Курсовая работа: Світ Заходу і світ Сходу

Привілейованим станом, приналежність до якого не передавалася по наслідству були шеньші - "вчені". Щоб стати шеньші, треба було здати екзамен і одержати вчену ступінь, яка дозволяла поступити на державну службу. Правом здавати екзамен користувалися не тільки поміщики, але і селяни, ремісники.

Але необхідність заучувати напам’ять тексти релігійних книг, сухий характер творів, які давали на екзамені, як правило прирікали переважну більшість пошукувачів на провал. Із середовища шеньші призначалися управителі міст, судді та інші високопоставлені чиновники. Європейці назвали їх мандаринами (від португальського слова "мандар" – "управляти").

Мандарини ходили у формі, на шапках у них були маленькі шарики: рубінові, коралові або інші в залежності від рангу. На одягу вони носили великі квадрати тканини нашиті на груди і спину з зображенням птахів: журавля, фазана, павліна, цаплі – у цивільних мандаринів, звірів: однорога, лева, леопарда, тигра і інших – у військових.

Вищі стани звільнялися від ганебних покарань, їх не мали права карати бамбуковою палицею. Їм не дозволялося займатися торгівлею, лихварством і ремеслом.

Нищі сходинки станової драбини складали стани землеробів, ремісників і торгівців. Стан землеробів включав у себе не тільки селян, але і поміщиків, ремісниками вважались власники великих майстерень і мануфактур. На самому низу станової драбини знаходилися раби. Як і вони презирливими вважалися актори, прибиральники, приватники державних установ, а також люди, які постійно жили в човнах на воді.

У Індії все населення ділилося на касти. Місце людини в суспільстві, його професія суворо визначалися кастою і заняттям його батьків: син землероба ставав землеробом, син купця – купцем. Вигнання із касти ставило людину поза суспільством.

Все життя японського суспільства було обплутано павутинням заборон і рекомендацій, настанов і наказів. Головною метою регламентацій було збереження існуючого порядку в суспільстві. Укази і зведення правил визначали життя всіх станів, заняття, норми поведінки, якість і характер одежі, харчів і т. д.

Селянам згідно опублікованих циркулярів наказувалось вставати вдосвіта, не пити горілки і чаю, не курити тютюну, вживати в їжу тільки просте зерно, носити одежу із бавовняно паперових тканин, будувати маленькі житла, не класти килим на сідло і т. п. Міським жителям було заборонено носити шовковий одяг, мати в будинку лаковані меблі, носити золоті і срібні прикраси, будувати триповерхові будинки і т. д.

Соціальна приналежність уже не відповідала майновому і фактичному положенню людей. Але вся соціальна система східного суспільства сприяла збереженню станового ладу.

Релігії Сходу – шлях самовдосконалення. Релігії Сходу – це насамперед шлях самовдосконалення і удосконалення навколишнього світу.

Багато століть пануюче положення в духовному житті китайців займало конфуціанство. Творець цього вчення – філософ, історик і державний діяч Кун Фуцзи (551 – 479 рр. до хр. е.) – Конфуцій. Він говорив, що простолюдини не знають велінь неба і не бояться їх, вони стають аморальними, нешанобливими до великих людей і перетворюються в розбійників, які нападають на благородних людей. Основним у вчені Конфуція є людинолюбство, яке, на його думку, може бути тільки у знаті. Простолюдинам не властиві хоробрість, шанобливість, широта душі, вірність, доброта, освіченість, а без них немає і людинолюбства. Розглядаючи державу як велику сім’ю, мислитель доказував необхідність шанувати "сина неба" – правителя. "Государ – батько і мати народу", - повчав він. "Кожний, хто служить государю, знатний або незнатний, багатий або бідний, ні при яких обставинах свого життя не повинен повставати проти государя". Конфуцій проголошував, що кожна людина зобов’язана завжди твердо пам’ятати своє положення в суспільстві, яке наперед визначено небом. Небо вказало, що "відносини між паном і підлеглим подібні відносинам між вітром і травою. Трава повинна схилятися, якщо вітер віє."

Конфуцій висунув принцип середини як правило поведінки "благородних людей, які уникають крайності". "Той, хто хоче стати правителем держави, - говорив він, - повинен сам жити невибагливо; при управлінні своїми рабами повинен проявляти свою добродушність". Конфуціанство стало офіційною державною доктриною, одним із об’єктів культового поклоніння.

Ще одна релігія Сходу – індуїзм – об’єднувала в собі багато чисельні релігійні уявлення, вірування і обряди, які склалися у народів Індії на протязі тисячоліть. Багато чисельні народні вірування визнавали велику кількість богів, які вважалися втіленням головних богів: Брахми – бога-творця, творця Вселеної і всього живого, Вішну – який зображає вічно живу природу, Шіви – який уособлює її грізні сили і здатність до постійного відродження. Індуїстська релігія стверджувала, що мета життя полягає в приєднанні людини до Бога. І тому не потрібно турбуватися про тілесне життя, тому що "тіло – це мильна булька".

Індус глибоко вірив, що всі події наперед визначені долею, і якщо він потрапив у біду, то говорив слідуюче: "Це у мене було написано на чолі".

Індуїзм вимагав дотримання кастових особливостей – поділ суспільства на чотири самостійних стани: брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшья (землеробів), шудра (слуг і рабів). Якщо людина при житті виконала свій обов’язок, слідувала законам своєї касти, дотримувалася наказів брахманів, то після смерті його душа відроджується у тілі людини більш високої касти. Якщо ж порушував, то опиниться у тілі людини більш низької касти або навіть у тварині, птаху, рибі або комахи. Якщо людина здійснила крадіжку у брахмана 1000 раз перевтілюється у змію, хто вкрав хліб стає після смерті пацюком.

В реальному житті поділ на касти був дуже жорстким, перехід від однієї касти в іншу, особливо із нищих каст у вищі був майже неможливим.

Виходячи із вчення про неминучість земного страждання, буддизм, який виник у Північній Індії у VI – V ст. до хр. е. Стверджував, що справа порятунку кожної людини знаходиться в його руках. Всяка спроба вести боротьбу за земні інтереси, за словами проповідників буддизму, таїть в собі страшну небезпеку безкінечного продовження нових страждань. Відмова від жадоби життя, піти від нього, перебороти у собі "усякого сильного почуття" – все це приводить до припинення страждань. "Закривай очі, щоб не спокуситися спокусливими речами, заткни вуха, підкори язик і тіло, мову, розум, підкори все". Буддизм проголошував непротивлення злу, байдуже відношення до дійсності, примирення з нею, заперечував поділ людей на касти, адже згідно буддизму всі люди рівні.

Ще одна релігія, яка виникла на Сході, - синтоїзм. "Синто" у перекладі на українську мову означає "шлях богів, духів". Зовсім не важко побачити в цьому зв’язок синтоїзму з стародавніми віруваннями в добрих і злих духів, з обрядами, з допомогою яких люди прагнули духів задобрити, змилостивити.

В синтоїзмі було дуже багато богів. Але особливе місце серед них займала богиня сонця Аматерасу, від якої ніби ведеться родословна японських імператорів. Світські правителі шанувалися як посланці неба, споконвіку їх авторитет був незаперечним.

Згідно вчення синтоїстів, в Бога при певних умовах може перетворюватися душа кожної людини, яка померла. Але для цього потрібно неодмінно виконувати усі релігійні накази: молитися, здійснювати жертвоприношення.

Синтоїзм використовувався в Японії для зміцнення влади імператора. Ще в VII ст. імператор став верховним жерцем синтоїзму.

Люди Сходу були переконані в тому, що лише тоді людина може удосконалювати світ, коли шляхом удосконалення здійснить гармонію в самому собі.

2. Цивілізації Сходу і Заходу на рубежі Нового часу

На рубежі Нового часу Схід був найбагатшою і населеною частиною світу. В 1500 р. у країнах Сходу (Азія і Північна Африка) проживало майже 288 млн. чол., або 68%населення всієї Землі. Включно до промислової революції в Європі на нього припадало 78% світового промислового (мануфактурно-ремісничого) виробництва. Тут були родючі землі, які давали порівняно високі врожаї. Наприклад, середня врожайність пшениці в Індії у другій половині XVI ст. складала 12,6 ц. з гектара, ячменю – 13,1 ц., тоді як в країнах Західної Європи – 7 – 8ц. з гектара. В 1500 р. із 31 найбільшого міста світу з населенням більше 100 тис. кожне, 25 знаходилося на Сході і тільки 4 в Європі (2 в Африці). Практично до початку XIX ст. країни Сходу експортували в Європу основному споживчі товари та іншу готову продукцію. Вони поставляли медикаменти, прянощі, каву, цукор, чай, вишукані бавовняно-паперові тканини, кашеміри, шовкові вироби та інші предмети розкоші.

У порівнянні із Заходом, Схід був краще забезпечений продовольством, особливо хлібом. Приріст населення в Азії в XVI ст. складав 35%. Положення народних мас було достатньо стабільним, кращим ніж у Європі.

У порівнянні із Сходом, Європа виглядала бідною і відсталою частиною світу. В 1500 р. в країнах Заходу (католицькі країни Європи) було 68 млн. жителів або 16% всього населення Землі. На Європу (без Росії) припадало близько 18% світового промислового виробництва, у перерахунку на душу населення це було дещо менше ніж на Сході. Приріст населення – 25% у XVI ст. був нище ніж у Азії. Лише 2 держави Південної Європи – Італія і Іспанія були на рівні Сходу, до них поступово підтягувалися Фландрія, Франція, Англія і деякі інші землі на північному заході Європи.

Не дивлячись на це, а також на відносну слабкість і нерівномірність розвитку, Захід робив все зростаючий вплив на хід світових подій. Його динамізм і в кінцевому рахунку його роль у світовій історії зовсім не відповідали і не витікали із чисельності його населення, його багатств і інших умов матеріального життя. Абсолютно ясно, що роль Заходу визначалася факторами іншого порядку, насамперед так званим людським фактором, "культурою людини", яка витікала із особливостей західної цивілізації.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11