпол, Микола Терещенко, а також
численна група літературної молоді, що приєдналися до українського футуризму
наприкінці 20-х років - Іван Маловічко, Юрій Палійчук, Микола Скуба, Володимир
Гаряїв та інші.
Звичайно
ж, неможливо врахувати всі нюанси зазначеної теми. Проблема визначення
світоглядних основ українського футуризму, поза сумнівом, вимагає подальших
досліджень і літературознавчих розвідок.
Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно
яскравою постаттю української літератури, невиправдано забутим у часи монополії
"соціалістичного реалізму". Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився
31 грудня 1892 року в с. Кобинці Миргородського району на Полтавщині. Його мати
- Марія Проскурівна - була письменницею і прищепила любов сина до літератури ще
в дитинстві.
Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській
гімназії, а по її закінченню - в Курському реальному училищі.
1911 року він вступає в Петербурзький
психоневрологічний інститут. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси у
відомого педагога А.С. Черняєва, він стає студентом природознавчо-історичного
відділення педагогічного факультету. Саме на цей період припадає початок
творчого шляху поета. Його поетичним дебютом стала збірка "Prelude" (1913).
До неї ввійшли традиційні романсові вірші елегійного типу, милозвучні,
сентиментальні, властиві молодим поетам-початківцям. За спостереженням Д. Загула,
Семенко "співав таким же соловейком, як і інші". Перебуваючи в Росії,
він не міг залишитися осторонь бурхливих подій в російській літературі, нових
творчих напрямків - модернізму, символізму, футуризму. Зрештою, відкидає як
безперспективний модерністський напрямок і поступово схиляється до авангарду. Його
кумирами на той час - російські поети-футуристи.
1914 року М. Семенко опиняється в Києві. Однак
з початком Першої світової війни Михайла мобілізовано до царської армії (за
іншими даними Семенко хоче виїхати до Америки, але 1914р. затримується у
Владивостоці). З 1916 до 1917-го служить телеграфістом у Владивостоці. Там же
вступає до підпільної групи РСДРП (б). Повернувшись до Києва наприкінці
1917-го, саме в розпал визвольної боротьби, активно включається в літературний
процес, стає одним з ватажків відродження і розвитку національної літератури.
Його поезії (друковані ще в "Українській
хаті") і збірка "Prelude" імпонували українським "модерністам".
Але поет, вважаючи свою першу збірку лише пробою пера, рішуче пориває з
молодомузівцями і хатянами.
Футуристичний етап творчої еволюції М. Семенка
започатковано ще в його маніфестах-передмовах до збірок "Дерзання" та
"Кверо-футуризм" (1914). Семенко безповоротно відходить від традицій
хаток, вважаючи що оновлення національної лірики пов'язане саме з авангардом. Його
пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвіду,
деканонізації будь-якого авторитету в літературі. І це не декларація, це
активна дія. Дуже драматично сприймаються його не зовсім етичні випади проти
культу Т. Шевченка в українській літературі, проти хуторянського, провінційного
мистецтва, загалом проти всього, що базується на традиційному національному
ґрунті.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 |
