Курсовая работа: Світ Заходу і світ Сходу
Економічні структури, які склалися в різних цивілізаціях
Сходу, були абсолютно несумісні з розвитком вільної ринкової економіки.
Відсутність таких фундаментальних інститутів, як власність і свобода,
заперечення цінності індивіда і його прагнень, залежність людини і його
діяльності від колективу – все це не давало інших альтернатив, крім неринкових
форм організації праці. З розвитком капіталізму були несумісні також економічні
погляди східних правителів, які виходили, за визначенням А. Сміта, із "землеробських
систем політичної економії". Всі вони вважали фізичну працю, насамперед в
сільському господарстві, єдиним джерелом знову виробленого продукту, а селян –
єдиними годувальниками суспільства.
На кінець, виникненню вільних ринкових відносин стояла на
перешкоді сама політика східних урядів. При всіх відмінностях ідеологічного
порядку, всі вони вважали за необхідне втручання держави в господарську
діяльність людей і концентрацію багатства в руках казни. Їх основною турботою
була проблема обліку, розподілу і перерозподілу, або механізм ре дистрибуції.
Крім іншого, він відкривав перед правлячими класами воістину необмежені
можливості для власного збагачення, не обмеженого ні особистою
відповідальністю, ні імперативами морального порядку. Неймовірно, але факт: за
твердженням О. І. Сенковського (1800 - 1858) із посиланням на "знатоків
справи", в цінському Китаї начальники і їх підлеглі розкрадали більш як 60
– 70% казенних грошей, в Османській імперії – і того більше, 75%.
Схід ішов своїм шляхом. Він не повторював і не збирався
повторювати шлях розвитку Заходу. На протязі всього періоду він відстоював свої
ідеали, протиставляючи їх соціальним і духовним цінностям Європи. В його
суспільній свідомості, в крайньому випадку на офіційному рівні, Захід завжди
поставав як царство зла, як вогнище темноти і рабства. Люди Заходу – всі ці "заморські
дияволи" – уособлювали похмурі сили сатани, були носіями грубих
матеріалістичних інстинктів, були бездуховні, морально розпущені,
нечистоплотні.
Ненависть до Заходу пронизувала всю полемічну літературу
Сходу. Власті і офіційна пропаганда нищили в корені всякий інтерес до Заходу.
Запозичення європейського досвіду зображалось як смертельна небезпека, як шлях,
- якщо вірити "Батьківському поученню" одного із ієрархів східної
церкви, - який веде до зубожіння, вбивствам, крадіжкам, всяким нещастям.
Населення переконували, що контакти з людьми Заходу небезпечні. Їсти з ними із
одного блюда не слід, стверджували прихильники традиційних основ, так як це
загрожувало заразою і всіма лихами.
Правителі Сходу всіляко перешкоджали проникненню західних
ідей. Вони чітко усвідомлювали, що поширення європейських ідей загрожувало всій
будівлі традиційного суспільства. Найнебезпечнішими були місіонери
(католицькі), які свідомо займалися "експортом" західноєвропейської
цивілізації. Повсюдно на Сході діяльність місіонерів викликала негативну
реакцію, у випадку успіху – просто заборонялася (Японія, Китай, Сіам) або
суворо контролювалася. До 1793 р. азійські держави не мали постійних посольств
в Європі, ні один житель Сходу не виїжджав на Захід у приватну мандрівку.
І тільки очевидна нерівність сил змусила Схід змінити
позицію. Від протистояння і ізоляції він перейшов до поступового відкриття
цивілізаційних кордонів. Більше того, усвідомлення "відсталості"
породило прагнення "догнати" Європу насамперед у тих областях, де
Захід мав чітку перевагу. У ХVІІІ ст. такою областю була військова справа. І не випадково
всі правителі Сходу починали "доганяти" Європу з реорганізації своїх
збройних сил. При цьому вони проявляли інтерес виключно до матеріальних
досягнень західноєвропейської цивілізації, в першу чергу до техніки і
природничонауковим знанням.
І навіть такий однобокий інтерес зробив першу пробоїну в
культурно-історичній свідомості Сходу і заклав основи процесу європеїзації і
реформ. Почавшись у Росії і Туреччині він поступово став поширюватися і на інші
країни, насамперед приморські райони, які були у більш тісних контактах з
Європою і її колоніальними анклавами. Це був переломний момент, який означав
визнання країнами Сходу, переваг західноєвропейської цивілізації і в цілому
ролі Заходу як гегемона нової, моноцентричної системи світу.
ЛІТЕРАТУРА
1.
История
Востока. – М., 2000. – т. 3
2.
Васильев
Л. С. История Востока. – М., 1994. – т. 1
3.
Цивілізація: структура і динаміка /За
ред. І. В. Бойченка, О. В. Романенко/ - К., 2003.
4.
Зенин Д. Реабилитация
чингисханового воинства. // Азия и Африка сегодня. – 1994. - №5.
5.
Еремеев
Д. Почему Восток отстал от Запада? // Азия и Африка сегодня. – 1989. - №7, 9,
11.
6.
История
начинается с Востока // Преподавание истории в школе. – 1998. - №2.
7.
Патрушев
А.И. Макс Вебер и проблемы истории Востока // Вестник Московского университета.
– 1998. - №4.
8.
Першиц
А.И. Кочевники в мировой истории // Восток. – 1998. - №2.
9.
Иванов
Н.А. Упадок Востока и установление
мировой гегемонии Западной Европы. // Восток. – 1994. - №4.
|