Дипломная работа: Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на прикладі Вінніцької області)
Таким чином, можна визначити основні шляхи стабілізації виробництва:
Ø проведення
правильної макроекономічної політики, включаючи фінансово-кредитну і
бюджетно-податкову політику;
Ø використання
мікроекономічних чинників підтримки макроекономічної стабільності, серед яких
основними є: удосконалення механізмів регулювання на фінансових ринках,
страхування депозитів, стимулювання фінансових інститутів;
Ø подолання
кризи неплатежів шляхом зменшення розміру пені, що начисляється в період
високої інфляції.
Підвищення надійності фінансової системи грає важливу роль в
акумулюванні вільних заощаджень суб'єктів господарювання. В Україні не
створений ефективний механізм акумулювання коштів. І навіть таке позитивне
рішення Кабінету Міністрів, як випуск державних облігацій для продажу фізичним
особам, може не дати бажаних результатів, поки не буде забезпечена їх висока
прибутковість і надійність [103, с.44].
Підвищення
надійності фінансової системи у свою чергу створюється за рахунок підвищення
якості інформації; створення механізмів регулювання, що забезпечують правову
поведінку суб'єктів господарювання; захист споживачів фінансових послуг і
стимулювання конкуренції на фінансових ринках.
Не викликає
сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати
банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки
участі банків в інвестиційному процесі:
v проведення операцій,
пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;
v здійснення інвестицій за
рахунок власних коштів;
v інвестиціях у складі
промислово-фінансових груп;
v трастове правління ресурсами;
v притягнення іноземних
інвестиційних ресурсів.
Але українська
законодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих на
удосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями і
підприємствами.
Тому, чинне
законодавство України необхідно удосконалити по слідуючих напрямках:
1) розробити пакет нових законів, що
регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і
звичаїв у банківській практиці;
2) обмежити втручання держави в сферу
приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавство;
3) узгодити норми спеціального
банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;
4) дати чітку правову фіксацію
структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів,
визначити основні поняття.
Потрібно
розробити і прийняти ряд необхідних законодавчих актів прямої дії, як-от
закони України “Про безготівкові розрахунки”, “Про банківську і фінансову
таємницю”, “Про грошово-кредитну політику в Україні”.
У
умовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основні
принципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки і
Північної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливість
стимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах (детальний
порівняльний аналіз заохочення інвестиційної діяльності в різних країнах
наведено в дод.9.). У зв'язку з цим особливе значення має застосування
нетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. По
своїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківський
кредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює в
натурально-речовій формі. Феномен лізингових операцій, що спостерігався на поч.
80-х у більшості розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, визначалася як
нова, специфічна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяні
орендні відносини, елементи кредитного фінансування під забезпечення й інші
фінансові механізми. Фінансовий лізинг дозволяє зберігати реальну вартість
активів банку незалежно від темпів інфляції, забезпечити цільове використання
кредитів.
Активність банків у сфері
лізингу відображає не тільки об'єктивний процес, спрямований на універсалізацію
їхньої діяльності, але і потребу в багатосторонніх зв'язках із галузями економіки.
Саме фінансовий лізинг допоміг у повоєнні роки країнам Європи (Італії), а
пізніше Японії вирішити проблему залучення капіталу. Підприємства, що відчували
потребу працювати з новою технікою, одержували її завдяки нестандартному
рішенню банків, що змогли перемістити операції по лізингу з кредитної зони в
інвестиційну.
Необхідно також звернути
увагу, що сьогодні на Україні створюються всі умови для повного застосування
лізингових операцій як альтернативного засобу фінансування. Вже діє закон “Про
лізинг в Україні”, створюється відповідна інфраструктура, що з'єднує лізингові
компанії і банки. У червні 1997 року в Києві була створена Всеукраїнська
асоціація лізингу “Укрлізинг”, головною ціллю якої є сприяння розвитку лізингу
і захист загальних інтересів лізингодавач і лізингоотримувач.
5 жовтня 1997 року на
щорічних зборах членів Європейської федерації національної лізингової асоціації
(LEASEUROPE) Україна була прийнята в члени цієї престижної економічної
структури [79,с.21].
Крім розвитку лізингового
бізнесу в Україні, варто звернути увагу на необхідність розширення іпотечного
кредитування. Воно може забезпечити базу для стимулювання житлового будівництва
і для самофінансування діяльності підприємств.
Світова практика показує,
що розгорнута система іпотечного кредитування, що підтримується державою, може
достатньо ефективно впливати на активізацію промислового,
сільськогосподарського і житлового інвестування.
При проведенні
регіонального інвестиційної політики необхідно докорінно змінити роль місцевих
банків у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто варто надати їм можливість
самостійно досліджувати інвестиційну ситуацію в регіоні і самим же стати
ініціаторами інвестицій. До того ж, як правило, інвестиційні проекти, подані
місцевими бізнесменами, - недорогі і високоефективні. Тому у виграші були б
всі: і комерційні банки, і малий та середній бізнес, і місцева влада [103,с.45].
Важливе значення
має розвиток довірчих (трастових) операцій. Ці операції в Україні можуть
здійснюватися по ліцензії НБУ комерційними й інвестиційними банками,
інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками (в Україні тільки
юридичними особами).
У країнах із
розвинутими ринковими відносинами дуже велика кількість довірчих операцій, що
здійснюють фінансові посередники.
По-перше,
фінансовим посередникам необхідно згідно з чинним законодавством обумовити
взаємовідносини між власником майна, грошей і інших активів, що бажають
одержати від цього капіталу прибуток, і суб'єктом господарювання, що буде
використовувати цей капітал із метою його збільшення. Фінансовий посередник
виконує визначені процедури, що призначені закріпити його відповідальність
перед довірителем капіталу в управлінні. Головною умовою є відкриття траст
рахунку у фінпосередника і гарантія його використання. Ця умова дає можливість
використання довірителем більшої кількості послуг, що надає фінансовий
посередник.
Світова практика
пропонує дуже широкий спектр послуг, але в сучасних умовах більшість цих
операцій і послуг комерційними банками України не проводяться через відсутність
спеціалістів із необхідними знаннями і досвідом роботи в цій сфері, через
нерозвиненість українського фондового ринку і позабіржової фондової торгової
системи.
Одночасно
сьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств у
інституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасників
українського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії,
інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут знову
таки необхідна наявність відповідної законодавчої бази.
Такий досить
ефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційний
податковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційних
проектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високу
вартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету.
У умовах перехідної економіки необхідним є розвиток конкуренції.
Основними методами стимулювання конкуренції є:
-
проведення політики обмеження створення монополій;
-
створення рівних стартових умов для суб'єктів
господарювання;
-
підтримка вільної торгівлі;
-
ліквідація обмежень розвитку підприємницької
діяльності;
-
спрощення процедур відкриття підприємств;
-
спрощення системи оподатковування.
Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать від
економічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатня
інституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державних
організацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунок
правил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільства
й обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуація
характеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється,
а іноді навіть зі зворотною дією. Що стосується конкретних правових
підприємств, реєстрація і далі продовжує відбирати багато часу і не
здійснюється по одній схемі, хоча Постановою Кабінету Міністрів України від 25
травня 1998 року введено ряд змін, спрямованих на прискорення процесу
реєстрації [115, с.30].
Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки з
кризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто
пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку,
збільшилася пропозиція, а з іншого боку - попит додатково стимулював
виробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу,
розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшення
загального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цього
в наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко.
Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вони
сягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту [95, с.13].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34 |