Курсовая работа: Світ Заходу і світ Сходу

Іншими словами, великі країни і світогосподарські регіони Азії і Північної Африки включно до середини ХІХ ст. зберігали повну автономність, розвивалися за своїми внутрішніми законами і самостійно задовольняли свої головні потреби. Більше того, в XVI - XVIII ст. країни Сходу як і раніше залишалися постачальниками на Захід готових виробів (тканини, цукор, прянощі, кава і т. п.), і до того ж мали позитивний торговий баланс. Навіть Англія, яка була найвинахідливішою у міжнародній торгівлі, 75% свого імпорту із Індії в 1708 – 1760 рр. оплачувала поставками дорогоцінних металів.

До середини ХІХ ст. Схід диктував свої умови торгівлі, на протязі трьох століть обмін товарами між Європою і Азією проходив у відповідності із правилами, які встановлювалися правителями Сходу (Китай, мусульманські країни і як привілей не всім султан дарував капітуляції – право селитися у певних кварталах міста і торгувати згідно встановлених правил). Це не був каприз східних владик, а міра захисту від торгової експансії Європи.

Після Лепанто (1571 р.) і Відня (1683 р.) військові перемоги відійшли в область історії. Боротися з європейським флотом, "захоплювати" береги і торгівлю було вже не можливо. Океан став продовженням Європи, а правителі Сходу і далі прагнули відстояти свої попередні позиції, діючи при цьому всіма доступними їм засобами, насамперед засобами зовнішньоекономічного примусу, заборонами і контролем. При цьому ні один уряд Сходу не проявив ні достатньої гнучкості, ні дальновидності, щоб пристосувати свою політику до ситуації у світовій торгівлі, яка змінювалася. Більше того, ні один із них не встояв перед спокусою до кінця використати положення єдиних виробників і постачальників. Всі вони проводили політику монопольно високих цін і забороняли вільну торгівлю. Але замість закріплення переваг, які історично склалися це привело до прямо протилежних результатів.

Відсутність і дорогі ціни на східні товари, стимулювали їх виробництво в Європі та інших країнах, до того ж товари кращі по якості і по значно нищим цінам. Наприклад, папір винайшли в Китаї; в VIII – Х ст. його виробництво налагодили в мусульманських країнах, в ХІІ ст. – в Іспанії, в ХІІІ – в Італії. У ХV ст. Європа почала експортувати папір на Схід. Така ж доля у сирійського скла, шовкових тканин, вогнепальної зброї і багато чого ще. Гармати були винайдені в Китаї і вперше використані монголами при завоюванні Сунської імперії (1251 - 1279). Але вже на початку ХVІ ст., на думку одного китайського чиновника, португальські гармати були значно досконалішими і точними в бою.

Іще. В результаті монополізації виробництва і збуту країни Сходу втратили навіть ті переваги, які витікали із чисто природного фактору: родючості ґрунтів, теплого клімату і т. п. Бразильський цукор витіснив із європейських ринків цукор із Сирії і Єгипту, "балтійська" пшениця – зерно із арабських країн. На кінець ХVІІ ст. арабський льон, бавовна і рис втратили своє значення як експортні культури і навіть на внутрішньому ринку витіснялися імпортом. Кава і чай європейських плантаторів підірвали монополію Південної Аравії і Китаю. У ХVІІІ ст. цукор, кава і рис із Вест-Індії майже повністю замінили на Близькому Сході продукцію місцевого виробництва.

Поступове наростання цих тенденцій, які діяли з епохи Хрестових походів, мало незворотні наслідки. В кінцевому рахунку воно привело до корінної зміни в характері та структурі європейсько-азіатської торгівлі, яка на кінець ХVІІІ ст. набувала все більше типових рис "периферійності". І в цьому в чималій мірі сприяли самі східні правителі. У погоні за монопольно високими прибутками, за європейським золотом і сріблом вони втратили переваги, створені історією і природою, втратили положення ведучих виробників і в кінці кінців поступилися своїми позиціями на світовому ринку альтернативним постачальникам. Іншими словами, Схід програв в економічному змаганні, як він зазнав поразки у відкритому військово-політичному протистоянні Заходу.

Сьогодні більшість істориків дотримуються концепції "випереджаючого розвитку" Європи. З цієї точки зору відставання Сходу було відносним його можна уявити собі тільки на фоні європейського життя, по контрасту із Заходом. На кінець ХVІІІ ст. Європа ніби залишила позаду країни Сходу, в розвитку яких не відбулося і не відбувалося якихось принципових змін. Ніяких катаклізмів не було. І лише у порівнянні із Заходом, Схід дійсно став сприйматися як резерват відсталості і застою. Однак ясно одне, що за виключенням окремих країн, в цілому на Сході не було абсолютного господарського регресу і навіть темпи економічного розвитку принципово не відрізнялися від того що було в Європі.

У сфері духовного життя Сходу теж не відбулося ніяких принципових змін. Якщо не брати до уваги елітарних форм, то ніде, навіть у мусульманському світі, не було занепаду культури. Вона продовжувала розвиватися у руслі традиційних цінностей. Порівняно високим був рівень елементарної грамотності, шкільної освіти і традиційних знань. Як і раніше інтенсивним було релігійне життя. В періоди миру і соціальної стабільності достатньо високим був рівень моралі і нормативної поведінки. Єдині, що в історичній ретроспективі може бути віднесене до елементів культурного застою або навіть відсталості, - це збереження традиційного характеру культури та її самобутності, іншими словами відсутність інновацій, які б можна було спів ставити з інтелектуальними і культурними досягненнями Європи, яка проявила в цей період безумовну перевагу своїх традиційних цінностей і соціально-політичних інститутів.

Де ж ключ до процвітання Європи ХVІ - ХVІІ ст.? більшість істориків сходяться на тому, що він знаходиться в Європі. Історики однолінійного прогресивного розвитку пов’язують це з утвердженням капіталізму, а представники сталінської школи навіть з перемогою буржуазної революції. Дійсно, на Сході не було буржуазних революцій, "визрівання" капіталістичних відносин, хоча за теорією Маркса революції відбуваються у країнах з повним розвитком продуктивних сил, а саме Схід був таким на ХVІІІ ст. І науково-технічні винаходи це теж не пріоритет Європи, а Сходу.

Тут слід зауважити, що всі знання (компас, книгодрукування, виготовлення вольфрамової сталі, географія, астрономія і т. п.) вперше якраз були на Сході, але вони не зробили ніякого впливу на соціально-економічний розвиток Сходу, вони відштовхувалися східним суспільством. На кінець ХVІ ст., наприклад, припинили існування мануфактури Сирії і Палестини, які були розраховані на використання в якості двигуна водяного колеса – технології завезеної з Північної Іспанії. Така ж доля і фарфорових мануфактур в Єгипті, які копіювали китайські зразки. Ніякого капіталізму не виникло також в результаті розвитку торгівлі і мануфактурно-ремісничого виробництва. Ні в могольській Індії, ні в Китаї бурхливий ріст товарно-грошових відносин, торгового капіталу і лихварства, не говорячи вже про розвиток різних форм приватного присвоєння (і навіть володіння) не породжував "нічого, - як замітив К. Маркс, - крім економічного упадку і політичної корупції".

І в самій Європі не капіталізм з його культом грошей, не панування буржуазії, тим більше не "буржуазні революції" були причиною "європейського дива" ХVІ - ХVІІ ст. Не купці і не лихварі-банкіри змінили обличчя Заходу, розкрили його інтелектуальний і художній потенціал. Не вони здійснили революцію свідомості, яка перетворила Захід в епоху Відродження і привела до створення індивідуалізованого суспільства, яке було раціонально перебудовано на принципах свободи. Сам капіталізм як система вільної ринкової економіки був наслідком тих змін, які відбулися в Європі на рубежі Нового часу.

Ще в 1973 р. Д. Норт в своєму "Піднесенні західного світу" відмічав, що науково-технічні інновації, ринкові структури, освіта, нагромадження капіталу і т. п. були не причиною піднесення, а самим піднесенням, його проявом в різних сферах економічного і соціального життя. Таким чином, капіталізм був одним із результатів прогресу Заходу, розкриттям в області економіки тих тенденцій, які містилися в його соціальних і духовних цінностях. Це був чисто західний спосіб виробництва. Він витікав із самого характеру соціальних структур, властивих Європі з глибокої давнини.

В епоху середньовіччя, особливо з ХІ - ХІV ст. під впливом католицької церкви і рицарства ці цінності отримали подальший розвиток, привели до виникнення нової етики і моралі. Праця стала самоціллю, вищим релігійно-моральним ідеалом у поєднанні з розвитком правової свідомості, самоконтролю і особистої відповідальності створили на Заході ту соціальну-моральну атмосферу, яку М. Вебер не зовсім вдало визначив як "дух капіталізму".

Релігійно-моральні ідеали Сходу мали прямо протилежний характер. Аскеза зв’язувалася насамперед із відходом від світу. У світі ж панували колективістські начала, які, як ми вже відмічали, лежали в основі всіх цивілізацій Сходу. Більше того, більшості із них була властива установка на рівність і соціальну справедливість. Відповідно в системі пріоритетів переважало розподільче начало, орієнтація на порівняльне і гарантоване задоволення матеріальних потреб, яке було пов’язане не з індивідуальними, а з колективними зусиллями.

Звідси витікало відношення до праці. При всіх відмінностях в його культурі і релігійно-моральній основі він ніде на Сході не був самоціллю, не мав того глибоко особистого і в ідеалі некористолюбного характеру, який він набув у країнах Заходу. У всіх цивілізаціях Сходу праця була насамперед джерелом добробуту і мала суспільне значення. Праця одного була працею для всіх і в ідеалі всі працювали як один. На практиці це породжувало прагнення "не перепрацювати за іншого", в кращому випадку бути на рівні з іншими. Ніде на Сході людина не відповідала перед собою за результати своєї праці, завжди – перед суспільством, кастою або кланом. Відповідно ніде не склалося тієї соціально-моральної атмосфери, тієї культури духу, в середовищі якої відбувався економічний розвиток Заходу, який без протиріч поєднувався з раціональним розрахунком і навіть меркантильністю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11