Курсовая работа: Філософські проблеми у творчості Шекспіра

Розділ ІІ. Герой і світ у трагедії “Король Лір”

2.1. Еволюція світосприйняття Шекспіра у трагедії “Король Лір”

Розвиток Шекспіра від “Гамлета” до “Ліра” визначається тим, що у “Королі Лірі” вже не один герой, а ціла група персонажів відчувають, що “століття розхиталося”, зруйнував всі колись усталені форми зв’язку між людьми. Завдяки тому постановка соціальних запитань в “Лірі” “посідає більш отчетливий характер, ніж в “Гамлеті”.[ ]

В основі інтерпретації А.Кеттлом “Короля Ліра” лежить теза про те, що у трагедії відбувається зіткнення представників двох соціальних та історичних груп-персонажів, що керуються принципами старого феодального суспільства, і тих, хто є носіями нової буржуазної ідеології. Змальовуючи розвиток боротьби між цими таборами, Шекспір не стає на сторону жодного із них. Як пише А.Кеттл, “у перших трьох актах “Ліра” перед нами постає світ, у якому старий порядок руйнується, “нові люди” проявляють безпринциповість, і обидва табори, як це видно із їх звертання Корделії, являються нелюдськими.” [ ]Тому досить закономірно, що одною по- справжньому героїчною особистістю в цому світі виявляється Корделія, носій гуманістичного начала, захисниця принципа правди і природності у відносинах між людьми. А зміна співвідношення сил в п’єсі і еволюція персонажів пояснюється тим, що “нові люди”, пронизані духом буржуазного ідеалізму, тоді як “партія Ліра”, в першу чергу, сам король – виявляється в подальшому здатні розділити переконання Корделії.

Але для того, щоб Лір міг сприйняти гуманістичні ідеали, йому потрібно пройти через страшне чистилище, яке звільнило б його від переконань минулого і відкрило б його душу для глибоколюдських почуттів і думок. До речі, це чистилище, на думку А.Кеттла, не суб’єктивне і не містичне; одним із важливих його елементів являється зіткнення Ліра із невідомими йому доти аспектами соціальної дійсності.

А. Кеттл ставить також важливе запитання про розв’язку трагедії. Едгар, який приходить на зміну померлим героям, звеличується над Фортінбрасом, перш за все, тому, що на його долю випало пройти через досвід, багато чому аналогічно досвіду Ліра. Остання сцена “Короля Ліра” показує, що і в цій трагедії Шекспір не міг дати відповідь на всі хвилюючі його питання. Тим не менше фінал “Ліра” витриманий в більш оптимістичних тонах, ніж гамлетівський. Шекспір сподівався на те, що, висловлюючись словами А. Кеттла, Едгар “не зовсім забув Бідного Тома”.

2.2. Суперечність образу Ліра

З поміж чотирьох великих героїв Шекспіра найбільше враження справляє Лір. Він – найдинамічніший з образів Шекспіра і найбільш споріднений із зовнішніми обставинами. Як би анархічно не звучало, покладена на нього думка: “Буття визначає свідомість ”, – вона підтверджується всією його долею, наче,створюючи п’єсу, Шекспір узяв собі за мету проілюструвати цю думку.

Старий король виходить на сцену розпещеним безпутом, що вимагає казенної любові, бо не знає різниці між нею і поривами серця. Залишає сцену – просвітленим страдником, що нічого не бажає брати, все ладен віддавати. І чого тільки не було між цим виходом і відходом: нерозуміння, гнів, ганебне приниження, безмірне падіння, жалість, божевілля, радість, смерть. І всі Лірові іпостасі не змінюють одна одну послідовно, статично, немовби в якомусь церемоніалі, але співіснують, сплітаються в химерний клубок учинків і почуттів. У жахливу, буряну ніч, бездомний, промоклий, замерзлий, він поспівчував блазневі:

Що, холодно тобі, малий?

Мені самому холодно...

Мій дурнику, мій блазню!

Я почуваю, що в моєму серці

Є закуток, якому жаль тебе. [ ]

Але він усе ще король, усе ще деспот, що більше думає про помсту лихим дочкам, ніж про образу, якої сам завдав добрій дочці:

Я – та людина, що зазанала більше

Від інших лиха, ніж сама вчинила.[ ]

Лише з настанням божевілля (справжнього, не удаваного, як у Гамлета), куди Лір, одначе, рятується від ще гірших душевних мук, йому відкривається вся глибина пануючої у світі несправедливості – не справедливості, яку і він сам колись створив:

Лихвар повісив шахрая!

Лахміття Нам відкриває злочини, а тишина

Підбита хутром дорогим одежа

Приховує. Позолоти порок –

І суд зламає спис об позолоту.[ ]

До того ж король Лір не тільки завинив перед людьми – він іще й порушив закони часу (і невідомо, за що реально покараний – за перше чи за друге). Він віддав королівство, сподіваючись лишитися королем. Тобто відділив зміст від форми, вірячи, що форма є значущою сама собою. Посеред того ідеально-непорушного старого порядку, на який у “Троїлі і Клессіді” уповає Улісс, такий вчинок, можливо, й не спричинив би у Шекспіра трагічних наслідків. У новому світі струсів і розломів вони неминучі. Звідси випливає, що, по-перше, “Король Лір” (при всій легендарності зображуваної епохи) – драма для Шекспіра сучасна і, по-друге, що він уже не вірить в одвічний порядок. У цьому розумінні “Король Лір” – істинно кінець цілого світу. Але він і певною мірою початок, бо у героя не було іншого засобу відродити в собі людину.

У трагедії “Король Лір” (1605) розуміння людини досягається не умоглядно, але в запеклій боротьбі, у стражданнях. Із цієї причини й міркування, й судження Ліра про людей мало схожі на радісні роздуми Гамлета. Вони болісні. Лір бачить поділ у людському суспільстві, одних він засуджує, іншим співчуває.

До цих зрілих висновків, до народностей суджень Лір приходить тільки після найжорстокіших випробувань, тільки після розриву зі старим феодалним світом, на вершину якого він піднямався, тільки в результаті рішучого неприйняття нових відносин людей. На відміну від Гамлета Лір не знає коливань і сумнівів; він жодного разу не замислюється над тим, який шлях обрати: боротися або скоритися. Тим важче йому відмовитися від поглядів і звичок, отриманих за вісімдесят років його життя. Але те, що побачив і пережив Лір, змусило його по-іншому судити про людей, по-іншому глянути на світ. Усвідомлення того, що старі істини виявилися неспроможними, приголомшило старого короля, вибило його з колії. Лір назвав свій новий стан “божевіллям”. Певною мірою він був правий. Слідом за вищою зрілістю думки виявився й розлад розуму.

2.3. Поняття “людини” у трагедії “Король Лір”

У трагедії Шекспіра „Король Лір” виведено образ людини, осліпленої феодальними традиціями і звичками. Лір – людина, здібна на сильні і благородні почуття, водночас самовладний король розбещений преклонінням перед його саном. Н.А.Добролюбов в статті „Темне царство” характеризує Ліра , як жертву виродливого розвитку, яке вселяє йому горду свідомість, “що він сам по собі великий, а не по владі, яку тримає в своїх руках”. Звичний до раболіпства, Лір вірить облесливим мовам своїх двох старших дочок і розділяє між ними своє царство, єдину ж істинно люб'ячу його дочку виганяє і лишає наслідства тільки за не бажання лестити.
 Трагічні герої Шекспіра багато думають. Вони не задовольняються старими поняттями, сталими оцінками, догмами. Для них не існує вічних істин. Тільки те, що перевірене розумом і життям, тільки те, що вистраждано ними самими, стає для них критерієм світосприймання. Вони прагнуть пояснити життя по-своєму, без цього вони не можуть жити. Без духовних шукань, без прагнення усвідомити значення подій, що відбуваються, і свою долю важко собі представити Гамлета, короля Ліра, Отелло. Це одне з великих художніх відкриттів: робота, боротьба думки, зіткнення ідей стають в трагедіях Шекспіра частиною драматичного сюжету.

У трагедії “Король Лір” розуміння людини досягається не умоглядно, а в запеклій боротьбі, в стражданнях. З цієї причини і роздуми і думки Ліра про людей мало схожі на радісний роздум Гамлета. Вони болісні. Лір бачить розділення в людському суспільстві. Одних він засуджує, іншим співчуває. Тільки випробувавши на собі жорстокість, Лір зрозумів, що був сліпий. Йому відкрилася істина його зарозумілості і безсердечності. У боротьбі з несправедливістю і з самим собою деспот став людиною. Прозрівши, Лір починає думати не тільки про свої особисті знегоди. Його кругозір розширяється, і король обрушується на своїх супротивників, адже вони отруюють життя не йому, але всьому роду людському. Він не тільки випробовує на собі дію зла, але і осмислює його проникнення у всі пори життя.

У конфлікті Ліра з оточуючим його суспільством різко виділяються дві стадії; відповідно цьому головному розділенню життя героя змальований і його перехід з одних ідейних позицій на інші. Спочатку він жорстокий, нетерпимий до елементарного прояву незалежності, але відрізняється від інших представників свого класу байдужістю до багатства, щедрістю. Це людина сильної волі. Положення, яке він посідає в суспільстві, зумовило односторонній розвиток його особи і до абсурду роздуту зарозумілість. Немов самодур, він накидається на невинного Кента. У не меншій мірі він відштовхує читача, коли виганяє Корделію. Влада Ліра також необмежена, як і творена їм несправедливість. Таким малюється нам король Лір в сцені розділу держави. І найважливіше те, що його психологія не терпить істотних змін до тих пір, поки він не викинутий дочками, поки він не перетворився на бездомного бродягу. Але чому Лір добровільно зійшов з трона? Чому він віддав все, чим володів, негідним дочкам? Якщо Лір такий розчарований і байдужий до всього матеріального, якщо він з олімпійським спокоєм влаштовує такі ризиковані експерименти, то чим же пояснити гарячу ненависть Ліра до Корделії, а потім ще більш пристрасне розкаяння? Чим пояснити його гнів, його прокляття, коли він натрапляє на невдячність дочок?

Лір все приймає дуже близько до серця, і філософом він виступає не з першої сцени, а тільки знайшовши великий досвід життя. Досвід декількох тижнів, що виявився набагато значнішим, аніж спостереження і знання всіх попередніх вісімдесяти років.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7